Шевченко стане новим президентом УАФ. Чого ми від нього чекаємо

Збірна України 24 Січня, 20:52 332
Шевченко стане новим президентом УАФ. Чого ми від нього чекаємо | 19-27
Валерій Василенко – про входження найкращого футболіста країни до футбольної влади.

Завтра, 25 січня, відбудеться позачерговий Конгрес УАФ, де пройдуть вибори нового президента організації. Ним стане найкращий футболіст в історії незалежної України та колишній тренер збірної України Андрій Шевченко.

Ніщо не об'єднує колектив, як майбутнє скорочення штату. Абсолютно всі постійні члени УАФ, які свого часу фактично одноголосно підтримували Андрія Павелка, кандидатом на пост президента Української асоціації футболу висунули Андрія Шевченка.

Наприкінці грудня минулого року Андрій Миколайович став єдиним офіційно зареєстрованим претендентом на крісло, яке поки що значиться за його кумом.

Сам формально усунений з посади Андрій Васильович за цим рухом мовчки спостерігає з камери СІЗО, куди його відправили ще минулого року за звинуваченням у розкраданні коштів на будівництво заводу з виготовлення штучної трави для футбольних полів. У камері він не має інтернету, проте Павелко в курсі того, що відбувається.

І до певного часу йому вдавалося стримувати «розкольницькі» та «змовницькі» рухи в довіреному йому господарстві. Адвокати вміло перетворювали справу на «висяк», а авторитетні захисники типу Блохіна та Бєланова розганяли хвилю, яка, за ідеєю, мала дійти і до швейцарських кабінетів УЄФА та ФІФА.

Однак на початку жовтня ці постійні члени УАФ, немов під копірку, почали висловлюватися вголос про необхідність скликання позачергового конгресу УАФ, щоб обрати нового голову футбольної федерації.

Що цікаво: одними з перших, якщо взагалі не першими, на сполох почали бити Запорізька та Закарпатська обласні асоціації футболу, які синхронно таврують УАФ за внесення 20 мільйонів гривень як заставу за Павелка та Запісоцького (генсека УАФ).

Нагадаю, що ці дві шановні регіональні асоціації досі, за чутками, тісно пов'язані з колишнім головною ФФУ Григорієм Суркісом, який, знову ж таки, за неофіційною інформацією, є одним з головних апологетів списання Павелка «на брухт».

А далі – пішло-поїхало. Після цих двох регіональних федерацій свої вагомі п'ять копійок вставили й інші колчлени. Процес усунення Павелка від футбольної влади був остаточно запущений. Відкочування назад вже не могло бути.

І наприкінці листопада вже 31 колективний член УАФ офіційно вимагав скликання позачергового конгресу, щоб обрати нового голову організації.

Тоді ж, в останніх числах листопада, крига скресла і в УАФ: адміністрація відомства, розташованого на Черепановій горі, запланувала проведення конгресу 25 січня 2024 року. Після цього стало зрозуміло, що Павелко – аут.

***

У цьому процесі треба розрізняти причини та наслідки, щоб зрозуміти, чому вийшло саме так, а не інакше. Природно, що смута від Запорізької та Закарпатської регіональних асоціацій та інших – це наслідки. Це відмашка. Тому що головні ключові рішення було ухвалено раніше.

Після того, як на конгресі ФІФА, що відбувся в Катарі наприкінці березня 2022 року, росію не вигнали зі світового футболу, стало очевидним, що Павелко свою місію провалив. Він мав докласти максимум зусиль для того, щоб переконати ФІФА у тому, що агресора треба вигнати зі світового футболу. Але йому це не вдалося… А шлейф із «заводом з виготовлення штучної трави», вірніше, з грошима, які «відмили» на ньому, тягнувся за Андрієм Васильовичем задовго до цього.

Подейкують, що «згори» наполегливо рекомендували Андрію Васильовичу тихо піти зі своєї посади. Але він не погодився. І тепер подальша його доля не бачиться райдужною. Якщо вже зараз УЄФА махнув рукою на те, що відбувається в Україні, то після того, як Павелко виявиться офіційно колишнім, його доля мало турбуватиме чи цікавитиме Чеферіна. І з виконкому УЄФА Андрія Васильовича теж тихо заберуть. Знайдуть і привід, і можливість.

