Цьогорічна кампанія Ла Ліги видалась напрочуд доброю для наших футболістів. Андрій Лунін довів, що недарма знаходиться на балансі мадридського “Реалу”, Віктор Циганков підтвердив лідерські якості у “Жироні” та кваліфікувався до ЛЧ, був корисним й Роман Яремчук — за його плечима непогані відрізки у “Валенсії”.
Проте справжньою феєрією запамʼятався Артем Довбик — нападник став найкращим бомбардиром першості та зламав правило, що українцям нібито потрібен чималий час для адаптації у Європі. 24 мʼячі, кілька хет-триків — за показниками уродженець Черкас випередив таких зірок, як Роберт Левандовський, Джуд Беллінгем, Антуан Грізманн та Вінісіус Жуніор.
Голеадорська суперечка тривала до останнього туру та прикувала широку увагу фанатського комʼюніті — серед явних претендентів на лідируючу сходинку залишилися Довбик та Александер Серлот. Ми не раділи травмі норвежця, проте факт є фактом — відсутність явного конкурента допомогла Артему спокійніше забрати “Пічічі”.
Зауважимо, що кілька місяців це слово не сходило із вуст — на перший погляд, під ним криється винятково та сама нагорода найрезультативнішому страйкеру. Але чому вона так називається і в честь кого? Яким був гравець, що його назавжди увіковічнили? Що ж, ми залюбки розповімо — вашій увазі Рафаель Морено Арансаді, або просто Пічічі.
Якби Рафаель був більш посидючим, то, ймовірно б, опанував професію юриста — про це мріяв батько. Хоакін Морено Гоньї вважався шанованою людиною, між 1896-м та 1897-м виконував обовʼязки мера Біскаї та сподівався, що його син також заслужить репутацію впливової людини. Склалося не так, як планувалося — хлопець закінчив школу із посередніми оцінками, зі скрипом вступив до Університету Деусто, одразу завалив іспити та вилетів, про що анітрохи не жалкував.
Добре, можливо Арансаді-молодший мав хист до літератури та роздумів про високі матерії? Дядько Мігель де Унамуно прославився як письменник, філософ та професор, але й тут гени пройшли повз — Рафаель зарекомендував себе нікудишнім писарем, а потім ошивався біля металургійної компанії братів Меродіо.
Єдине, що наш герой палко любив, не всюди сприймалося у тодішньому суспільстві. Станом на початок ХХ століття футбол не особливо вітався в Іспанії та був тим, що не вартувало уваги аристократії — це не благородні кінні перегони. З іншого боку, Рафаелю пощастило народитися у правильному місці — Більбао носив статус великого портового міста та магнітом притягував різних людей, зокрема, британців.
Культурні контакти дали логічні плоди — можна з упевненістю заявити, що за життя та карʼєри Арансаді Біская мала репутацію прогресивного регіону, вирощувала та запрошувала футболістів, зрештою, сформувала потужний чемпіонат (це якщо порівняти становище у решті провінцій).
Тож абсолютно не дивно, що майбутній нападник все дитинство возився із мʼячем — про це потурбувався дід та повністю підтримав старший брат. Спостерігаючи за тим, як низенький (154 сантиметри), але прудконогий Рафаель не боїться йти в обіграш проти значно переважаючих у “фізиці” суперників, Раймундо дав лагідне прізвисько “Пічічі” (маленька качечка). Нічого-нічого — у подальшому виконавець не раз користувався скепсисом захисників та завдяки мобільності й швидкості кулею нісся назустріч воротарю. Ще одна прикметна родзинка, за якою вболівальники легко ідентифікували свого кумира — легендарна біла хустинка у вигляді шапочки (жодного символізму, лише банальна боязнь травмувати голову).
Загалом близьке оточення (навіть батько) не сильно опиралося бажанням (ба більше, Раймундо теж тісно повʼязав себе зі спортом — долучився до заснування мадридського “Атлетіко” у 1903-му), тому Пічічі стрімко набирав. Адже еталон майорів перед очима — “Біская” (сьогоднішній “Атлетік”) домінувала вдома й помітно випереджала усілякі, вже існуючі “барселони” з “реалами”; на момент приєднання девʼятнадцятирічного Рафаеля у 1911-му клуб завоював пʼять національних кубків та двічі дістався до фінальної частини. Хіба це не наявність навичок?
Що важливо, новачок дебютував нескоро — тільки через два роки, у 1913-му. Про що це свідчило? Ось вам жирний натяк на те, що команда володіла достатньою кваліфікованістю, була гарно укомплектована та не покладалася на бозна-кого із вулиці. Якщо “пробігтися” іменами, то під знаменами дійсно зібралися майстри — наприклад, капітан та центральний захисник Хосе Марія Белаусте, англійський півзахисник Мартін Вітч, форварди Северино Суазо та Пінільо.
