Після одинадцяти сезонів в італійській Серії А «Сассуоло», головним трофеєм за 104-річну історію якого є кубок, отриманий за виграш Серії В сезону-2012/13, вкрай близький до того, аби попрощатися з елітарним дивізіоном. Ситуація перестала бути надзвичайно критичною у минулі вихідні, коли «чорно-зелені» на своєму полі несподівано для багатьох обіграли вже абсолютно невмотивований «Інтер» (1:0), проте «Сассуоло» продовжує залишатися у зоні вильоту й від рятівної позиції цю команду наразі відокремлюють три очки.
Дивно, але переважна більшість футбольних уболівальників в Італії відчувають незрозумілу ненависть до «Сассуоло» та будуть тільки раді, якщо «чорно-зелені» нарешті проваляться. Якщо як слід покопатися у соціальних мережах, то можна легко знайти величезну кількість зловтішних постів, присвячених невдачам «Сассуоло» у поточному сезоні. Причому негативне ставлення до команди, яку раніше очолював екс-коуч «Шахтаря» Роберто Де Дзербі, склалося у фанів як топових клубів дивізіону, так і у шанувальників значно скромніших колективів.
Власне, сам «Сассуоло» також є дуже заштатною за мірками італійської Серії А командою, яка не має великої кількості вболівальників. Домашні матчі «чорно-зелених» часто супроводжуються сумною картинкою із напівпорожніми трибунами стадіону «Мапеї». Якщо спиратися на статистику Transfermarkt, то за останні одинадцять сезонів, які «Сассуоло» провів у Серії А, на домашніх матчах команди було зафіксовано тільки 8 аншлагів, при тому що зіграно було 208 поєдинків! Погодьтеся, більш ніж показова «картинка», яка дає багатьом недоброзичливцям «чорно-зелених» право стверджувати, що фанатів у «Сассуоло» просто не існує, хоча це, безумовно, перебільшення.
То чому ж така маленька за мірками Серії А команда та клуб загалом стали об'єктом для хейту та загальної ненависті у вболівальницькому середовищі Італії?
Однозначну відповідь на це питання знайти, мабуть, не так вже й просто. Зрозуміло тільки, що справа зовсім не у нечисленності фанатів «Сассуоло» як таких, і не в тому, що вони поводяться куди більш стримано, мовчазно і скуто, порівняно з їхніми галасливими «колегами» з сусідніх міст, регіонів та провінцій. Швидше за все, величезну кількість недоброзичливців скромний «Сассуоло» нажив внаслідок того, що в якийсь момент перетворився на досить потужний та успішний інструмент фінансового капіталізму, який опинився в руках могутньої родини підприємців, котрі побажали зробити клуб свого роду трансферною перевалковою базою, сортувальним центром для талановитих гравців, через який протягом останніх десяти років пройшли десятки, а то й сотні мільйонів євро.
Упродовж десяти останніх років, після виходу до Серії А, керівництво «Сассуоло» намагалося максимально відповідати правилам гри, які існують у сучасному футболі. І, на відміну від багатьох подібних проектів, які виявлялися провальними вже через півроку, рік чи два із моменту їх запуску, «чорно-зелені» справді навчилися розумно інвестувати гроші, енергію та час, що згодом стало приносити їм дуже гарний прибуток й дозволило витрачати на ринку рік у рік все більше та більше.
Можна сказати, що «Сассуоло» в італійській Серії А став своєрідним економічним експериментом. Ідея цього клубу полягала у тому, щоб мінімізувати витрати та максимізувати прибуток. Ця модель стала своєрідною візитною карткою «чорно-зелених», коли клуб інвестував кошти на купівлю молодих, а часом і зовсім юних, виконавців з метою виведення їх на якісно новий рівень, а потім – вигідного перепродажу.
Лише одне не змогли врахувати в «Сассуоло»: у якийсь момент клуб виявився заручником своєї ж стратегії. Сучасний ринок так влаштований, що живе у дедалі швидших й коротших циклах зростання-спаду самого себе. Усвідомлюючи це, навіть дивує, наскільки тривалою була фаза зростання для «Сассуоло» і як довго клубу вдавалося відкладати початок фази спаду. В якийсь момент «чорно-зелені» надто захопилися торгівлею та почали намагатися отримувати вигоду навіть тоді, коли це, здавалося б, не вимагало жодної уваги. Показовим у цьому плані став трансфер ганського вінгера Браяна Оддея, який відбувся влітку минулого року. За нього «Сассуоло» отримав від хорватського «Рудеша» компенсацію у… 1 тисячу євро! Чи варто було розпорошувати сили на такі угоди, коли на горизонті не переставали маячити вигідніші варіанти, як стосовно підсилення складу, так і щодо покращення економічної бази клубу – питання, ймовірно, риторичне.
Що не менш важливо: у певний момент в «Сассуоло», мабуть, просто відчули себе королями ринку. Це й не дивно, коли за пару сезонів вам вдається наторгувати своїми футболістами майже на 200 мільйонів євро, здійснивши такі помітні для італійського та європейського ринку трансфери як переїзд Мануеля Локателлі до «Ювентуса» (36,4 млн євро), Джанлуки Скамакки до «Вест Хема» (28,6 млн євро), Джакомо Распадорі до «Наполі» (27 млн євро), Хамеда Траоре у «Борнмут» (25,6 млн євро), Жеремі Бога в «Аталанту» (22 млн євро), Давіде Фраттезі у «Інтер» (оренда за 5 млн євро із подальшим викупом за 29 млн євро).
