Тарас є вихованцем київського Динамо, а згодом захищав кольори Зірки, Вереса, Лівого Берега та інших українських клубів. Після нападу росії вирішив взяти до рук автомат та піти захищати рідну землю.
«Ми були на зборах в Туреччині. Я якраз відновлювався після операції, коли почалася повномасштабна війна. Вирішив їхати додому. Там нас небагато повернулося – я хлопців теж можу зрозуміти. Пішов воювати, тому що в мене мама з братом були в окупації в Бучі в цей момент. Все завершилося добре, хоча вони були в центрі окупації.
Я зробив тоді свій вибір. У мене совість чиста перед рідними і перед сином. Довго не думав, але коли прийняв це рішення, то воно мені потім відгукнулося. Але я не шкодую. Не можна шкодувати про те, що відбулося.
Скажу чесно, у війську так само, як і в футболі. Та сама команда, тільки що там люди різного віку, і ризик трошки більший. А решта – все, як я звик, адже все життя у спорті. Не надто важко далося адаптуватися у цю систему. Але дуже багато з того, що відбувається у війську, я не можу розказувати. Думаю, ви все прекрасно розумієте.
Військові ж, грубо кажучи, самі себе забезпечують. І це проблема. Ви ж бачите – у нас не фронт просідає, а тил. У нас люди втомилися від війни. Мені їх так шкода, чесно. Був День Валентина, скоро ще восьме березня, потім травневі свята, на море треба поїхати, щоб відпочити від війни – які там збори. Не до цього зараз їм.
Приїжджаєш, скажімо, у Київ – є трішечки шок, що тут зовсім інший світ. Так, я розумію, що треба жити цивільне життя, але занадто все розслаблено і люди не переймаються тим, що там на фронті. Хай живуть і ведуть нормальний спосіб життя. Але ж є нюанс: війна в Україні йде, і вона не може стосуватися одних, а інших – ні.
Таке відчуття, що одні мають воювати, підтримувати армію, а другі можуть просто жити і чекати, поки це все закінчиться, бо вони вже втомилися», – розповів Пінчук в коментарі Tribuna.
Хочеш допомогти ЗСУ 🇺🇦?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!