У першій частині сезону запізнала відставка Мірчі Луческу призвела до втрати багатьох важливих очок. Саме восени кияни мали робити відрив очок, коли «Шахтар» тренував Патрік ван Леувен та команда була зовсім не переконлива.
Сподіватися, що Андрій Ярмоленко буде забивати по 2−3 голи у кожному матчі, сам вирішуватиме долю поєдинків, зовсім неправильно. Один гравець нічого не може вирішити попри досвід та клас. Тим паче, що в Андрія є свої питання через вік. Скільки міг, Ярмоленко допоміг.
Попри те, що динамівці не стали чемпіонами, поточний сезон для киян є успішним. Минулого сезону було четверте місце. Цього сезону команда боролося за чемпіонство майже до кінця. Після приходу Шовковського не програвала та рідко втрачала очки.
Шовковський — не чарівник. Він тільки перший сезон працює в ролі самостійного наставника. Без помилок не обходиться. Потрібно набратися досвіду. Свою роботу Олександр Володимирович робить. Можливо, не так швидко, як хотілося б, але вона поступова. Крок за кроком. Тут важливо не переступати сходинки розвитку команди. Тренер може відштовхуватися тільки від рівня гравців, а він, на жаль, зовсім невисокий. 3−5 футболісти не можуть виграти чемпіонат.
Я не пам’ятаю, коли останній раз «Динамо» грало проти «Шахтаря» із позиції сили. У Львові у другому таймі домінувала одна команда на полі. Відразу і не скажешь за якістю гри, хто купує новачків по 15 млн, а хто спирається на власну школу.
Для «Динамо» дуже важливо, що йде капіталовкладення гравців, що формується команда, яка вже у наступному сезоні, або через сезон зможе претендувати на чемпіонство.
Головне досягнення цього сезону — прогрес гравців. Одним із головних активів клубу став Володимир Бражко. Виклик у збірну України реально підтверджує його розвиток. Хоча Володимир може грати ще за «молодіжку».
Владислав Ванат є найкращим бомбардиром чемпіонату. Нарешті зміг повернути свої кондиції Микола Шапаренко. Значний прогрес має Костянтин Вівчаренко, у якого є всі шанси стати дублером Віталія Миколенка у збірній. Велика перспектива є у Тараса Михавка та Матвія Пономаренка. У наступному сезоні потрібно працювати, щоб обоє стали повноправними гравцями першої команди. Матвій та Тарас можуть вирости до рівня збірної України та активів клубу.
Влітку не тільки потрібно говорити про точкову селекцію, але і прощатися з окремими гравцями. Футболістами, які вже не молоді, досвідченні, але не можуть принести, ні результату, ні капіталовкладення. Краще вже нехай грає молодий, ніж будуть помилки чи низький рівень досвідченого. Його не продаси та не виграєш із таким гравцем нічого. Прізвища сенсу називати не має. Всі все бачать та розуміють.
Вже у наступному сезоні, або через сезон команда має шанси більше реально претендувати на чемпіонство. Не має бути шарахкання зі сторони в сторону. Філософія ставки на власну молодь — це єдиний варіант розвитку клубу. Не має сенсу говорити про посилення легіонерами, враховуючи нинішню реальність. Від цього не потрібно відступати. Далі працювати із молодими футболістами. Коли це все переросте у кількість та якість, команда зможе претендувати на титул. Таких футболістів, як Бражко, Ванат, Волошин, Вівчаренко має стати більше у наступному сезоні. Великі сподівання на Михавка, Пономаренка. Можливо, Яцика.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