І все це при тому, що до виходу «Сассуоло» у Серію А, який стався за підсумками сезону-2012/13, найдорожчим трансфером для клубу був Джанлука Сансоне, проданий влітку 2012-го у «Торіно» за 1,6 мільйона євро. Зіставивши цю суму із тими, якими «чорно-зелені» почали оперувати в останні роки, неважко зрозуміти, якими ненаситними апетитами перейнялися боси «Сассуоло» і з якою неконтрольованою зарозумілістю стали дивитися на інших.
Стратегія «Сассуоло» до певного моменту була безпомилковою та призводила лише до одного – зростання. Не дивно, що в минулому році генеральний директор клубу Джованні Карневалі заявив, що розглядає приріст капіталу не як результат успішної роботи на трансферному ринку, а як доказ дружби між «чорно-зеленими» та більшістю топ-клубів Італії – мовляв, нам вдається брати до себе в команду молодих виконавців виключно на цьому, а те, що потім ми перепродуємо їх утричі дорожче, то вже далеко другорядне.
Також Карневалі дав зрозуміти, що якщо комусь буде потрібна допомога від «Сассуоло» у тому, аби усвідомити такі принципи успішності, то вони готові надати консультації. Насправді ж, в Італії багато хто прочитав у цих словах гендиректора «Сассуоло» зовсім інше послання: ми стали кращими у тому, чим займаємося, навіть якщо вам, усім іншим, зовсім не подобається те, що ми робимо.
А чим займався «Сассуоло» у останні десять років? Дешево купував та дорого продавав. Витрачав потрібну суму на того чи іншого футболіста, щоб за кілька років отримати можливість продати його у рази дорожче. Власне кажучи, «Сассуоло» справді робив те, чим багато хто займається, проте «чорно-зеленим» це вдавалося вкрай успішно. В певний момент «Сассуоло» навіть почав нагадувати нехай і не настільки масштабну, але все-таки версію німецького «Лейпцига», за яким стоїть потужна компанія Red Bull. Особливо таке порівняння було коректним у роки, коли командою керував Роберто Де Дзербі, а в Італії навіть ходили жарти про доцільність перейменування «чорно-зелених» на «Ред Булл Сассуоло».
Але влітку 2021 року Де Дзербі пішов, а колишня самовпевненість обернулася проти «Сассуоло». Поступово розпочалася фаза спаду, яку в керівництві клубу чи то банально проспали, чи то просто не побажали помічати, відмахуючись до останнього та сподіваючись винятково на черговий тренерський геній – цього разу молодого Алессіо Діонізі.
Та й у рамках свого ж «економічного експерименту» клуб, який представляє провінцію Модена, поступово став відступати від попередніх принципів – почав витрачати більше, зокрема на зарплати гравців. І, як часто буває в подібних випадках, за справу взялася сама доля, яка дала зрозуміти «Сассуоло», що настає час платити по рахунках за усе, що раніше було зроблено не так.
У другій половині сезону-2023/24 важку травму отримав багаторічний лідер атак «Сассуоло» Доменіко Берарді, а символ захисних побудов команди – воротар Андреа Консільї – раптово почав пропускати ледь не в кожному матчі, і на даний момент у 33 поєдинках має у пасиві аж 64 пропущені м'ячі при 3 «сухих» поєдинках. Наразі саме 37-річний страж воріт та ветеран «Сассуоло» є головним невдахою серед своїх колег, у сітці воріт якого в поточному розіграші Серії А побувало найбільше м'ячів…
«Сассуоло» точно не увійде до підручників, у яких вивчаються принципи існування та розвитку економічних моделей часів пізнього капіталізму. Тут усе давно вивчене й визначене: спершу система доводить до досконалості окремі частини самої себе, як і робив «Сассуоло» протягом десяти років. Але потім вона, у спробах подальшого удосконалення окремих механізмів чи нарощування обсягів того, що вже працює на максимумі від можливого, запускає процес самознищення. Змінити щось і врятувати систему від остаточної загибелі може лише оперативне втручання та виключення згубного фактора, який провокує «патогенез».
Порятунком для «Сассуоло», як би парадоксально це не виглядало, цілком може стати виліт команди до Серії В. Це дасть змогу клубу замислитись над тим, що останніми роками робилося неправильно, відкоригувати загальну концепцію та стратегію розвитку, а також банально самоочиститися.
Що ж до фанатів, які радіють потенційному вильоту «Сассуоло» із Серії А, то тут важливо зрозуміти одне: «чорно-зелені» грали виключно за тими правилами, які існують у наш час на футбольному ринку. Так, клуб, очевидно, трохи захопився і в якийсь момент переоцінив власні можливості, але факт залишається фактом: «Сассуоло» вдавалося робити свою роботу краще, аніж багатьом іншим в Італії. Ненавидіти «чорно-зелених» за таке – це однаково, що ненавидіти сам сучасний футбол. А ненавидіти футбол для вболівальника цього виду спорту – це все однаково, що ненавидіти самого себе. Ось тільки зрозуміти подібне дано далеко не кожному, тому більшості й простіше сфокусувати усі свої негативні емоції на «Сассуоло»…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
