Проводити чи ні? Що робити з матчем за Суперкубок України

Футбол України 2 Травня, 17:03 423
Проводити чи ні? Що робити з матчем за Суперкубок України | 19-27
Після початку повномасштабної фази російсько-української війни вітчизняний футбол зазнав низки серйозних змін.

Зокрема, багато клубів звикли проводити свої номінально домашні матчі в інших (не тих, де вони «прописані») містах, на трибунах практично відсутні глядачі, а поєдинки нерідко перериваються сиренами повітряної тривоги, через що можуть розтягуватися за часом навіть на декілька годин…

Ще одна істотна зміна, що сталася в українському футболі у 2022 році, торкнулася проведення матчів за Суперкубок. Точніше сказати, поєдинки, що визначають володаря цього трофею, з літа 2022-го не проводились. Причому, якщо два роки тому таке рішення досить широко висвітлювалося у пресі, то у 2023-му неможливість проведення матчу за Суперкубок була сприйнята ледве не як даність, без зайвого галасу.

Проте нещодавно, 22 квітня, до ЗМІ потрапила інформація про те, що у 2024 році Суперкубок України може повернутися. Повідомлялося, нібито про готовність організаторів провести матч за трофей 27 липня, хоча з місцем, де буде розіграний трофей, на той момент жодної ясності ще не було. Втім, вже наприкінці квітня надійшло свого роду спростування, хоч і неофіційне – знову від так званих «джерел». Зокрема, з'явилися дані, що клуби УПЛ виступають за відміну проведення Суперкубку, замість чого в них з'явиться можливість посунути на тиждень старт сезону, виконавши тим самим прохання головного тренера олімпійської збірної Руслана Ротаня та низки клубів, представники яких формують цю команду.

Як це часто буває у нас, на цьому ситуація не заспокоїлася, і ще за день, 1 травня, з'явилися нові відомості щодо Суперкубку. За словами віце-президента УАФ Олександра Шевченка, організатори розглядають різні варіанти щодо потенційного проведення цього турніру. Саме у такому ключі функціонер прокоментував чутки про те, що матч за Суперкубок може бути зіграний за межами України – за прикладом Італії чи Іспанії, які розігрують такі трофеї в інших країнах.

Але чи варто взагалі зараз серйозно повертатися до теми із проведенням Суперкубку України?

Вперше цей трофей, нагадаємо, був розіграний у 2004 році. Тоді у Одесі зійшлися «Динамо» (як чемпіон країни за підсумками сезону-2003/04) та «Шахтар» (як володар Кубка України-2003/04). Згодом Суперкубок проводився щорічно, і до 2021 року історія його переможців мала такий вигляд: по 9 трофеїв взяли «Динамо» та «Шахтар», які не залишили іншим командам жодного шансу на успіх…

Не дивно, що ще у січні 2022 року президент «Динамо» Ігор Суркіс заявив: «Суперкубок вже набрид усім. Його вже переносили, знаходили якісь дати... Зробіть такий турнір, як зробила Іспанія. Візьміть, скажімо, чотири команди: «Динамо», «Шахтар», «Зоря» і, наприклад, «Металіст», якщо вийде. «Дніпро-1» ще є. Чотири команди поїхали до Тернополя і там зіграли два півфінали, як Іспанія зараз провела. Це цікаво, щось нове. Працюйте над цим. Розвивайте це».

Очевидно, що із думкою боса «біло-синіх» погодяться і багато вболівальників. Суперкубок України справді перестав виглядати подією, яка розбурхує футбольний простір. Його просто почали сприймати як свого роду товариський матч із підвищеною відповідальністю, в якому найчастіше грають «Динамо» та «Шахтар», але перемога в якому в принципі нічого нікому з них не дає, окрім можливості похизуватися, хто завоював більше трофеїв.

Втім, до повномасштабного вторгнення російської армії проведення Суперкубку виглядало вельми логічним та традиційним рішенням. Коли ж довелося вносити «військові корективи» у футбольний календар, то для багатьох стало очевидним, що цей турнір має лише виставковий характер, і скасування його проведення не впливає зовсім ні на що у спортивному плані. Іншими словами, у 2022-му, коли приймалося рішення продовжувати, незважаючи на війну, проводити розіграші професійних футбольних турнірів, акцент було зроблено саме на ті змагання, які структурно необхідні для життєздатності усієї футбольної екосистеми. Суперкубок до подібних турнірів ніяк не належав.

Навіщо підіймати питання про проведення матчу за Суперкубок України зараз, у 2024 році, коли країна та її мужні захисники продовжують протистояти російській військовій агресії? Кому в поточних умовах потрібний турнір, який апріорі позиціонувався як виставковий, святковий, атмосферний? Як свого роду навіть подарунок для вболівальників.

