Кадри у «червоно-білих» кольорах: пʼять поляків, що запамʼяталися в УПЛ

Збірна України 7 Червня, 11:28 424
Кадри у «червоно-білих» кольорах: пʼять поляків, що запамʼяталися в УПЛ | 19-27
Напередодні товариської зустрічі з Польщею пригадуємо представників цієї країни на наших просторах.

Якщо покопатися в історії, то зʼясується цікавий факт — попри територіальну близькість, польський напрямок не є навіть одним із найпопулярніших в УПЛ. У топі перебувають росіяни (прости, Господи), бразильці, грузини, серби, білоруси, хорвати, нігерійці, молдавани, румуни та аргентинці, а от поляки в імпровізованому рейтинзі — лише 23-ті.

Всього шістнадцять персоналій, причому не всі добре себе зарекомендували — наприклад, Марцін Ковальчик (“Металург” Д) та Пйотр Клепчарек (“Таврія”) не зіграли жодного матчу, а Давід Янчик (“Олександрія”), Якуб Тосік (“Карпати”), Пйотр Цетнарович (“Кривбас”) й Марцін Буркхардт (“Металіст”) зʼявилися на полі лічену кількість разів.

Є дещо успішніші кейси, однак їм обʼєктивно не вистачило чи то практики, чи індивідуальних якостей для стверджувальної оцінки. Павел Хайдучек із двох ніг увірвався до “Таврії” у 2008-му, рубався із “Ренном” в Кубку Інтертото, але зламався у той момент, коли настав зоряний час сімферопольців у Кубку України-2010 (формально хавбек є володарем трофею, проте у тому сезоні провів 35 хвилин).

В цю ж категорію входить умовний Мацей Ковальчик — нападник забивав на рівні Премʼєр-ліги за київський “Арсенал”, втім, прославився хіба хеттриком проти запорізького “Металурга”, оформленим за тринадцять хвилин у листопаді 2002-го. Тому ми поговоримо саме про тих, хто точно запамʼятався найбільше — а такі теж є.

Лукаш Теодорчик (“Динамо”, 2014 — 2016 рр.)

  • Статистика: 42 матчі, 16 голів, 2 результативні передачі
  • Трофеї: УПЛ (2014/15, 2015/16), Кубок України (2015)

Кадри у червоно-білих кольорах: пʼять поляків, що запамʼяталися в УПЛ - изображение 1

16 серпня 2014 року Дьємерсі Мбокані повідомив, що пропустить значну частину сезону через пошкодження звʼязок коліна. “Динамо” відреагувало оперативно — не минуло й тижня, а Лукаш Теодорчик пройшов медогляд та поставив підпис під контрактом. Що чекало центрфорварда “Леха”, запрошеного за 4 мільйони євро?

На перших порах конкуренція не була такою напруженою — грубо кажучи, її склав Артем Кравець (19 мʼячів у кампанії 2014/15). Й треба сказати, що новачок впорався із завданням — сприймаючись гравцем ротації, він напрацював на 10 влучних пострілів. Постраждали як представники Премʼєр-ліги (“Чорноморець”, “Зоря”, “Маріуполь”, “Говерла”, “Дніпро”, “Карпати”), так і була зафіксована користь в єврокубках — “Стяуа”, “Генгам” та “Евертон”.

Прикра травма гомілки, що сталася у травні 2015-го, тривала до жовтня й цим підірвала перспективи — поки Лукаш відновлювався, “Динамо” урізноманітнило атакувальну ланку трансфером Жуніора Мораєса. Тож доробок виявився скромнішим — 6 голів (хеттрик “Металісту” в останньому турі УПЛ).

Вболівальники підтримували Теодорчика, вірили, що хлопець здатен дати більше, але як переконати Реброва, що гарантував друге чемпіонство поспіль? Як не крути, а переможців не судять.

Що круто, Теодорчик розвіяв певний скепсис щодо своїх можливостей — щоправда, зробив це під час оренди в “Андерлехті”. Прикметно, що в кампанії 2016/17 нападник відвантажив 30+5, очолив бомбардирський рейтинг Бельгії та фактично цим “продався” місцевому гранду. Ігор Суркіс залишився у плюсі — сумарно заробив 5,5 мільйонів євро. І профіт є, і бюджет поповнений.

