«Дніпро-1» теж може поповнити список. Учасники УПЛ з найкоротшою історією існування

Футбол України 3 Липня, 10:27 231
«Дніпро-1» теж може поповнити список. Учасники УПЛ з найкоротшою історією існування | 19-27
На тлі тривожних новин щодо майбутнього Дніпра-1 пригадуємо інші клуби, які дотяглися до рівня Премʼєр-ліги, але загалом не надто довго “прожили” та зникли із футбольної мапи

“Дніпро-1” переживає важкі дні. Розпродаж лідерів, жодних трансферів на “вхід”, тривожні коментарі менеджменту та розмови про заміну “Рухом” у кваліфікації Ліги конференцій — все виникло не просто так.

Наголосимо, що це прикрий, проте навіть буденний факт для наших реалій. “Чорно-жовті” були засновані в листопаді 2015-го, пройшли шлях від низів до єврокубкових баталій, й це ще успішний приклад, як збудуватися за майже девʼять років та здобути певне імʼя.

На жаль, є й ті, хто також дуже мало протримався на найвищому щаблі, згодом зник та залишив по собі різну памʼять. Розповідаємо про такі кейси, обʼєднані єдиною рисою — їхня спортивна діяльність виявилася короткотривалою.

Дніпро-1 теж може поповнити список. Учасники УПЛ з найкоротшою історією існування - изображение 1

“Темп” Шепетівка (1990 — 1995 рр.)

Сезонів в еліті: 3

“Темп” стартував за радянського періоду, з дебютної та єдиної спроби взяв Кубок УРСР (спасував рівненський “Верес” 3:2), а з настанням незалежності був відразу відправлений до Вищої ліги.

Правда, диво не відбулося — Арсен Аваков лише починав та ще не став тим Арсеном Аваковим, що запалював у запорізькому «Торпедо», тож шепетівці забили впродовж кампанії скромні 9 мʼячів та задовільнилися 8 заліковими балами (підкреслимо, що до 1994-го за перемогу нараховувалися два очка).

У першій лізі представник Хмельницької області не гаяв час та оперативно підвищився у класі — разом із вінницькою “Нивою”. І от другий бублик не виявився глевким — “Темп” видав 9-ту сходинку; ці показники гарантували три Сергії — Ралюченко, Гомонов та Скаченко, якого опісля перехопило київське “Динамо”. Ще віддамо належне величенькій грузинській “діаспорі” (враховуючи, що клуб знаходився у власності бізнесмена Джумбера Нішніанідзе, це не дивно) — Георгій Чихрадзе, Юрій Габіскірія, Таріел Капанадзе запамʼяталися найбільше.

Прикро, що успіх не був розвинений та в підсумку втрачений. Причини прості — “Темп” залежав від фінансової впевненості Нішніанідзе, а надворі взагалі-то вирували девʼяності. Проблеми з грошима спровокували відхід лідерів, пертурбації на тренерському містку та падіння (у 1995-му колектив міг зачепитися за порятунок, але все вирішило одне недобране очко).

“Темп” уникнув вильоту, то чи вижив би? Малоймовірно. Шепетівка протягла ще 7 турів у нижчому дивізіоні й померла.

“Борисфен” (1993 — 2007 рр.)

Сезонів в еліті: 2

“Борисфен” зайшов у Вищу лігу в 2003-му та навів чималий шурхіт. Команда укомплектувалася цікавими іменами — Юрій Вірт, Юрій Максимов, Сергій Коновалов та Тарас Ковальчук буди добре відомі пересічному вболівальнику. Виокремимо й перспективну молодь — Андрій Деркач, Андрій Карамушка, Андрій Запорожан, Вадим Сапай та Владислав Лупашко розвивалися саме на базі бориспільчан.

Сьомий рядок — ось куди вискочив “Борисфен” (позаду залишилися статусніші “Кривбас”, “Таврія”, “Волинь” та “Ворскла”). Попри важкий початок та складну середину кампанії колектив впорався з “Динамо” (2:0), “Дніпром” (1:0), двічі “Таврією”, мінімально поступився донецькому “Шахтарю” (0:1). А це про щось та й каже.

Проблема в тому, що ось цей запал зник через сезон — “Борисфен” усвідомив, що не має ресурсів для подальшої боротьби, відпустив зіркових ветеранів, молодь хоч і старалася й до неї претензії відсутні, але це нікуди не годиться. Виліт у 2005-му не зупинив загальне падіння — знову ж таки, все вирішили кошти, а точніше їх відсутність.

“Металург” Донецьк (1996 — 2015 рр.)

