Залишок Євро покаже, чи здатний Ребров претендувати на статус топ-тренера

Збірна України 20 Червня, 11:11 505
Залишок Євро покаже, чи здатний Ребров претендувати на статус топ-тренера | 19-27
Початок континентальної першості виявився шокуючим для головного тренера збірної України.

У професійному футболі, як і в багатьох інших сферах діяльності, для того, аби опинитися на вершині, як правило, спершу доводиться пройти тернистий шлях, долаючи масу перешкод на нижчому рівні й щоразу доводячи свою спроможність бути успішним. У тренерському ремеслі ця теза, як правило, більш ніж справедлива, і фахівцям, котрі згодом отримують приставку «топ» до назви своєї професії, спочатку доводиться зробити масу кроків непростим шляхом, а вже потім насолоджуватися визнанням і славою.

Сергій Ребров розпочинав свою наставницьку кар'єру у 2009 році із дубля «Динамо», де з самого початку отримав посаду асистента головного тренера. Але волею долі молодий наставник уже за рік опинився в тренерському штабі національної збірної України, а за півтора роки його покликали працювати одним з асистентів головного тренера першої команди «Динамо». В результаті Ребров був помічником спершу у штабі Юрія Сьоміна, потім допомагав легенді українського футболу Олегу Блохіну, після відходу якого в кар'єрі Сергія й почалося усе найцікавіше.

У квітні 2014 року офіційний сайт «Динамо» відрапортував про те, що Сергія Реброва призначено виконувачем обов'язків головного тренера «біло-синіх». Буквально через місяць кияни у фіналі Кубка України несподівано для більшості обіграли «Шахтар», здобули трофей, що дозволило Реброву заявити про себе на весь голос. Після такого успіху боси «Динамо» вирішили не шукати добра від добра, а затвердили Сергія на посаді головного тренера першої команди, вже без жодних приставок «в.о.»

Дальше – більше. У наступних двох розіграшах української Прем'єр-ліги саме «Динамо» Реброва, а не «Шахтар» Луческу, який до початку війни на Донбасі перетворився на справжнього гегемона вітчизняного клубного футболу, вигравало чемпіонські титули. Молодого наставника буквально піднесли до небес, і у значній мірі така похвала на його адресу була заслуженою.

Щоправда, один значущий нюанс певною мірою тоді багато хто все ж таки впускав з поля зору або волів не помічати. Після початку війни на Донбасі у «Шахтарі» змінилося дуже багато чого, але найважливіше, що сталося – це психологічний надлам у наставника «гірників» Мірчі Луческу. Віковий румун, котрий став на той момент беззаперечною брилою в українському футболі, тяжко пережив від'їзд з Донецька, де в нього було усе – від шикарної тренувальної бази та п'ятизіркового стадіону до можливості завжди бути на прямому зв'язку із власником клубу Рінатом Ахметовим. У Львові, Харкові та Києві, де розквартирувався «Шахтар» після від'їзду з рідної землі, Луческу не відчував колишньої аури. Він почав шукати виправдання у тому, що команді часто доводиться літати й проводити час у дорозі, але насправді проблема румуна полягала саме в галузі психології. Мірча просто перестав бути «правою рукою» Ахметова в «Шахтарі», і це прямо позначилося на результатах «гірників».

Молодий Ребров, навпаки, бачив для себе мотивацію повернути столичну команду на вершину українського футболу. І впорався із завданням чудово, використавши усі проблеми конкурента та давши можливість для прогресу низці молодих виконавців «біло-синіх».

Однак після відходу Луческу з «Шахтаря» та приходу на посаду наставника «гірників» такого ж вмотивованого на 100% коуча, яким став Паулу Фонсека, справи у «Динамо» з точки зору боротьби за чемпіонство пішли вже не так добре, як у попередні два роки. На фініші португальський тренер та його підопічні «привезли» головному конкуренту фору у 13 очок в турнірній таблиці, ставши беззастережно найкращою командою країни. Тоді ж, наприкінці сезону-2016/17 Сергій Ребров заявив про те, що не продовжуватиме контракт з «Динамо» та залишить київський клуб.

З того часу доводилося чути та читати безліч версій на одну й ту саму тему – мовляв, Ребров не знайшов спільної мови з Григорієм та Ігорем Суркісами у питанні кадрової політики «Динамо» на наступні кілька років, через що не побачив жодного сенсу перебувати на посаді й надалі, що загрожувало йому лише іміджевими втратами. А втрачати в принципі вже було що: до 43 років Ребров виграв вже п'ять трофеїв як головний тренер – два чемпіонства, два Кубки та один Суперкубок України.

