Тоді команда Олександра Петракова виборола срібні нагороди у Фінляндії та здобула путівку на молодіжний чемпіонат світу, який і виграла.
Команда Дмитра Михайленка повторила результат збірної України U-17, яка грала свій еліт-раунд два тижні тому. Тоді підопічні Юрія Мороза перемогли господарів греків 2:0, маючи вилучення у суперника на початку другого тайму. А потім розгромили Словаччину та Швейцарію. Підопічні Михайленка розпочали із перемоги над господарями македонцями 2:0 із вилученням для суперника на початку другого тайму та виграли дві наступні гри 3:0. Таким чином, за весь турнір команда не пропустила жодного м'яча.
Нова збірна
Кістяк збірної України 2005 формувався на основі юнацької команди «Динамо» цього віку. В основному складі було 7-9 динамівців, до яких додавалися гравці із «Шахтаря» плюс малочисельні легіонери.
Зараз від тої команди не залишилося майже нічого. Свої місця у складі зберегли дуже мало гравців. В основі залишилися фактично троє футболістів – правий захисник Олексій Гусєв. Його одноклубник Андрій Маткевич на лівому фланзі півзахисту та лівий захисник із «Шахтаря» Микола Огарков.
Головна причина – відсутність прогресу кар'єри у частини гравців. Андрій Фірман і Олександр Якименко з «Ювентуса» та «Брюгге» відповідно не можуть похвалитися стабільною ігровою практикою. Пішов із «Мілана» Владислав Нагрудний. Максим Деркач взимку був без клубу. Степан Лисенко покинув «Хайдук» та зараз перебуває без команди. «Динамо» відпустило Данила Білоконя, Микиту Дзеня, Максима Зоренка в інші команди. Немає прогресу у Максима Васильця та Назара Янчишина. Тільки після переходу до першої команди Тараса Михавка стабільно за U-19 почав грати Єгор Сизонюк. У Назара Балаби вистачає травм. Навіть не викликається до збірної капітан команди на рівні U-17 Євген Янович із «Шахтаря». Восени вперше викликався динамівець Роман Саленко, але всю зиму він був травмований і ще не повернувся на поле.
Почали вже активно запрошувати на рік молодших гравців 2006 року. Зараз цю вікову категорію дуже важко уявити без Матвія Пономаренка із «Динамо». Крістіан Шевченко та Віктор Цуканов також представляють цей рік народження.
На юнацькому рівні це нормально, коли одні футболісти десь втрачають, а інші піднімаються. Тут якоїсь стабільності немає. Хто має прогрес, хто стабільно грає, той викликається. Тому ніяких образ не може бути. Якщо гравець постійно буде виступати за клуб, то дорога у збірну для нього не закрита. Потрібно віддати належне тренерському штабу, що суперечливі футболісти до команди не потрапили. Бо раніше місцями доходило до абсурду.
На початку 2024 року команду юнацьких збірних України U-19 та U-18 очолив Дмитро Михайленко. Свого часу він багато працював в системі молодіжної команди «Дніпра». Тренував клуб на рівні УПЛ. Потім підняв «Дніпро-1» із Другої ліги в УПЛ. Останній час не дуже вдало працював на Кіпрі. З молодими гравцями він вміє працювати. Може знайти підхід. Через руки Михайленка пройшли Андрій Лунін, Владислав Кочергін, Максим Луньов і так далі.
У Дмитра Станіславовича є своє бачення побудови гри порівняно із попередником на цій посаді – Олегом Кузнецовим. На еліт-раунд поїхало 9 нових футболістів, які раніше ніколи не викликалися взагалі до збірних України. З першої кваліфікації у листопаді у заявці більше половини нових гравців.
Були великі ризики, що ця команда буде виглядати незіграною, бо тільки захисна лінія зберегла свій склад. Середину поля, фланги атаки потрібно було формувати заново. Але, як показав результат, жодних проблем не було.
Пономаренко-машина
Головна зірка турніру – форвард «Динамо» Пономаренко. Матвій забив 5 голів із 8-ми, які загалом забила збірна (по одному голу забили Кревсун, Сінчук та Тутєров). У першому матчі проти македонців Матвій забив одного разу, у матчах проти Латвії та Швейцарії записав на свій рахунок дублі.