А якщо остання теза справедлива, то на таких матчах на трибунах завжди повинні бути аншлаги, інакше ми повертаємося до того, що жодної необхідності у спортивному плані цей поєдинок не несе. Однак ні про які забиті під зав'язку стадіони в умовах військового стану в Україні і йтися не може, що цілком логічно та зрозуміло. А якщо так, то навіщо взагалі цей Суперкубок зараз?

Так, можна справді розглядати варіант із проведенням Суперкубку України за межами країни – за аналогом з італійським та іспанським варіантами. Але й тут питань виникає, мабуть, значно більше, аніж відповідей на них.

Насамперед, для кого проводитиметься цей матч, і хто зможе його відвідати? Українська діаспора у тій чи іншій країні – добре, але навряд чи цього достатньо.

Друге: як бути із логістикою, щоб потім ми не чули на старті сезону в УПЛ скарг від команд-учасниць матчу за Суперкубок чи не бачили (що ще гірше) каскаду перенесень поєдинків, скажімо, на весну 2025-го?

Третє: у чому саме полягає вигода чи суть проведення матчу за Суперкубок за кордоном? Говорити про якесь підняття статусу України чи вітчизняного футболу навряд чи доводиться, особливо на тлі того, що буквально за кілька тижнів до потенційної дати проведення гри за Суперкубок завершиться чемпіонат Європи-2024, який якраз і подарує можливість українським футболістам на весь голос та на міжнародній арені заявити про себе, а також нагадати світові про трагедію, яка відбувається в них вдома.

Та й економічно Суперкубок України не виглядає такою самою привабливою подією, як той же Суперкубок Іспанії, за можливість проведення якого на своїх полях Саудівська Аравія платить по 30 мільйонів євро щорічно, а тріумфатор турніру у 2024-му заробив 6 мільйонів. Тому проводити якісь паралелі та порівняння між українським та іспанським Суперкубками недоречно від слова «зовсім».

Крім того, згадаймо ще раз, що цього року відбудеться фінальна частина чемпіонату Європи, куди успішно кваліфікувалася і наша національна команда. Євро-2024 закінчиться 14 липня, а це означає, що часу на відпочинок у футболістів збірної України, яка, як ми всі сподіваємося, зможе пройти якнайдалі по турнірній сітці, буде мінімум. І тут виникне ще одне резонне запитання: навіщо ризикувати здоров'ям футболістів, які зіграють на Євро, ще й у матчі за Суперкубок? А якщо виключити їхню участь, то виходить, що «Шахтар» чи «Динамо» не зможуть розраховувати на оптимальні склади, і де ж тоді дотримання спортивних принципів?

Ось і виходить, що потенційна «реанімація» Суперкубку України зараз може бути цікавою хіба що рекламодавцям, якщо вони взагалі знайдуться. Це ледве не єдина сторона, для якої проведення гри може стати цікавою можливістю реалізувати свої інтереси. У всіх інших випадках питань, на яких немає (можливо, навіть і не може бути) відповідей, виникає величезна кількість, а якщо так, то доцільність подальших дій завжди повинна піддаватися додатковому переосмисленню…

І ще раз: варто розділяти Кубок та Суперкубок України. У сезоні-2021/22 перший так і не був дограний через російську військову агресію, а за рік Кубок прийняли рішення не проводити знову з тих же причин. Однак у футбольній екосистемі Кубок, на відміну від Суперкубка, має ключове значення як турнір, що надає можливість проявити себе командам з нижчих дивізіонів, а також потенційно визначити учасника від української асоціації у Лізі Європи. Наприклад, цього сезону кваліфікуватися в єврокубки через Кубок має можливість «Ворскла», якій для участі у Лізі Європи-2024/25 необхідно буде у фіналі здолати «Шахтар».

Іншими словами, відновлення розіграшу Кубка України з поточного сезону було спричинене необхідністю привести функціонування усієї вітчизняної футбольної екосистеми у відповідність до ключових принципів європейського футболу. І це було важливо для того, щоб наші представники в єврокубках виходили туди не лише через успіхи у чемпіонаті, а й отримували можливість пробитися до Ліги Європи, як це доступно в інших європейських асоціаціях, через національний Кубок.

Суперкубок, як явище певною мірою штучне і виключно виставкове, не є вкрай необхідним. Швидше за все, цей турнір взагалі, як і пропонував раніше Ігор Суркіс, потребує кардинальної трансформації та перегляду принципів розіграшу, щоб зберігати й надалі інтерес у вболівальників та, ймовірно, підвищувати свою власну економічну значущість. І, швидше за все, все це необхідно буде проводити та вирішувати вже після повернення в Україну мирного життя. Можливо навіть, з цього приводу варто дати турніру іншу назву, яка б додатково об'єднувала український народ і давала йому ще раз розуміння, наскільки важливо зберігати патріотизм та любов до своєї землі.

Але це вже дискусія на найближче майбутнє, а поки що дуже важливо сфокусуватися на суворих реаліях, де навряд чи є місце для чогось надлишкового, навіть якщо справа стосується футболу. А ви як думаєте?..