Після відходу з «Динамо» багато хто очікував побачити Реброва десь у Англії чи Туреччині – країнах, в яких під час кар'єри гравця Сергій виступав, а тому апріорі мав зв'язки і був впізнаваною фігурою для експертів та вболівальників. Так, на Туманному Альбіоні навряд чи доводилося б вести мову про варіанти у Прем'єр-лізі, проте непоганий клуб в Чемпіоншипі та успіх там був також чудовою нагодою заявити про себе, аби потім зробити наступний крок. Так би мовити, step by step.

Але Ребров здивував. І давайте говорити відверто: цього разу зі знаком «мінус». Він вирішив вирушити до Саудівської Аравії, очоливши тамтешній «Аль-Ахлі» з Джидди. Так, на той момент у країні, яка славиться багатими запасами нафти, ще не грали зірки калібру Кріштіану Роналду, проте загалом цей чемпіонат вже тоді був для європейських футболістів та тренерів нічим іншим, як чудовою нагодою заробити на безбідну старість. Простіше кажучи: туди їхали футболісти, які збиралися незабаром закінчувати виступи, а також тренери, які не мають особливих амбіцій на топ-рівні, й бажають поправити своє матеріальне становище.

Як і чому там опинився Ребров – це питання до самого наставника та його агентів. Однак з точки зору професійного зростання візит до Саудівської Аравії не був здатний дати українцю зовсім нічого. І це об'єктивна реальність, як би не хотілося побачити чогось іншого.

Втім, у Саудівській Аравії Ребров провів тільки один сезон, а потім повернувся до Європи. І знову до досить несподіваного клубу із несподіваного чемпіонату – угорський «Ференцварош» не виглядав як межа для мрій, але після саудівських нафтодоларів загалом був непоганою можливістю для українського наставника знову заявити про себе на весь голос.

І Ребров знову зумів це зробити! Три роки поспіль Сергій приводив «фраді» до чемпіонства, причому зумів повернути команду на вершину, оскільки попередні два сезони до українця «Ференцварош» закінчував на третій та другій позиціях відповідно. Більше того, Ребров зумів уперше за чверть століття вивести «фраді» до групового раунду Ліги чемпіонів, що виглядало для вельми скромної за континентальними мірками угорської команди неймовірним успіхом.

Влітку 2021 року, коли Ребров вирішив залишити «Ференцварош», здавалося б, точно настає момент зробити наступний крок у сильніший європейський чемпіонат, але… Українець знову махнув на Близький Схід, де прийняв пропозицію з ОАЕ від «Аль-Айна». Спірне рішення? Більш ніж… Хоча на батьківщині Реброва продовжували підтримувати, згадуючи його чудову роботу із «Динамо» та «Ференцварошем».

Getty Images/Global Images Ukraine. Сергій Ребров

«Аль-Айн» Ребров одразу привів до чемпіонства, а також виграв тамтешній Кубок ліги, але другий сезон не став для українського тренера та його підопічних таким же успішним. І хоча власники еміратського клубу нібито були не проти того, аби продовжити контракт із Ребровим, сам коуч все ж таки вирішив відмовитися від такої можливості. Тим більше, на нього вийшло не лише керівництво Української асоціації футболу, яке запропонувало посаду головного тренера національної збірної, а й найвище керівництво держави в особі керівника Офісу Президента Андрія Єрмака.

«Я знаю Андрія [Єрмака] дуже давно. До того моменту, коли він став помічником Президента. Він дуже порядна людина. Ми спілкуємося досить часто. Він був ініціатором, щоб я повернувся до України та працював зі збірною, але це було до повномасштабної агресії росії. Я дуже вдячний Андрію, дуже вдячний людям, які зараз справді допомагали тому, щоб я повернувся в Україну», – розповідав Ребров минулого літа.

У збірній Ребров отримав трирічний контракт, тобто до кінця фінальної частини ЧС-2026, але першочерговим завданням для нього став вихід «синьо-жовтих» на Євро-2024. Зробити це через відбірковий турнір українцям не вдалося, бо нам банально дуже не пощастило із жеребкуванням, й в результаті з нашої групи на континентальну першість кваліфікувалися гранди – Англія та Італія.

