Доводиться чути, що Україна повинна піти шляхом Хорватії у розвитку футболу. Бо обидві країни, на жаль, знають, що таке війна...
Насправді, це все – паралелі, які мають під собою не так багато спільного. Хорватія – дуже маленька країна. Населення не дотягує до чотирьох мільйонів осіб і йде на спад. У хорватів не було іншого виходу, як шукати гравців для своєї національної команди за кордоном. Однієї повноцінної школи Динамо Загреб для цього замало, а вихідців із системи Хайдука не так багато. Зараз найвідоміший – Маріо Пашаліч зі скромної Аталанти. Осієк, Рієка, Локомотіва дають ще менше. Потрібно шукати талантів по Європі, щоб підтримувати рівень збірної.
Завдяки еміграції хорватів у 90-х їхні діти з'являються у європейських клубах. Таких намагаються відслідковувати та запрошувати у хорватську збірну. На слуху був Іван Ракітіч, який народився у Базелі і грав за швейцарську молодіжку, але на дорослому рівні обрав батьківщину своїх батьків. Зараз видають великі аванси Луці Сушічу із Зальцбурга.
Не всі випадки успішні. Півзахисник збірної Іспанії та німецького РБ Лейпциг Дані Ольмо не взяв хорватське футбольне громадянство. Хоча Динамо Загреб привезло його з академії Барселони (там виявився не дуже потрібним) разом із братом Карлосом (для кращої підтримки та адаптації), виховало і дало дорогу у великий футбол. По маминій лінії в Ольмо є хорватські корені. Копали настільки глибоко.
Минулого року до Загреба приїхав із Баварії в річну оренду Габріель Відовіч. Я не можу сказати, що він якось виділяється чи показує значний рівень. Хоча народився в Аугсбурзі, виховувався у системі одойменного клубу та Баварії, гідною заміною Міславу Оршічу він не став.
Дуже схожа історія з Робертом Любічічем. У Динамо Загреб та збірної Хорватії були проблеми із лівим захисником. У 2022 році за Любічіча заплатили 3 млн євро віденському Рапіду. Роберт народився у Відні. Його батько на професійному рівні там грав у футбол. Старший брат грає за збірну Австрії та німецький Кельн. Перший сезон у Любічіча був просто «вау». Він чудово себе проявив у ЛЧ. Хорватська федерація футболу відразу зробила йому своє футбольне громадянство. Але потім почався спад. Нашого Богдана Михайліченка взяли не від хорошого життя. Любічіч здав, тож виникла потреба в конкуренції для повернення форми або ж заміни. В останній день трансферного вікна Роберта продали до грецького АЕКа.
Навіть коли не було великої кількості етнічних хорватів у Європі, про натуралізацію не забували. Усі ми добре знаємо Едуардо, який свого часу грав за Шахтар, лондонський Арсенал, Легію. Бразильцю дали хорватський паспорт для посилення національної команди. Добре, що з Едуардо все вдалося, але там були інші футболісти. Той же Саммір. Натуралізований бразилець грав проти київського Динамо у матчах ЛЧ. Якогось сліду у футболі він не залишив.
Ми повинні розуміти, що у Хорватії дуже гарно вміють розкручувати гравців, створювати якийсь неймовірний імідж суперталанта. Вже тільки за те, що футболіст із Хорватії – потрібно платити.
Влітку Хайдук продав Тоттенхему за майже 14 млн євро 16-річного захисника Луку Вушковіча. Він у 15 років забивав Шахтарю у Юнацькій ЛЧ. Причому п'ятнадцять йому виповнилося у лютому. Інтерес до нього приписували навіть ПСЖ і Ман Сіті. Є приклад Йошко Гвардіола, який за величезні гроші спочатку перейшов у Лейпциг, а потім у Ман Сіті. Це гравець схожого стилю та формату. Усім провідним клубам цікаво взяти суперталанта із Хорватії за 14 млн, а не платити під 100, як це було із Гвардіолом. За англійськими законами Тоттенхему важко було забрати Вушковіча до 18 років. Першу частину сезону він був у Хайдуку, але за першу команду не грав. Клубу зі Спліта вже було нецікаво розвивати молодого гравця. Зараз Лука поїхав в оренду до десятої команди Екстракляси. Я думаю, що коли йому «стукне» 18, про його таланти вже забудуть.
