Крістіан Шевченко, Олексій Гусєв, Сергій Косовський та інші діти недавніх легенд вже грають у футбол на професійному рівні. Про усіх знали?
Саленко рветься в основу Динамо, Михайленко грає у США, а Калитвинцев вже став чемпіоном Європи. Ні, це не альтернативний всесвіт чи камбек у 1990-ті або 2000-ні. Просто підросли сини наших улюблених зірок.
Сайт «Український футбол» в ексклюзивному матеріалі зібрав 11 синів ексгравців національної збірної України, які сьогодні продовжують славу своїх батьків.
Крістіан Шевченко, 17 років, Вотфорд
Крістіан Шевченко серйозну футбольну освіту розпочав здобувати у нечужому для батька Челсі. Однак після того, як Крістіану виповнилося 16 років, «сині» не запропонували йому контракт, і парубку довелося шукати свого щастя за межами південно-західного Лондона.
ЗМІ сватали сина єдиного кандидата на посаду президента УАФ до Тоттенгему, однак у березні 2023 року він перебрався до Вотфорда, а вже за чотири місяці підписав професійну угоду із «шершнями».
Талант, який здатен грати на позиції центрального нападника, вінгера та атакувального півзахисника, переважно виступає за команду U-18, проте наприкінці минулого року встиг навіть дебютувати за U-21.
Цікаво, що Шевченко по лінії своєї матері Крістен Пазік має право набути Британського громадянства. Також, за її родоводом, Крістіан має можливість претендувати на громадянство США та Польщі. І, звичайно, за корінням батька, хлопець може отримати українське підданство. Мало того, на офіційній сторінці Вотфорда у профілі Крістіана фігурує три громадянства: США, Англія та Україна.
Олексій Гусєв, 18 років, Динамо
Олексій Олегович Гусєв є продуктом системи Динамо, що й не дивно. Наразі талант, який виступає на позиції правого захисника, грає за команду U-19.
У минулому сезоні Олексій з’їздив на зимові збори із першою командою, а в другій частині кампанії Олександр Шовковський навіть включив його у заявку на матч проти Ворскли (2:1) в УПЛ. Тоді дебютувати тоді за першу команду біло-синіх оборонцю не судилося.
Враховуючи, що батько гравця нині є помічником Шовковського, можна пророкувати йому хороші перспективи у Києві.
До речі, Олексій у своєму активі має вже сумарно 15 матчів за збірні України U-17 та U-19.
Олександр Головко-молодший, 28 років, Раон-л'Етап
Олександр Головко-молодший на дитячо-юнацькому рівні у Києві пройшов через системи ДЮСШ №11, Зірки, РВУФК та Динамо. За біло-синіх центральний захисник грав, як і його батько, під четвертим номером.
У сезоні 2015/16 він дебютував на професійному рівні за Динамо-2 у Першій лізі. В наступній кампанії, через розформування клубу, перейшов до Десни, якій у 2018 році допоміг пробитися в УПЛ. У самій Прем’єр-лізі чернігівці вирішили обійтися вже без Олександра, і він покинув команду.
Надалі оборонець повернувся до Першої ліги. Там він спочатку рік пограв за Гірник-Спорт, а потім ще півтора року за Кремінь, де попрацював під керівництвом батька.
Взимку 2022 року Головко перебрався до Прикарпаття, однак через початок повномасштабного вторгнення рф не провів за іванофранківців жодного матчу. Влітку того ж року доєднався до Раон-л'Етап з п’ятої ліги Франції.
Владислав Калитвинцев, 31 рік, Олександрія
Владислав є одним з найбільш відомих синів ексгравців збірної України, адже вже пройшов досить великий шлях у футболі.
Фланговий півзахисник у молодому віці вважався неймовірно перспективним, що підтверджують його регулярні виклики до юнацьких та молодіжних збірних України (сумарно зіграв 57 матчів). Однак до головної команди країни він не дотягнув.
Перші кроки у футболі Калитвинцев робив у київському клубі Євробіс, а у 2006 році потрапив до системи Динамо, де затримався на цілих 13 років.
Талант пройшов усі сходинки академії біло-синіх. Вже у 2009 році під керівництвом батька дебютував на професійному рівні за Динамо-2 у Першій лізі. З 2010 року Калитвинцев розпочав виступати за дубль Динамо та навіть отримав свої перші шанси в основі за Юрія Сьоміна.
У першій частині сезону 2012/13 була непогана піврічна оренда до Слована, а після повернення вінгера до лав киян його одного разу на поле випустив Олег Блохін.