Україна була змушена задіяти «пожежний варіант» – плей-оф Ліги націй. І тут, на щастя, для нас все склалося вдало, хоч і не без нервування. У двох матчах «синьо-жовті» здобули дві вольові перемоги над Боснією і Герцеговиною (2:1), а потім Ісландією (2:1), після чого стали повноправними учасниками фінальної частини Євро-2024. Гра проти боснійців та ісландців, відверто кажучи, не вразила, проте морально-вольові якості та віра в себе команди змусили усіх українських вболівальників повірити в те, що на чемпіонаті Європи наші гравці точно не повторять ганьбу Євро-2016.

Проте стартовий матч проти Румунії (0:3) став справжнім жахом для усіх шанувальників «синьо-жовтих». Колега Василенко у своєму авторському матеріалі дуже тонко підмітив, що з грою могло справді не скластися того вечора, але де ж був характер футболістів збірної України, їхній бійцівський дух, їхні численні обіцянки віддати усі сили заради можливості порадувати наших героїв – захисників на передовій…

Сам Ребров, безумовно, винен у цій поразці не в меншій мірі, аніж його підопічні. Тренер не зміг змінити хід матчу, не привніс в нього щось особливе, не виявився здатним надихнути підопічних не те, щоб на камбек, але хоча б на поразку із гідним рахунком, яка давала збірній як мінімум кращу різницю забитих та пропущених м'ячів, що може виявитися дуже важливим вже найближчим часом.

Для Реброва робота у збірній України – це наразі топова посада у наставницькій кар'єрі. Ані «Динамо», ані «Ференцварош», ані, тим паче, арабські команди не можна ставити за рівнем престижності, якщо ми ведемо мову про виступи збірної України на Євро-2024. Можна сказати, що це шанс всього життя для Сергія довести, що він все ж таки здатний претендувати на статус топ-тренера. Але для цього потрібно вдало виступити, а не повторювати помилки «синьо-жовтих» восьмирічної давнини й переписувати антирекорди.

Getty Images/Global Images Ukraine. Cергій Ребров

Чи розуміє це Ребров? Очевидно. Чи має він амбіції попрацювати на справді топовому рівні надалі? Хочеться вірити, що так. Принаймні, ще влітку 2016 року британський ресурс TeamTalk повідомляв, що Ребров дав вказівку своїм агентам підшукати для нього варіанти із працевлаштуванням у клубі англійської Прем'єр-ліги. Тоді не вийшло, а потім Сергій почав їздити арабськими країнами, через що про нього могли просто забути на Туманному Альбіоні.

Сьогодні Реброву 50. Він перебуває у розквіті сил, якщо вести мову про тренерську кар'єру. І для нього дуже важливо вдало виступити зі збірною на Євро-2024, а згодом – і на ЧС-2026. Це дало б кар'єрі українського коуча справді сильний поштовх угору, і він міг би опинитися в одній із топ-ліг. Принаймні, екс-опонент Сергія по УПЛ Паулу Фонсека нещодавно став головним тренером «Мілана», а сім років тому вони обоє очолювали команди вітчизняної Прем'єр-ліги.

Тому важливо сприймати ситуацію правильно: вимагати результату необхідно не лише від наших «легіонерів» на кшталт Зінченка, Луніна, Мудрика, Забарного, Циганкова і Довбика, а також охочих незабаром опинитися у топ-лігах Судакова і Шапаренка, а й від головного тренера Сергія Реброва. Йому ще є, що доводити у професійному футболі, навіть попри усі попередні заслуги та регалії. І з точки зору тренерського ремесла Ребров ще й близько не досяг того рівня, на якому він перебував під час кар'єри гравця. Хоча б тому, що тоді він був затребуваний в АПЛ, а зараз тільки намагається виявитися бути цікавим там.

І, швидше за все, у разі тотального фіаско на Євро-2024, Сергію Реброву доведеться назавжди забути про амбіції колись знову повернутись на топ-рівень, на Туманний Альбіон, хай вже й у ролі тренера. Грошей він знайде, де заробити – саудити поки що не мають намірів згортати свій «аукціон футбольної щедрості», – але реалізовувати амбіції теж потрібно, тим більше, коли вся країна на це дуже чекає.

Так, нам було дуже боляче та сумно після 0:3 від Румунії. Але тепер в Реброва та його підопічних просто немає іншого шляху, окрім як приємно дивувати вболівальників та фахівців у двох найближчих матчах зі словаками та бельгійцями. Інакше вас, футболісти та тренерський штаб, ніхто просто не зрозуміє, та й слухати не буде. Ви й самі це маєте розуміти. Час такий…