Мацей Нелепа (“Карпати”, 2001 — 2005 рр., 2005 — 2008 рр., “Харків”, сезон 2008/09)

  • Статистика: 94 матчі, 114 пропущених, 30 кліншитів
  • Трофеї: —

Богдан Стронціцький, Андрій Тлумак та Сергій Вокальчук — ось кого у суперники отримав Мацей Нелепа. Влітку 2001-го Мирон Маркевич готувався до спарингів у Польщі, паралельно комплектував обойму, й так “намалювався” черговий голкіпер.

Що цікаво, Мирон Богданович холоднокровно сприйняв Нелепу — по-перше, довіряв своїм, по-друге, уродженець Тарнува боровся із зайвою вагою (хронічна хвороба). Й тільки з відходом іменитого тренера та подальшими змінами на містку справи помітно просунулися вгору — Володимир Журавчак дав дебютувати; Лев Броварський, Валентин Ходукін та Іван Голац також активно користувалися послугами Нелепи.

Що з цього вийшло? У 2002-му “Карпати” фінішували восьмими, через рік — піднялися на одну сходинку вище. А ще через сезон — попрощалися із вишкою, після чого Нелепа пристав на пропозицію латвійської “Венти” (на те була серйозна причина — обмежений ліміт на іноземців у Першій лізі).

На жаль, поляк “прогорів” із вибором — на папері колектив, керований Олегом Лужним, декларував амбіції, насправді ж за кілька місяців гроші закінчилися, й проєкт луснув, немов бульбашка.

Святе місце порожнім не буває, тож, коли Мацей повернувся до Львова, то зʼясував для себе, що ініціативу закономірно перехопив Андрій Тлумак. Перезапуститися не пощастило, а спроба у “Харкові” обернулася лавкою — Нелепа дістав від “Динамо” чотири мʼячі, від “Дніпра” — два, три закотив “Чорноморець”.

Певною мірою Мацея шкода — він володів перспективами, залучався до лав “кадри” (4 поєдинки), втім, через збіг обставин втратив практично усе. З іншого боку, це професійний спорт — бери та доказуй.

Томаш Кендзьора (“Динамо”, 2017 — 2022 рр.)

  • Статистика: 198 матчів, 7 голів, 20 результативних передач
  • Трофеї: УПЛ (2020/21), Кубок України (2020, 2021), Суперкубок України (2018, 2019, 2020)

Кадри у червоно-білих кольорах: пʼять поляків, що запамʼяталися в УПЛ - изображение 2

Контракт Томаша Кендзьори із “Динамо” сплине зовсім скоро, й давно зрозуміло, що захисник не пролонгуватиметься. Що взимку, що зараз вряди-годи вигулькують новини про можливий перехід поляка у той чи інший клуб — все логічно, адже він не горить бажанням виступати у воюючій країні.

До вояжу “Лехом” та ПАОКом Кендзьора демонстрував цілком хороший рівень — так, простежувалися помилки в обороні, зате фулбек частково їх компенсував акцентом, зробленим на атаку. Показово, що у дебютному розіграші він став третім футболістом “Динамо” за кількістю хвилин (3 191), забив вирішальний гол луганській “Зорі” у березні 2018-го та доповнив це важливими асистами у чемпіонській групі.

Через рік картина повторилася — “Динамо” особливо не вражало (“Олександра Хацкевича не сварив тільки лінивий), однак креатура білоруського фахівця себе виправдала. Голи “Аяксу”, “Ренну”, передача із “Олімпіакосом”, активність проти “Десни” — це стовідсотково повинно піти у плюс.

Стабільність та уміння “підключитися” там, де це треба (взяти хоча б єдину перемогу в Лізі чемпіонів 2019/20 — саме наш герой навісом знайшов Дениса Попова) — ось головний аргумент, чому Томаш закріпився, у 2020-му перепідписав трудовий договір на покращених умовах та має колекцію із шести трофеїв.

Северин Ганцарчик (“Волинь”, 2003 — 2004 рр., “Арсенал”, 2004 — 2006 рр., “Металіст”, 2006 — 2009 рр.)