Найбільш плідною для Калитвинцева у Динамо вийшла кінцівка сезону 2013/14 та уся кампанія 2014/15, коли в клуб разом із Сергієм Ребровим прийшов вітер змін. Футболіст за цей період встиг виграти чемпіонство та двічі Кубок України, періодично отримуючи ігровий час.
На жаль для гравця, він виявився недостатньо хорошим, аби нав’язати суттєву конкуренцію Андрієві Ярмоленку справа в атаці, тому із наступного сезону почав здаватися по орендах. Спочатку півтора року був у Чорноморці, а потім ще рік у Зорі.
Надалі Калитвинцев відправився у вільне плавання. Пів року він пограв за кризовий Арсенал (Київ), який у підсумку вилетів у Першу лігу та припинив існування. Потім був класний період у Десні, тривалістю 2,5 роки. Взимку 2022 року, через складну фінансову ситуацію чернігівців, Калитвинцев перейшов до Олександрії, де грає і нині.
Цікаво, що протягом кар’єри Владислав вже тричі протистояв своєму батькові, після повернення того в український футбол. Поки із рахунком 2:1 перемагає Юрій Калитвинцев.
Після останнього такого протистояння у матчі Полісся – Олександрія (0:0, по пен. 4:3) в рамках 1/4 фіналу Кубка України головний тренер житомирян на флешінтерв’ю відзначився неочікуваною фразою:
«Що подумав, коли мій син реалізував пенальті за Олександрію? Собака», – жартома сказав спеціаліст.
Кирило Ковалець, 30 років, Олександрія
Ще один яскравий представник футбольної династії України. Перші футбольні кроки Ковалець робив у київському Локомотиві. З 2007 по 2010 рр. перебував у структурі Металіста, звідки перебрався до Оболоні. Там він два роки виступав за дубль та ще пів року за другу команду «пивоварів».
Саме в Оболоні у сезоні 2011/12 Ковалець під керівництвом свого батька дебютував в УПЛ.
Взимку 2013 року футболіст перебрався до Шахтаря, де 2,5 роки виступав за третю команду «гірників» у Другій лізі.
Знайти себе Ковалець, який, як і колись батько, грає на позиції атакувального хавбека, зміг у Чорноморці. Він віддав одеситам три роки кар’єри. З 2018 року й по сьогодні футболіст виступає за Олександрію та доріс до звання капітана.
В активі Ковальця сумарно вісім матчів за збірні України U-19 та U-21. У «молодіжці» він грав під керівництвом батька, однак в одному з інтерв’ю заперечував, що це було через родинні зв’язки.
«Не можу сказати, що до мене була якась упередженість чи завищені вимоги. Якщо я був сильнішим – грав, ні – не грав. Грати повинен той, хто сильніший, родич це чи не родич. Батько завжди мав таку позицію».
При цьому футболіст заявляв, що бачить більше плюсів у тому, що його батько є заслуженою футбольною постаттю в Україні.
«Це великий, ні, величезний плюс! Тато завжди підкаже у скрутну хвилину. Це приклад життя – у побуті, поведінці, на полі. Якщо виникали певні труднощі, він говорив, як краще вчинити, бо сам через це пройшов», – говорив Ковалець.
Іван Михайленко, 24 роки, ФК Кепітал
Наскільки відомо, Іван Михайленко в юності закінчив British School та навчався англійській філології в університеті імені Альфреда Нобеля. Окрім футболу, займався багатьма іншими видами спорту, однак найбільших успіхів досяг у «грі мільйонів».
На відміну від батька, він вирішив, що йому цікавіше забивати голи у ворота суперників, аніж грати в обороні, тому став нападником.
Базову футбольну освіту отримав у школі Динамо, після чого у 2016 році перебрався до академії Дніпра та пройшов там усі рівні. На дитячо-юнацькому рівні Михайленко демонстрував класну результативність. Наприклад, у сезоні 2015/16 став найкращим бомбардиром своєї команди із показником у 20 голів у 12 зустрічах.
У 2018 році нападник покинув присмертний Дніпро та спробував власні сили в дублі Чорноморця, звідки через сезон перебрався до США. Там він два роки виступав за університет Флориди, а з літа 2021 року почав грати за ФК Кепітал.
Сергій Косовський, 25 років, Оболонь
Сергій Косовський у шість років розпочав займатися у динамівській ДЮСШ, де пройшов усі етапи. В команді U-16 був капітаном.