Пічічі багато працював (додамо, що тренування проводилися, тричі на тиждень; баски не цуралися чорнової роботи) та закономірно увірвався до основної обойми. Що тут казати, якщо гравець стартував дублем — у 1/2-й Кубка Короля-1913 смачно нокаутував “Реал”. Перший гол залетів на 2-й хвилині, наступний — на 11-й, й це підкосило представника столиці (як наслідок, “вершкові” не витримали тиску й поступилися 0:3).
А от у фіналі не пощастило — “Біская”, діючи проти “Реалу Уніон”, зафіксувала на табло 2:2 (один із ударів провів Рафаель), однак не знайшла аргументів у повторному матчі й пропустила єдиний мʼяч за 20 хвилин до завершення. На щастя, це не позначилося на впевненості нападника — він продовжив справно приносити користь та бути причетним до написання великої історії. Якщо що, то саме Пічічі забив першим на щойно відкритому стадіоні “Сан-Мамес” — культова мить відбулася 21 серпня 1913-го.
Зате три роки поспіль (1914-1916) гранд із Більбао безапеляційно володарював у кубку країни, а сам Арансаді перетворився на вбивчу машину. Статистика каже, що хлопець провів на полі 89 поєдинків та відзначився 83 точними пострілами; може здатися, що це якось малувато, аби називатися найкращим у своїй епосі, але вже вибачте — Ла Ліга у звичному форматі зʼявилася в 1928-му, й до того часу колективи обмежувалися Кубком Короля, регіональними чемпіонатами та виставковими турне. Тобто, ніхто та ніщо не має права применшувати внесок Пічічі — у ті дні він воістину заворожував.
У 1914-му Арансаді відвантажив покер “Реалу” Віго (півфінальна стадія), а через рік — у вирішальній битві хеттриком прибив “Еспаньол” (5:0). У 1916-му Пічічі промовчав, втім, його клас не викликав жодних сумнівів — його обожнювала публіка та із трибун постійно скандувала прізвисько.
В подальшому “Біская” дещо здала позиції — трофей взяв мадридський “Реал” та вищезгаданий “Уніон”; у 1919-му-1920-му чашку над головою підняв “Аренас” (наразі виступає у Сегунді В). Невже епоха Рафаеля по-тихому відійшла за обрій?
Насправді ні — у 1920-му Пічічі справедливо отримав виклик до збірної Іспанії та відправився на літні Олімпійські ігри, організовані в Антверпені. Правда, слід наголосити, що форварда прийняли без особливого пієтету — все через головного керманича Франсішку Бру. Тренер розумів переваги басків, але хотів бачити різноманітність складу; тож Арансаді довелося підтвердити реноме — поряд із таким собі Рікардо Саморою.
Чим підсумувався вояж? “Фурія роха” подолала попередній етап, перемігши Данію (1:0), після чого не впоралася із Бельгією (1:3). Й добре, що тоді функціонувала так звана система Бергвалля, яка давала другий шанс програлій стороні; як факт, Іспанія зчепилася у чвертьфіналі зі Швецією (2:1), далі — поклала на лопатки Італію (2:0) й у боротьбі за срібло розібралася із Нідерландами (3:1; третій гол на рахунку Пічічі).
Ставши національним героєм, Арансаді підкріпив успіх черговим золотом у Копа дель Рей — в 1921-му команда переконливо пройшла хіхонський “Спортінг”, “Севілью” та “Атлетіко”. Тільки от з фінішем кампанії 29-річний гравець неочікувано заявив, що готовий повісити бутси на цвях — мовляв, замучила спина, пора прощатися та спробувати себе в амплуа рефері.
Хто знає, що було б далі, якби за три місяці до ювілею Рафаель раптово не помер — враз згубив тиф, викликаний, як вважається, отруєними морськими устрицями. Країну охопив шок та істерія, втім найкоштовніший діамант не був забутий — у 1926-му біля “Сан-Мамесу» вдячні фанати та менеджмент “Біскаї” презентували бюст Пічічі. Кожен футболіст, що проходив повз, віддавав шану та клав квіти.
У 1953-му газета Marca вирішила заснувати трофей для нагородження найкращих бомбардирів та назвала його в честь Рафаеля Морено Арансаді. Першим володарем став Тельмо Сарра, мабуть, єдиний нападник “Атлетіка” Більбао, який своїми здібностями міг би конкурувати з реальним Пічічі.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!