Пономаренко дуже класно користується своїми габаритами. Нав'язує силову боротьбу, гарно ставить корпус, має добре поставлений удар, наполегливий, створює тиск на захисників. Голи Матвія – це більше індивідуальна майстерність, ніж командні дії. Македонцям він забив із-за меж штрафного майданчика. У матчі проти Латвії заробив пенальті (відчував позицію у штрафного майданчику суперника) та ударом здалеку. Швейцарії забив після невдалої гри воротаря на виходах. Якби не було Матвія у складі, то збірній було б набагато важче. Інший форвард Михайло Дубровний не вразив, виходячи на заміну.
Михайленко відмовився від фізичного сильного чи фактурного захисника в центрі оборони. У двох матчах із трьох разом в центрі оборони грала пара Мельниченко -Михавко. Обоє дуже добре працюють із м'ячем, починають атаки, але не мають габаритів. Жоден пресинг суперника нам не був страшний. Початок атак, контроль м'яча починався із центральних захисників. Це все виправдало себе на повну, бо за три матчі воротар українців Владислав Крапівцов мав мінімум роботи.
Справжнім відкриттям став Геннадій Сінчук із «Металіста». Про Сінчука стало відомо, ще коли до війни він у 15 років грав за першу команду харків'ян. Дуже схоже, що Євген Красніков вслід за Михайлом Мудриком та Георгієм Судаковим відкрив чергового діаманта. Сінчук має дуже добре поставлений удар. Геннадій забив гол-красень у ворота швейцарців, який вирішив долю поєдинку. Крім цього, він давав величезний обсяг роботи та інтенсивність. Відразу видно, що цей футболіст вже грає на рівні дорослого футболу в Першій лізі.
Данило Кревсун показав, що він дуже добре тактично підготовлений. Однією із головних переваг на турнірі українців був пресинг. Данило у цьому плані давав дуже багато бігової роботи. Показав свої індивідуальні якості, коли забив дальнім ударом перший гол України на турнірі у ворота Північної Македонії. Тренерський штаб дуже гарно використав сильні сторони Кревсуна.
Хороших слів заслуговують динамівці Олексій Гусєв та Андрій Маткевич, опорник «Олександрії» Данило Ващенко, представник «Сандерленда» Тимур Тутєров. Гравець «Дніпра-1» Рамік Гаджиєв. Воротар Владислав Крапівцов показав чудову гру ногами.
Було багато розмов про таланта «Шахтаря» Віктора Цуканова. В основі він не грав. Виходив на заміну під кінець гри. Враження якогось особливого не склав. Старанний хлопець. Але йому є над чим працювати. Цуканов не виглядав сильнішим за своїх конкурентів – Кревсуна чи Гаджиєва.
Крістіан Шевченко? Він зіграв не так багато часу, щоб можна було робити якісь висновки. Потенціал у нього точно є, але чи зможе він його розвинути – покаже час. Плюс у нього було якесь пошкодження.
Найбільш проблемна позиція – лівий захисник. Тут двічі зіграв Микола Огарков, а один раз сюди з правого флангу перевели Антона Дрозда. Представник «Ганновера» Максим Стрюков виходив на заміну.
Тренерська перемога
Звичайно, що головна складова успіху – робота тренерського штабу. Все було майже бездоганно.
Не було жодних проблем із фізикою. Зіграти три гри за тиждень – не так просто. Тут правильно потрібно побудувати роботу під час турніру. У нас не було травм, а в кінці матчів – спаду. Тут потрібно подякувати тренеру з фізичної підготовки Антону Дяченку.
Ми за три матчі не пропустили жодного м'яча. Суперники не мали майже моментів біля наших воріт. Захист працював дуже добре. Тут на подяку заслуговує асистент головного тренера Володимир Єзерський, який сам був захисником та розуміє принципи побудови оборони.
Не було шарахання з боку в бік у плані тактики, складу. Була певна основа (у матчі з Латвією була невелика ротація). Ніхто не намагався грати «Манчестер Сіті», «Ліверпуль» чи «Реал». Михайленко грав дуже просто, але раціонально, використовуючи сильні сторони гравців. Пресинг та індивідуальна майстерність дали нам путівку на Євро. У плані психології гравці були налаштовані, мотивовані на кожен епізод.
Давайте будемо чесними: група у нас була не дуже сильна. Не було дійсно сильних команд. Македонія та Латвія виглядали обмеженими командами без вміння грати першим номером. Швейцарія – це не Англія, Німеччина чи Франція. Тому про силу цієї збірної та її справжній потенціал вже будемо говорити під час Євро.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
