У рамках події також відбулася фан-зустріч вболівальників та Владислава. Присутні під час прямого ефіру у конференц-залі вболівальники отримали змогу поставити свої запитання Владиславу, а футболіст обрав три найцікавіших запитання та вручив їх авторам подарунки – м'яч та худі, а також іменну ігрову футболку. Усі присутні отримали також автографи та сфотографувалися з Владиславом.
– Кілька місяців тому Буяльський мені підказував під час тренувань: «не сильно бий», «головне – точність». Коли ми залишалися після тренувань, я бачу, що у нього з десяти ударів вісім потрапляють у «дев'ятку». А я б'ю – і можу попасти із десяти три. А нещодавно він до мене підходить зі словами: «Я думав, що ти молодий – 20 років чи 21. А відкрив Вікіпедію і побачив, що тобі 28 років. Грубо кажучи, всього на рік молодший за мене. Я вибачаюсь, чому я можу тебе навчати». Багато хтось дійсно вважає, що мені років 20–21. Хлопці жартують, що я сплю у кріосауні.
– В «Динамо» доволі рідко переходять футболісти з клубів УПЛ, старші за 25 років. Як правило, селекція клубу активніше спостерігає за молодшими гравцями. Чи не вважаєш, що твоє запрошення в «Динамо» – винагорода за твою роботу в попередніх клубах – 100 матчів за «Зорю», 50 матчів за «Чорноморець»?
– Я надміру самокритичний. Перше, що призвело до мого трансферу – обставини. Коли почалася повномасштабна війна, з «Динамо» пішли троє легіонерів, які грали на моїй позиції – де Пена, Вітіньо, Вербич. Хоча були хороші футболісти на цій позиції в інших клубах, але обрали мене – значить, я на це заслуговував. Я хотів потрапити до «Динамо» дуже сильно. І навіть коли я був гравцем «Зорі» під час тренерства Скрипника, я добре грав проти «Динамо». Я добре дружив з Тимчиком. З Миколенко я не знайомий особисто, але мені казали, що він добре відгукувався про мене. Тому ще за два роки до цього трансферу я вже мріяв сюди потрапити.
– З чого почалося твоє захоплення футболом у дитинстві?
– Як і всі, починав грати у подвір'ї – дітлахами ставили якісь цеглини замість стійок. Я дуже ціную своїх батьків, адже я жив у селі, але вони мали змогу возити мене в Одесу у футбольну секції. Хоча починав із плавання, але швидко зрозумів, що це не моє, оскільки я дуже сильно мерз у воді. Потім мати записала мене у секцію шахів. Але зараз я вже майже не пам'ятаю як грати. Мені це заняття видавалося нудним. Врешті, мати привела мене до футбольної секції. Спершу в мене не надто виходило. Коли ти граєш у подвір'ї, у тебе немає тренера, і ти робиш на полі все, що хочеш. Навіть можеш грати з бутербродом у руці.
А тут почався інший футбол – маєш грати взимку, коли холодно, ти мерзнеш. До того ж, тобі кажуть, що робити. Що я вже не вигадував, аби не їхати, наприклад, що болить живіт. Влітку після школи хотілося гуляти, спілкуватися з дівчатами. Але мама мене все одно тягнула на футбол. Я приходив додому, кидав шкільний рюкзак, одразу брав інший рюкзак – з тренувальною формою, сідав у машину, і ми їхали до футбольної секції. Фактично, в мене не було дитинства. Але зараз я вдячний матері та тату за те, що побачили в мені ці здібності. Хоча тренери спершу казали: «Забирайте його, нічого з нього не буде».
Але тоді я навіть не розумів, як все працює у дорослому футболі, мабуть навіть по телевізору ніколи не дивися футбол, але чомусь мені подобалося грати з м'ячем. Але багато хлопців ходили на матчі «Чорноморця». Я попрохав маму зводити мене на матч, і все – я подивився на футбол під іншим кутом. Я побачив, що це справжній великий труд. І зараз я вдячний, що у мене є така робота, що я граю і отримаю за це гроші, і при цьому я кайфую від цієї роботи.
– Коли ти почав стежити за футболом, які клуби, крім «Чорноморця», тобі подобалися у дитинстві?
– «Манчестер Юнайтед», оскільки там грав Кріштіану Роналду, а також «Мілан». Перша футболка у мене була з прізвищем Кака та 22 номером на спині. І так вийшло, що цей номер зі мною йде по життю. Ми їздили на 7-й кілометр, і тоді там продалася безліч футболок різних команд та відомих гравців.
– Яка у тебе була основна мрія у дитинстві?
– Коли тобі вже 18 років, ти інакше мислиш. Але у більш ранньому віці я мав лише один варіант – що буду футболістом. Не було іншого плану, тільки план А – що я буду футболістом. Як би це важко не було. Можливо, я себе не бачив десь у суперклубах, але точно бачив себе у «Чорноморці» і був упевнений, що мені це точно під силу.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
