Цього виконавця люблячи вони називали «Бібон».
Корінний киянин — ази футболу Андрій опановував у дитячій команді «Іскра». Довго приховував від батьків, що ґрунтовно займається футболом
Виходило добре. На гру Андрія та його партнера по «Іскрі» Олега Базилевича звернули увагу тренери Республіканської футбольної школи молоді. Була така свого часу, базувалася на верхньому полі НСК «Олімпійський». Багато її вихованців отримали шанси потрапити до «Динамо»: Андрій Біба, Олег Базилевич, Валерій Лобановський, Валентин Трояновський, Володимир Ануфрієнко, Анатолій Крощенко.
Припав до «двору»
У 1957 році Біба став гравцем «Динамо». І, як то кажуть, припав до «двору». У 1960 році він святкував перший серйозний успіх. Кияни стали срібними призерами чемпіонату колишнього СРСР.
А потім була незабутня осінь 1961 року. Перервавши 25-річну гегемонію московських клубів, «Динамо» достроково виграло чемпіонське «золото».
Надалі колекцію киян поповнили ще 12 комплектів нагород найвищого ґатунку. Але та перша «золота» осінь запам’яталася назавжди, як і перше кохання.
Назву творців того історичного успіху. На жаль, багатьох із них уже немає з нами. Тоді тренером тієї великої команди був В’ячеслав Соловйов, його помічники — Віктор Терентьєв і Михайло Коман. На полі титул здобували партнери Андрія Біби — Юрій Войнов, Олег Макаров, Віктор Канєвський (капітан чемпіонів), Йожеф Сабо, Олег Базилевич, Валерій Лобановський, Анатолій Сучков, Василь Турянчик, Володимир Щегольков, Валентин Трояновський, Віктор Серебряников, Микола Кольцов, Володимир Ануфрієнко, Віталій Щербаков.
Із названих мною динамівців-чемпіонів, лише двоє — Сабо і Біба — продовжують служити футболу. Решті — Царство Небесне...
Організатор атак, диспетчер команди
Андрій Біба, багаторічний капітан «Динамо», був гравцем із широким діапазоном дій. Добре підготовлений технічно, Андрій Андрійович був організатором атак, диспетчером команди, тонко розумівся на грі, володів точним пасом і сильним ударом, часто забивав із дальніх дистанцій.
86-річний Андрій Біба — півзахисник, заслужений майстер спорту, триразовий чемпіон СРСР (1961, 1966, 1967), срібний призер (1960, 1965), володар Кубка (1964, 1966). У чемпіонатах колишнього СРСР провів 317 ( у «Динамо» — 246, «Дніпрі» −71), забив 84 м’ячі (за киян — 69, дніпрян — 15). Першим із київських динамівців був названий найкращим футболістом країни (1966).
Завершивши кар’єру гравця, став наставником команд, заслуженим тренером України.
Чотири запитання Андрію Бібі
— Згадайте найсильніший удар, починаючи з дитинства...
— Граючи в «Іскрі», іноді забивав, добре приклавшись до м’яча. А ось найсильніший удар — це вже в дорослому віці, в «Динамо». Відпрацьовував його після закінчення тренувань. У нас у той час було заведено проводити додаткові заняття. Зараз, на жаль, подібне не практикується...
— Доводилося спостерігати, як сердечно зустрічають команду ветеранів «Динамо» її шанувальники у віці в інших містах, коли ви приїжджали на товариські зустрічі. Ви вже не гравець, а керуєте командою. Які тепер відчуття?
— Приємно така зворушлива увага. Хотілося б, щоб слава київського «Динамо» була підхоплена нинішніми гравцями, не переривався зв’язок поколінь. А ми «старички», куди тільки не забиралися, немає такого «ведмежого кута» на карті, де б не побували ветерани-динамівці.
— Можете назвати забитий вами м’яч, який найбільше запам’ятався?
— Усі забиті мною м’ячі — свято душі. Пам’ятаю матч у Москві з «Динамо» восени 1965 року. Виконував штрафний удар. Спочатку хотів навісити м’яч у штрафний майданчик, але передумав. До воріт було метрів 40. Взяв розбіг, приклався від душі до м’яча. А він полетів незрозумілою траєкторією і влучив у «дев’ятку». Навіть відмінний стрибок самого Льва Яшина не врятував.
— Яка ваша оцінка гри нинішнього «Динамо»?
— Хто не пам’ятає славних перемог наших команд над провідними клубами Англії, Франції, Німеччини, Данії, Італії... Річ була за малим — виховати в гравцях комплекс переможця, а заразом і порадувати глядачів... Можливо, тодішні динамівці були не так добре готові фізично, але, впевнений, із м’ячем поводилися набагато технічніше. Та й, чесно кажучи, наша гра більше нагадувала ГРУ, а сьогоднішні футболісти досить-таки часто просто «працюють»... Якщо так піде й далі, то скоро глядачів, які розпещені чудовими телеспектаклями з футбольних чемпіонатів Англії, Іспанії, Італії, Німеччини, на наші стадіони доведеться заманювати...
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