Після випуску з академії у 2015 році грав у Динамо U-19, але буквально за кілька місяців отримав важку травму і пропустив пів року. Відновився і прийняв рішення, що потрібно переходити до команди, де отримуватиме ігрову практику та прогресуватиме. Так за рік у його кар’єрі з’явилася Ворскла.
Перше коло сезону 2016/17 грав за команду U-19, де набрав фізичні кондиції. Поїхав на збори з командою U-21, друге коло почав грати вже там. Через деякий час опорного півзахисника стали підключати до тренувань з основою, трохи пізніше він вперше потрапив у заявку на матч УПЛ, через пару турів дебютував у Прем'єр-лізі.
У наступній кампанії Косовському не вдалося розвинути успіх, і він зробив крок назад, перейшовши до Оболоні-Бровар з Першої ліги. Першу частину сезону 2019/20 футболіст провів у словацькому клубі Славія (Кошице), а потім знову повернувся у другий український дивізіон. Там він півтора року захищав кольори Агробізнесу та ще рік ВПК-Агро.
З початку минулої кампанії Косовський став гравцем Оболоні та допоміг їй вийти до УПЛ. Захищає кольори «пивоварів» й нині. Якщо батько був лівим півзахисником, то син грає в центрі поля та за робочу ногу має праву.
В активі Косовського також сумарно шість матчів за збірні України U-16 та U-17. Свого часу забивав неймовірний м’яч – здається, французам – з центру поля.
Роман Саленко, 18 років, Динамо
Роман Саленко не володіє настільки феноменальними бомбардирськими навичками, як колись батько, тому виступає на позиції центрального або атакувального півзахисника. Хоча, у дитинстві, як і абсолютна більшість юних футболістів, пробував власні сили у багатьох амплуа.
У віці семи років Роман почав займатися у ДЮСШ Динамо, а у 2018 році він відправився до дитячої команди Діназа. На початку сезону 2021/22 талант у віці 16 років підписав свій перший дорослий контракт із клубом з Другої ліги. До початку повномасштабного вторгнення рф хавбек відіграв за команду з Вишгорода вісім поєдинків.
На початку минулої кампанії Саленко повернувся до Динамо, де тепер грає у чемпіонаті U-19. У цьому сезоні він став основним в Ігоря Костюка та навіть двічі потрапив до заявки на поєдинки основи.
Амбіції хлопця є досить великими. В інтерв’ю він заявляв про бажання зіграти у Лізі чемпіонів та потрапити у європейський топчемпіонат. Особливо йому імпонують Ла Ліга та АПЛ, а улюбленим клубом є Барселона.
Також однією з його мрій є побити рекорд батька за голами на чемпіонатах світу (Олег Саленко шість разів відзначався у воротах суперників на Мундіалях). Розпочати реалізацію плану він хоче вже на ЧС-2026 у США.
Також варто зазначити, що Саленко розвивається не лише у футболі. Він отримує вищу фізкультурно-педагогічну освіту в НПУ ім. М.П. Драгоманова, любить читання та серйозно захоплюється шахами.
Микола Мусолітін, 24 роки, Естерсунд / Олександр Мусолітін, 19 років, Нимме Юнайтед
Одразу двоє спадкоємців та продовжувачів футбольної слави батька.
Микола Мусолітін, як старший з братів, очікувано вже встиг досягти більших успіхів у кар’єрі.
Правий півзахисник є вихованцем Чорноморця. Пройшов усі сходинки в цьому клубі та у сезоні 2016/17 дебютував за першу команду в УПЛ.
Чорноморець став для Миколи поки головною командою в кар’єрі, де він сформувався як футболіст.
Талант застав досить непрості часи в історії одеситів, однак на фоні загально низького рівня тодішньої команди зумів знайти своє місце під сонцем, аби стабільно грати в УПЛ. Мусолітін навіть пережив із Чорноморцем два вильоти у Першу лігу через стикові матчі.
У 2018 році «моряків» врятував власний кривдник – ФК Полтава, який через розбірки у кабінетах вирішив самоліквідуватися. А ось у 2019 році після поразки від Колоса довелося опуститися в другий дивізіон.
На щастя для Мусолітіна, він затримався у Першій лізі лише на першу частину сезону. Тріумф із командою Олександра Петракова на чемпіонаті світу U-20 у 2019 році відкрив перед гравцем нові можливості. Хоча вклад безпосередньо Мусолітіна в той успіх був досить скромним (відіграв у двох перших турах групового етапу). Усього в активі футболіста 22 матчі за різні юнацькі збірні України.
