Тепер уже офіційно й одноосібно: форвард збірної України та іспанської «Жирони» Артем Довбик – найрезультативніший вітчизняний футболіст (за сезон), який коли-небудь виступав у Ла Лізі. До Артема лаври найкращого снайпера були у колишнього нападника «Динамо» та «Логроньєса» Олега Саленка, який у вже дуже далекому сезоні 1993/1994 відзначився 16 результативними ударами.
Саленко – екс-футболіст збірних України та росії. Але він – громадянин нашої країни. Олег після завершення футбольної кар'єри постійно мешкає у Києві. Сьогодні є гарна нагода згадати попередника Довбика в Примері.
***
Форвард київського «Динамо» Олег Саленко міг стати першим українцем у «Тоттенхемі». Ще за вісім років до того, як склад «шпор» поповнив ще один відомий український бомбардир – Сергій Ребров – восени 1992 року Олег Саленко перебував на перегляді у лондонському клубі. Перегляд виявився вдалим, і з футболістом «Динамо» було підписано попередній трирічний контракт. Однак дозвіл на роботу в Британії Саленко так і не отримав – через відсутність потрібної кількості матчів за національну команду.
Обламавшись із «Тоттенхемом», Саленко спробував працевлаштуватися у Бундеслізі – у «Карлсруе». Але й там не зрослося. Зневірившись знайти собі місце у більш-менш відомому зарубіжному колективі, він схопився за першу-ліпшу пропозицію поїхати за кордон.
Пропозиція прийшла зі скромного, м'яко кажучи, іспанського клубу «Логроньєс», який тоді виступав у Ла Лізі. Не дуже вдало виступав: команда з невеликого центру адміністративної спільноти Ріоха мала славу штатного аутсайдера Примери. Але Олегу на той момент було байдуже, де грати. Аби грати. Аби за кордоном. «Динамо» без проблем відпустило свого форварда до чемпіонату Іспанії. Однак не на контракт, а в оренду. До кінця сезону 1992/1993.
Він дебютував за «Логроньєс» у лютому 1993 року. Наш нападник з'явився на полі у другому таймі виїзного матчу проти «Сельти». Перший млинець виявився глевким – його нова команда поступилася 0:2.
Але вже в наступному поєдинку – проти «Севільї» – Олегу вдалося відзначитися забитим м'ячем. До речі, за «Севілью» того сезону грав сам Дієго Марадона. За словами Саленка, його гра проти команди Марадони настільки вразила наставника «Логроньєса» Карлоса Аймара, що той звільнив нападника від «чорнової роботи».
І цей нюанс був для Саленка дуже дивним, адже у «Динамо» Лобановського гравці атаки мали брати участь у оборонних діях разом із усіма.
Проте не лише цим нюансом – ігровою свободою – дивувався колишній форвард «Динамо» в Іспанії. А ще й свободою як такою: на базі гравців ніколи не замикали, на матч приїжджали за кілька годин до його початку. Кожен був наданий сам собі. До того ж місто Логроньйо, в якому було розквартовано «Логроньєс» – це фактично винна столиця Іспанії. «Після «Динамо» я потрапив на справжній курорт», згадував пізніше Саленко. Гравці «Логроньєса» навіть обідали у винному льосі.
За свій перший сезон у Примері «Сало» забив сім м'ячів. Окрім «Севільї», від форварда, який все ще належав київському «Динамо», постраждали «Тенерифе», «Спортинг», «Альбасете», «Депортиво», «Атлетико» та «Еспаньйол».
Той сезон «Логроньєс» закінчив на 15 місці у таблиці. Для скромного провінційного клубу – непоганий результат. Керівництво «Логроньєса» вподобало гру Олега Саленка, і іспанський клуб викупив його контракт у київського клубу. Олег тепер підписав повноцінну угоду з «Логроньєсом» – на три з половиною сезони.
Вже після фінішу чемпіонату 1992/93 у Саленка з'явилися більш привабливі пропозиції, але з президентом «Логроньєса» (одним з іспанських винних магнатів) він досяг джентльменської угоди: якщо наступного сезону «Логроньєс» залишиться в Ла Лізі, то тоді Олега відпустять на усі чотири сторони.
Сезон 1993/1994 став найкращим у закордонній біографії Олега Саленка. Він став найкращим бомбардиром команди. Він став головною зіркою команди. З того складу «Логроньєса», крім Саленка, можна виділити хіба що голкіпера Хулена Лопетегі, який згодом став непоганим тренером (очолював збірну Іспанії та «Реал»).
Як запевняє сам Олег, «Логроньєс» в Іспанії тоді всі називали не інакше, як клуб Саленка». І що «за рік в Іспанії я зумів підняти свій авторитет до рівня Мікаеля Лаудрупа та Ромаріо». Саленко, звичайно, перебільшує, але те, що він грав помітну роль у своїй не дуже помітній команді, це точно.
***
Три стартові тури сезону 1993/94 Саленко відіграв вхолосту. Прорвало його у четвертому турі – відзначився у воротах «Ллейди». Далі справи з результативністю пішли вгору.
У шостому турі Саленко вибухнув хет-триком у матчі проти «Атлетика». Його команда виграла 4:2. Той хет-трик довго залишався єдиним українським у Примері. До того моменту, поки в «Жироні» не з'явився Артем Довбик.
З 11 по 14 тури Саленко забиває за «Логроньєс» регулярно. До речі, у 14 турі він забив на «Камп Ноу» «Барселоні». Той матч завершився бойовою нічиєю 2:2.
До 28 туру Саленко забивав справно. Але згодом його результативність знизилася. Аж до останнього, 38 туру, він не забивав. І ця його посуха негативно далася взнаки на турнірному становищі «Логроньєса» - команда балансувала на межі перехідних матчів.
Однак на той час подальшу долю самого Олега було вирішено: він підписав попередній контракт із «Валенсією». «Логроньєс» відпустив його на «Месталью» за три з половиною мільйони доларів.
В останньому турі сезону 1993/94 «Логроньєс» зустрічався з «Ов'єдо». Для збереження елітної прописки команді Саленка потрібна була лише перемога. Сам Олег міг собі дозволити вже не горбатитися, адже мав на руках контракт із «Валенсією», та й міг посилити мікротравму.
Однак він хотів піти з «Логроньєса» красиво. Тому й вийшов на поле проти «Ов'єдо». Забив два м'ячі, які принесли його команді підсумкову перемогу 2:1. І зберегли прописку у Ла Лізі на ще один сезон. Пішов справді красиво.
Олег Саленко того сезону забив 16 м'ячів, ставши найкращим бомбардиром своєї команди. На лаври найкращого снайпера Ла Ліги він не претендував: Ромаріо з «Барселони» того сезону настріляв аж 30 м'ячів. А от по 16 голів, окрім Саленка, забили тоді такі знакові гравці, як Стоїчков, Уго Санчес, Міятович та Бебето.
Наступний сезон Олег Саленко розпочав уже у «Валенсії». Але стати беззастережно основним гравцем у команді, де виблискував Міятович, йому не вдалося. Хоча й у тому колективі він залишив свій слід: у кубковій грі проти «Реала», на виїзді, Саленко забив два м'ячі. А загалом у його валенсійській кар'єрі – сім голів.
А далі розпочався його спад. Невдала спроба заграти у «Глазго Рейнджерс», невдалі відрядження до Туреччини та Польщі. Колишнього Саленка футбольні вболівальники вже не побачили. Той яскравий сезон у «Логроньєсі» став справді найкрутішим у багатій та суперечливій кар'єрі талановитого футболіста.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