  • Статистика: 147 матчів, 8 голів, 23 результативні передачі
  • Трофеї: —

Кадри у червоно-білих кольорах: пʼять поляків, що запамʼяталися в УПЛ - изображение 3

Северин Ганцарчик хоч і не виграв бодай-щось в УПЛ (обмежився “бронзою” з “Металістом”, “золото” підкорилося на батьківщині, у складі познанського “Леха”), але все одно став знаковою постаттю.

Вдалося не одразу — у 2002-му поляк перешов до київського “Арсеналу”, провів один матч, після чого відправився у оренду до “Волині”. Й солдатська школа Віталія Кварцяного дала позитивні плоди — знамениті вівчарки перетворили майже 190-сантиметрового фулбека на впевненого бійця.

Регулярна практика, та ще й у вишці, переконала “канонірів” у необхідності повернення; як наслідок, змужнілий Северин підтвердив потенціал у Києві, мʼячем врятував команду від поразки “Чорноморцю” (1:1) та своїм перформансом привабив Мирона Маркевича.

І от в “Металісті” були написані найяскравіші сторінки — Ганцарчик гарно розпочав (вразив ворота донецького “Металурга” (2:0), забетонував місце в основі та за атакуючого стилю харківʼян показав класні асистентські скіли. 21 результативна передача — це вам не жарти; дії оборонця допомогли зламати опір “Чорноморця”, “Ворскли”, “Таврії”, “Карпат”, “Зорі” та “Шахтаря”.

Влітку 2009-го Северин вирішив, що його дні в Україні спливли та за майже 400 тисяч євро долучився до “Леха”. Незважаючи на те, що невдовзі зʼявився не менш атакуючий Фінінью (та і загалом “Металіст” стабільно робив ставку на колоритних латиноамериканських “крайків”), Ганцарчика із теплотою згадують у не чужому йому Харкові.

Маріуш Левандовський (“Шахтар”, 2001 — 2010 рр., “Севастополь”, 2010 — 2013 рр.)

  • Статистика: 356 матчів, 44 гол, 18 результативних передач
  • Трофеї: УПЛ (2001/02, 2004/05, 2005/06, 2007/08, 2009/10), Кубок України (2002, 2004, 2008), Суперкубок України (2005, 2008, 2010), Кубок УЄФА (2008/09)

Кадри у червоно-білих кольорах: пʼять поляків, що запамʼяталися в УПЛ - изображение 4

Безперечно, найкращий польський легіонер, якого бачила УПЛ. Левандовський не одразу закріпився у старті, однак поступово переконав у власній профпридатності — що Невіо Скалу, що Валерія Яремченка, що Бернда Шустера із Мірчею Луческу.

Опорник завжди вирізнявся працелюбністю та, що важливо, ріс разом із командою, не випадав із загального стилю, був одним із факторів, що не лише розпочинав атаки, але й їх закінчував. “Динамо”, “Таврія”, “Карпати”, “Зоря” та “Металіст” добре запамʼятали потужний удар Маріуша.

Справедливо, що такий універсал був винагороджений — як і лояльністю тренера, так і трофеями. Результат кропіткої роботи просто вражаючий — все ж таки дванадцять медалей найвищої проби даються не кожному. Причому Левандовський є безпосереднім творцем успіху “помаранчево-чорних” в Кубку УЄФА — не соромно сказати, що він “відпахав” усі 120 хвилин проти “Вердера” та не дозволив як слід розвернутися Клаудіо Пісарро.

У 2010-му “Шахтар” приступив до логічних кадрових перестановок та відпустив старих лідерів. 31-річний Левандовський мав ще вдосталь пороху в порохівницях, проте клуб додав свіжої крові (прибув той же Тарас Степаненко) та не збирався гальмувати прогрес перспективної молоді.

Нічого — досвід та клас неабияк пригодилися “Севастополю”. Приєднавшись вільним агентом, півзахисник видав солідну персональну статистику (81 поєдинок, 14+3), не побоявся опуститися у Першу лігу, а з поверненням доклав зусиль, щоби кримчани знову не покинули вищий дивізіон.

У листопаді 2013-го попрощався із колективом (не зовсім добре — це відбулося на тлі звільнення Геннадія Орбу та заяв менеджменту щодо перезавантаження), у березні 2014-го анонсував завершення карʼєри.