Сергiй Політило: «У «Динамо-3» була така ситуація, що якщо за пару місяців ти не зарекомендував себе, щоб запросили в «Динамо-2», то, вважай – все пропало»

Футбол України 17 Січня, 12:40 338
Сергiй Політило: «У «Динамо-3» була така ситуація, що якщо за пару місяців ти не зарекомендував себе, щоб запросили в «Динамо-2», то, вважай – все пропало» | 19-27
Відомий український футболіст Сергій Політило розповів про початок своєї кар'єри.

= Ти – вихованець РВУФК – знаменитої не клубної футбольної школи України. Як потрапив у неї?

‒ Я сам з Нововолинська. Звідти в цьому київському інтернаті був хлопець. Якщо зараз є таке, що діти вже тренуються з 3-5 років, то в моєму дитинстві такого не було. У нас не було ані футбольної школи, ані чогось такого. Ми просто збиралися з хлопцями, як зазвичай у нас в населених пунктах, – на невеличкому стадіончику біля церквички, – і грали, переважно, з мужиками. Просто дворовий футбол.

Був такий Вася Соколовський, він трішки тренував дітей. От він мене і повіз в РВУФК на перегляд. З 200 людей відібрали, можливо, 20. Я десь у першій трійці потрапив. Провів у інтернаті чотири щасливі роки. Це було як маленьке село, де всі одне одного знають – всі види спорту займалися і жили поруч.

‒ Хто з хлопців, з якими ти займався, також зміг побудувати професійну кар’єру?

‒ Після випуску були хлопці в дублях і в Першій-Другій лігах. Зараз вже, ніби, не грає ніхто. З молодших, звісно, можу назвати Дениса Гармаша, але він 90-го року.

‒ Розкажи про свій перехід з юнацького футболу в дорослий.

‒ Цікава ситуація. Тренером у мене був Володимир Євгенович Ішков, царство йому небесне, нещодавно він помер. Він постійно нам казав, що найважливіше у випускному класі потрапити у фінал. А тоді «за вами уважно будуть дивитися тренери різних клубів». Хоча ми і щороку туди потрапляли. У випускному класі ми вийшли у фінал і посіли друге місце, а перше посіла академія Динамо, де грали Зозуля, Кравець, Кічак – класна банда.

‒ У Динамо, до речі, не було можливості пробитися?

‒ Взагалі-то була умова, що після випуску з РВУФК ми були зобов’язані приїхати в Динамо-3. Їх тренував Єськін. Ми поїхали туди, тренувалися, ніби казали, що можемо підписати якийсь контракт. Але я в цьому не бачив особливих перспектив. Коли ми займалися в інтернаті, то могли брати спеціальні картки, щоб по них пройти на стадіон Динамо і подивитися матчі. Звісно, коли дивився, мріяв: «От би після випуску також грати за Динамо».

Але з кожним роком розумієш, що це все буде важко. У Динамо-3 була така ситуація, що якщо за пару місяців ти не зарекомендував себе, щоб запросили в Динамо-2, то, вважай – все пропало. В Динамо-2 уже грали Алієв і Мілевський. Шанси молоді давали вкрай скромні. Всі дивилися в бік легіонерів, тож пробитися до першої команди було майже неможливо. Я відмовився залишатися в Динамо-3, мовляв, батьки кажуть, що я маленький за зростом і не підійду під специфіку структури Динамо.