Не все ОК із головним талантом Динамо Загреб Мартіном Батуріною. У хлопця немає ніякого прогресу. При цьому інтерес до нього проявляють європейські клуби та наш Шахтар. А можна ще згадати «хорватського Роналду» Антоніо Маріна. Він запам'ятався матчами в Юнацькій ЛЧ проти Шахтаря. На рівні із Гвардіолом це був великий талант. Йому навішали ярликів, але зараз він не потрібен навіть Динамо Загреб.
У 2014 році Барселона із помпою купила «нового Мессі» Алена Халіловіча із Динамо Загреб. Каталонці не пошкодували 5 млн євро. Кучерявий хлопчик обіцяв вирости у суперталанта та затьмарити Луку Модріча. Йому зараз 27, грає він із динамівцем Джастіном Лонвейком за Фортуну Сіттард. Минулого сезону був у Рієці, яка відмовилася від його послуг.
Хорвати зробили міф. Напустили туману, щоб заробляти на цьому гроші. Насправді досягають успіху тільки хлопці з яйцями, пахарі на полі. Той же Перішіч не має яскраво виражених талантів, але зате може похвалитися характером і бійцівськими якостями.
Інший момент – агенти. Вже налагоджені роками зв'язки. Величезне лобі в Німеччині, Італії. Завдяки роботі агентів туди їдуть хорватські футболісти. Різниця в тому, що у нас купити гравця у Шахтаря, Динамо чи, вже зараз, Руху – дуже дорого. Натомість Динамо Загреб відкрите до пропозицій 365 днів на рік, 7 днів на тиждень та 24 години на добу. Аби лише ці пропозиції були. У нас система функціонування футболу поки вибудувана по-іншому.
Дійсно, під час великої війни дуже багато біженців покинули Україну. Називаються цифри в районі шести мільйонів. Поїхали й молоді футболісти, які зараз вже починають грати у європейських клубах. З гравців 2004-07 років народження було би добре, якби хоча б 2-3 гравці досягли провідних чемпіонатів на дорослому рівні та, відповідно, національної збірної України. У Борусії є Данило Кревсун, за Байєр грають Артем Степанов та Олександр Петренко. Чудовий прогрес показує у Динамо Дрезден Дмитро Богданов. Олександр Сорока у 16 років грав за Гент у Юнацькій Лізі УЄФА. Можливо, Драган в Аталанті себе проявить. Будемо тримати кулаки за Іллю Волошина після переходу в Реал. Але це точно не якась системна масовість. Перехід із юнацького у дорослий футбол відсіює таланти. Свого часу не могли натішитися Еріком Шурановим. Зараз він грає у чемпіонаті Ізраїлю.
Багато дітей, починаючи з 2010 року народження і молодші, у Європі. Але про їхні перспективи говорити зарано. Так само будуть з'являтися діти емігрантів. Зараз у статусних клубах – МЮ та Бенфіці – Захар Бауманн та Андрій Вакалюк. Таких історій у майбутньому буде багато. За цим усім потрібно слідкувати. Україна таки не змогла натуралізувати найсильнішого свого потенційного легіонера Макса Кілмана. Сьогодні це було б чудовим посиленням захисту.
Усе це дуже добре, що у Європі виховуватимуть гравців для збірних України різних рівнів. Але ми й самі маємо працювати. Попри війну, еміграцію, біженців, населення країни залишається великим. Ми не 4-мільйонна Хорватія. Маємо в рази більший людський потенціал.
Так, ми можемо розраховувати на 2-3 потенційних новачків, вихованих у європейських клубах. Але ж на полі потрібно 11, а у заявці – 18 чи навіть більше.