Взимку 2020 року Мусолітін перебрався до Валмієри, де був рік. З позитиву в цьому досвіді можна відзначити дебют у єврокубках.
Взагалі закордонний етап кар’єри хавбека поки складається неоднозначно. Після Валмієри він рік грав за Лехію (Гданськ), а потім взагалі на пів року залишився без команди.
Реанімувати себе довелося у складі команди п’ятої німецької ліги – Пфорцхайм. Погравши там три місяці, в лютому минулого року Мусолітін нарешті повернувся на високий рівень, перейшовши до Естерсунда, де виступає й досі.
Опорний півзахисник Олександр Мусолітін ще тільки розпочинає свій шлях у дорослому футболі. Початкову освіту отримав вдома. Він, як і брат, є вихованцем Чорноморця, де дійшов до команди U-17. У 2020 році Мусолітін перебрався до U-19 Колоса, а з 2021 по 2022 рр. грав за U-19 Кривбасу.
З літа 2022 року розпочався закордонний етап кар’єри футболіста. Один сезон він відіграв за молодіжку Леванте, після чого став гравцем Нимме Юнайтед з другого естонського дивізіону. У першій же кампанії Мусолітін допоміг цьому колективу виграти золоті медалі та підвищитися у класі. У стартовому сезоні в еліті Нимме Юнайтед посів п’яте місце у таблиці.
Валерій Лучкевич, 28 років, Колос
Валерій Лучкевич вже настільки давно грає на найвищому рівні, що багато в кого може скластися враження, що це глибокий ветеран, однак йому немає й 30 років.
Правий захисник є вихованцем запорізького Металурга, звідки у 2014-му році незадовго до свого 18-ліття перебрався до Дніпра. Цей крок, як виявилося, став найкращим рішенням у кар’єрі молодого гравця.
Лучкевич провів у команді три дуже яскраві роки. У першому ж повноцінному сезоні гравець допоміг команді Мирона Маркевича дійти до історичного фіналу Ліги Європи, взявши учать у восьми поєдинках тієї кампанії.
Крах Дніпра не став крахом особисто для Лучкевича, і він отримав шанс спробували свої сили у Європі. У січні 2017 року захисник перебрався до Стандарту за 1,25 мільйона євро.
Період у Бельгії склався для Лучкевича не найкращим чином у плані ігрової практики – за два роки лише 25 матчів. Однак там він виграв перший для себе, та поки останній, трофей – національний Кубок.
У січні 2019 року Лучкевич пішов на несподіваний для футбольної спільноти крок, коли вирішив повернутися до України. Вибір його впав на Олександрію. Перші пів року він захищав кольори команди на правах оренди, після чого був викуплений за 250 тисяч євро. Сумарно в Олександрії захисник провів 2,5 роки, ставши важливим виконавцем в команді Володимира Шарана, яка виграла історичну бронзу та зіграла в груповому етапі ЛЄ.
Можна сказати, що повернення Лучкевича до України себе виправдало, адже на початку сезону 2021/22 він отримав можливість проявити себе у більш амбіційному проєкті – Дніпрі-1. На жаль для захисника, перший його сезон у команді перервало повномасштабне вторгнення рф, а на початку другої кампанії він отримав розрив хрестоподібної зв’язки коліна, через що вилетів до весни.
Після того, як Дніпро-1 та захисник вирішили розійтися, руку допомоги футболісту простягнув Колос. Команді Ярослава Вишняка, яка традиційно робить ставку на досвідчених виконавців, отримати Лучкевича було за щастя.
Можливо, Колос й не претендує на медалі, однак завжди був бойовим колективом із хорошими умовами. Для захисника, якому необхідно було прийти, це також був непоганий варіант. Невідомо, чи довго проіснує цей союз, однак як тимчасовий варіант для обох сторін виглядає майже ідеально.
Коуч команди Вишняк високо цінує майстерність Лучкевича та сподівається, що той зуміє вийти на свій минулий рівень.
«Ми хочемо дати шанс Валерію перезапустити кар'єру. Ми бачимо, що в нього є бажання повернутися. Він ще не награвся та має хоче працювати», – заявляв тренер.
Лучкевич вже почав віддячувати Колосу та у першій частині сезону відзначився двома голами у 16 поєдинках. Схоже, майстерність гравця нікуди не поділася.
Також зазначимо, що упродовж кар’єри Лучкевич відіграв цілий 61 матч за різні юнацькі та молодіжні збірні України. Він був учасником Євро U-17 у 2013 році та ЧС U-20 у 2015 році.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
