– Зараз активно обговорюють відбір на ЧЄ-2000 і вирішальний матч в росії. Проте, мало хто згадує дві гри перед тим, коли збірна Україна грала з вірменами на виїзді і зіграла 0:0. Пригадайте, як готувалися до того поєдинку?
– Та ми готувалися, як зазвичай. Я ж не був тоді залізобетонним гравцем стартового складу збірної України. Я ніколи не розумів, чи буду грати, чи ні. Тому завжди були хвилювання. Мені пощастило тоді зіграти у основі. Але було все звично: заїзди, перельоти. Єдине – було дуже спекотно. Ну дуже, незвичні умови. Плюс цей стадіон старий, він теж такий специфічний. Було досить важко. Але пам’ятаю, що ми мали дуже непогані моменти і, в принципі, могли вигравати.
– Кажуть, росіяни добряче стимулювали збірну Вірменії, щоби вони будь-якою ціною відібрали у вас очки. Це відбувалося в порівнянні з іншими матчами того відбору?
– Ну вдома кожна збірна грає на максимум. Тоді не знав цих історій, це пізніше вже стало відомі такі деталі. Для мене тоді це було неважливо і я цього не відчував. Мені потрібно було вийти на поле і добре зіграти, заробити своє місце у команді. Я хотів завжди грати. Відчувалося, що вони хотіли виграти, але це нормально. Вони грали вдома. А хто і що стимулював – нас тоді не цікавило. Головне – це результат, але і він тоді був не дуже.
– Є інформація, що після матчу, коли ви вже мали летіти додому, у літаку загорівся двигун. Саме в тому літаку, яким ви мали повертатися в Україну. Дійсно таке було?
– Це правда. Він не те, що загорівся, він вибухнув. Всі, хто позаду сидів – відчув такий добрячий поштовх. Після цього літак зупинився і нам сказали, що відбулася якась дрібниця. Казали, що нічого серйозного… А ми тоді всю ніч провели в аеропорту, поки не прилетів інший літак. Я так розумію, якби це вже в повітрі було, то тодішню збірну України ми могли б загубити. Це було досить серйозно.
– Хто помітив першим, що може бути лихо? Як відреагували це інші футболісти всередині літака?
– Та це був шок. Спочатку ніхто нічого не зрозумів, а потім, коли вже почало до нас доходити помалу – це був справжній шок. Тоді ще і не у всіх телефони були, але якось додзвонилися до нас. Інформація дійшла до України. Всі тоді хвилювалися, було не дуже… Відчули всі. Але повідомили стюардеси нам. Та й пілоти зупинили літак. Ми ж тоді вже розганялися на злітній смузі. В принципі, в останній момент на землі все сталося. Хвилини були до зльоту… В ту ніч практично ніхто не спав. Всі ходили спочатку, було важко заснути. Але була втома і на годинку хтось міг заснути сидячи на кріслі. Так і провели цю ніч.
– Ще у 1999-му році росія була ладна зробити все, щоби тільки обійти Україну, навіть, у футболі?
– Я не думаю, що це були вони. Так, зараз я розумію, що росія може піти на все, що завгодно, але тоді це було інакше. Та навіть і думок таких не було. Воно так не сприймалося. Була катастрофа, так, але нам просто пощастило, що ми не встигли злетіти. А все інше не знаю. Те, скільки пройшло вже часу, то зараз це не здається вже якось фантастикою. Думаю, це не вони. Ну чесно, не вкладається у голові, що таким способом вони хотіли нас обійти в групі. Чесно, не знаю. Але кажу, те що зараз вони витворяють, то я вже не здивуюся нічому. Якщо будуть докази і хтось про це скаже… Це вже неможливо, скільки часу пройшло. Мабуть, це трохи інша історія.
– Чому цю історію, скажемо так, замовчували? Для чого це робилося?
– Та я не знаю. Вона ніби і була, але не так афішувалася. В новинах показували, люди, які зв’язані були з футболом теж це знали. Мабуть тому, що інтернету не було, тому і не було такого розголосу. Це зараз, як щось трапляється – про це знає вже увесь світ. А тоді це в футбольних колах всі знали. Дружина моя знала тоді ще до того, як я прилетів.
– У Вас немає страху літати після такого випадку?
– Було трохи. Я не можу сказати, що я фанат якихось таких далеких перельотів. Але я в принципі не люблю літати. Коли я ще грав за київське ЦСКА, то ми і літали взагалі на десантних літаках. З часом все змінилося і був певний дискомфорт.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