А далі починається час Андрія Шевченка.

***

В особі найкращого футболіста в історії незалежної України нинішня влада резонно бачить постать, яка в рази більш авторитетна на футбольному просторі, ніж Павелко.

Андрій Васильович, незважаючи на свою відкриту патріотичну позицію, у плані просування цієї позиції в УЄФА/ФІФА поводився загалом аморфно, безініціативно. Якщо називати речі своїми іменами, то для Чеферіна, Інфантіно та виконкомів цих організацій Павелко все одно залишався ноунеймом.

І тут прийде ікона футболу, людина, яка відома для всієї футбольної (і не тільки) спільноти, до слова якої мають прислухатися у найвищих кабінетах влади.

Повинні – не значить, що будуть. Але, так чи інакше, вага Шевченка та Павелка – непорівнянна. На користь першого, ясна річ. І якщо говорити конкретно в цьому контексті, то таке рокірування однозначно має підняти авторитет нашого футболу за кордоном. Наше слово там мають нарешті почути. А слово агресора нарешті має заткнутися.

До того ж, як і скрізь, короля робить його свита. І ось у цьому і проявиться справжнє обличчя нового керманича нашого футболу. «Покажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти», - ця сентенція є вічною. І універсальною.

Павелко неймовірно розплодив штат віце-президентів, членів виконкому, радників, охоронців та водіїв. Якщо Андрій Миколайович керуватиметься бодай здоровою логікою, то цю всю шарашкіну контору треба гнати в шию.

***

А чи зможе він, а чи вийде? Я недарма цікавлюся. Подейкують, що поки що чинний перший віце-президент УАФ Вадим Костюченко дуже хоче зберегти свої позиції і за нового голови Будинку Футболу. Власне, саме він, за відсутності Павелка, запустив механізми щодо скликання позачергового конгресу, сподіваючись у такий нехитрий спосіб отримати собі індульгенцію. На ньому тавро ставити ніде, а він все одно лізе, чіпляється вовчою хваткою за поїзд, що відходить.

А хіба він там один такий? Очевидно, що ні, репутація багатьох членів регіональних асоціацій, скажімо прямо, викликає запитання.

По-справжньому футбольних людей на чолі наших регіональних асоціацій – одиниці. Інші – або блатні, або можновладці, або колишні високопоставлені працівники правоохоронних органів, які, як відомо, не бувають колишніми.

Чи зможе Андрій Миколайович очистити ці авгієві стайні від цього шлаку, пристосуванства і маразму? Чи зможе він хоча б усунутись, дистанціюватися від братів Суркісів? Чи зможе він поміняти свою безпечну лондонську обитель на небезпечний київський кабінет? Чи зможе навести лад у дитячо-юнацькому футболі, який поринув у борги та корупцію? Зрештою, чи буде колись збудовано базу для головної команди країни? Чи хоч би куплений для неї автобус?

Дуже хотілося б. Чесно, дуже хотілося б, щоб у нього вийшло.

Дуже хотілося б ще, щоб Андрій Миколайович повністю усвідомлював, куди вплутався. Що в разі чого його так само просто і незворушно кинуть усі ті, які так само незворушно і одностайно змінювали Пустовойтенка на Суркіса, Суркіса на Конькова, Конькова на Павелка. Тепер ось Павелка міняють на Шевченка.

Не сумнівайтеся, що й Шеву вони за необхідності оперативно скинуть із п'єдесталу, куди так болісно ставили.

Дуже хотілося б, щоб Андрій Миколайович усвідомлював, що його нова посада – це не так влада, як відповідальність. І що від любові до ненависті - дуже близька відстань.

Не Дай Боже йому дати в штангу, почати помилятися, як тут же в очах «загалу» він стане не іконою, а невдахою, подразником. Йому відразу згадають, як перемогу збірної над Туреччиною присвячував Януковичу, як безглуздо ходив у політику з Королевською.

Не лише від любові до ненависті мало кроків, а й від великого до смішного. Я хочу, щоб Андрій Миколайович Шевченко це розумів.

Тому що особисто я найбільше хочу, щоб він був на новій посаді таким же успішним, як свого часу на футбольному полі та тренерській лаві збірної України…