Розвиток українського футболу – це клуби. У Шахтаря, Динамо, СК Дніпро-1, Руху, Металіста є чудові школи. Завдяки цьому отримуємо гравців. Полісся, ЛНЗ, Карпати мають великі плани. Сподіваюся на Буковину. Натомість державної програми розвитку футболу чи загальної політики просто не існує. Вона є на паперах, але у реальності не діє. Більша частина талантів залишається непомічена системою і просто зникає. Футбол не розвивається з низів. Цього не було навіть до війни. Аматорські змагання перетворилися за змагання гаманців, а не майстерності футболістів. Хто має можливість запросити кращих гравців з інших міст – там молодь не має шансів. У ДЮСШ формально все добре. Насправді – більшість тренерів зовсім несучасні, не хочуть вчитися, байдужі до всього. А ті, хто небайдужий, не хочуть працювати за таку зарплату.
Сергій Булеца, Руслан Нещерет, Максим Дячук, Андрій Булеза, Крістіан Біловар, В'ячеслав Чурко, Ігор Харатін – уродженці Закарпаття. Зараз в академіях наших клубів я не знаю юних вихідців із цього регіону. Все працює у напрямку Угорщини. Там навіть для цього клуб створили. Цю лавочку потрібно закривати. Це одне із завдань нових керівників УАФ. Створіть умови, щоб принаймні в Ужгороді та Мукачевому були можливості для заняття футболом. Зараз там вистачає біженців. Один із варіантів вирішення проблеми – відкриття філіалів шкіл Динамо, Шахтаря, Руху, Полісся. Щоб діти не йшли до угорців.
У Житомирі, Черкасах повертається великий футбол. Сподіваюся, на черзі будуть Чернівці. Маю надію, знайдеться свій інвестор у багатостраждальних Вінниці (скільки потенційних Циганкових там є), Хмельницькому, Луцьку, Тернополі. Це будуть не просто команди з обласних центрів, а проекти, які матимуть живлення з низів, розвиватимуть власну молодь.
Чого дійсно потрібно повчитися у хорватів – то це ставлення до власних гравців і легіонерів. Там діє футбольний націоналізм. Денис Гармаш та Богдан Михайліченко не затрималися в Осієку та Динамо Загреб. Їх зробили винними, проблемними і тому подібне. Перед цим були трабли у Євгена Чеберка, Артема Мілевського, Артема Радченка, Максима Білого.
До молодих українських легіонерів ставлення не краще. Гравець юнацької збірної України Степан Лисенко не виступав за юнацьку команду Хайдука. Дем'ян Третяк тільки рік пробув у системі Динамо Загреб. Це непогані футболісти. Особливо Третяк. Просто до них було ставлення, як до чужинців.
Свого часу воротар Хайдука Давид Фесюк постійно тренувався із першою командою. Тодішній головний тренер Вальдас Дамбраускас брав українського воротаря на офіційні матчі. Він грав у благодійному поєдинку проти Шахтаря. Але у юнацьку команду ставили хорвата Борно Буяна, бо він свій. Хоча за всіма тестами Фесюк був на дві голови вище. Коли почалася Юнацька Ліга УЄФА, Фесюка посадили у запас. Буяну потрібно грати, бо це хорват, він повинен потрапити у юнацьку збірну Хорватії. Неймовірна працездатність, характер Фесюка дозволили перебороти цю несправедливість і стати основним кіпером юнацької команди минулого року.
У нас з іноземців здувають пилинки. Вважають, що апріорі це кращі гравці за наших. Шахтар продав за астрономічну суму Мудрика до Челсі (що пішло на користь збірній України). Але не став продовжувати лінію розвитку українських гравців. Влітку набрали іноземців. Зараз за великі гроші підписали Кевіна, Марлона Гомеса. Олексій Кащук – аут. Перспективи Артема Бондаренка теж виглядають дуже сумнівними. Схоже, що Марлон – по його душу.
Полісся робить ставку на легіонерів. Карпати хочуть працювати на ринку Бразилії. Вихідцями з Черкащини є Артем Довбик, Віталій Миколенко, Артем Бондаренко, але ЛНЗ інвестує у легіонерів. Усе це дуже добре і дасть можливості для посилення, але також не варто забувати про власні школи, розвиток молодих гравців. Обов'язкова квота у заявці на власних вихованців стала б чудовою можливістю змусити власників клубів вкладати гроші не тільки у легіонерів.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