Сезонів е еліті: 18

Дніпро-1 теж може поповнити список. Учасники УПЛ з найкоротшою історією існування - изображение 2

Донецький “Металург” має у активі три бронзи чемпіонату, двічі вийшов до фіналу Кубка України, пробував сили в кубку УЄФА та Лізі Європи (але без якихось подвигів, навпаки траплялися конфузи у вигляді “Тромсе” чи “Кукесі”). За девʼятнадцять років відбулося достатньо, щоб запевнити — команда набула сформувала бекґраунд та за вдалих розкладів навіть давала бій визнаним грандам. Щодо “Шахтаря” — окрема розмова, але от “Дніпро”, “Металіст” та “Динамо” ризикували перечепитися у найвідповідальніший момент.

Мали донеччани і непоганих легіонерів. Так заробітчани приїздили “пачками” завдяки звʼязкам Дмитра Селюка, але серед “проб та помилок” знаходилися дійсно сильні особистості — Яя Туре та Владімір Дишленкович є красномовними прикладами. Генріх Мхітарян, Маркос Пиззеллі, Константінос Макрідіс та Жуніор Мораєс теж закарбувалися в памʼяті фанатів.

У 2014-му-2015-му “МетаДон” “загнувся” — по-перше, через борги перед футболістами, зокрема, Жуніором Мораєсом та румунською “Глорією”, звідки бразильський нападник й приїхав. Цей трансфер впав у око УЄФА, тож донеччани були позбавлені можливості виступів на міжнародній арені.

По-друге, події у Донецькій та Луганській областях позначилися на підтримці клубу його власниками й інвесторами. Були намагання обʼєднатися зі “Сталлю”, однак вони провалилися — ті самі заборгованості не дали оминути юридичні моменти та потиснути руки.

“Олімпік” Донецьк (2001 — 2022 рр.)

Сезонів в еліті: 7

Дніпро-1 теж може поповнити список. Учасники УПЛ з найкоротшою історією існування - изображение 3

“Олімпік” Донецьк повністю залежав від можливостей Володимира Гельзіна. На старті історії бізнесмен планував збудувати школу, що мала дати додатковий шанс молоді в регіоні, проте невдовзі постав клуб, який, треба визнати, точно не був найгіршим у Премʼєр-лізі.

В 2014-му “олімпійці” дісталися до найвищого дивізіону, познайомили широкий загал із Романом Санжаром, а в 2017-му заслужено оформили четверту позицію — обіграли по ходу кампанії “Карпати”, “Дніпро”, “Динамо” та кілька разів вистояли у боротьбі із “Шахтарем”. Пробувалися у кваліфікації ЛЄ, зафіксували домашню нічию із ПАОКом (1:1), але на виїзді не витримали тиску та поступилися (0:2).

Починаючи із 2018-го, донеччани звернули трохи не туди — Гельзін вирішив, що його дітище здатне на більше, звільнив Санжара та пішов на невиправданий ризик, коли довірився Вʼячеславу Шевчуку, Руслану Ротаню, Жуліо Сезару та Вісенте Гомесу. Не сказати, що це погані тренери чи функціонери (сьогодні у них є кредит довіри), але тоді кожен мав мінімальний досвід й приніс нерівномірні результати.

Як підсумок, команда втратила відносну стабільність (все ж вона не падала нижче 9-ї сходинки), намагалася врятуватися за рахунок Ігоря Климовського, котрим екстрено латала діри, Юрія Калитвинцева та Сергія Літовченка.

Втім, кінець “Олімпіка” визначив сам Гельзін — його полумʼяний, але лайливий спіч у флеш-інтервʼю після поєдинку із “Шахтарем”, а також розбірки із суддями в березні 2021-го запустили процес. КДК відсторонив президента від діяльності на 5 років, й він зі свого боку оголосив про зняття із чемпіонату; через деякий час важелі правління були передані іншим людям, однак це прогнозовано не допомогло.

У лютому 2022-го, за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення муки припинилися.

“Харків” (2005 — 2010 рр.)

Сезонів в еліті: 4

У 2005-му “Харків” провернув схожу схему, якою в майбутньому прославиться Богдан Копитко — якщо що, ця унікальна людина відкинула “Верес” у Другу лігу заради “Львова” (про це детальніше поговоримо згодом). Інша справа, що сам процес не був таким драконівським — харківський “Арсенал” кваліфікувався до Вищої ліги й надав потужності новоствореному “Харкову”. Принаймні, не порушилася географія, бо той же Копитко проміняв Рівне на Львів, чим налаштував проти себе громадськість.

Чим був прикметний “Харків”? Ну, це точно не “ліфтер” та проєкт без родзинки. Олександр Максимов, Євген Чеберячко та Андрій Оберемко стали фіналістами молодіжного Євро-2006, а Олександр Яценко ще й потрапив на олівець Олега Блохіна та поїхав на ЧС-2006.

Ще засяяла зірочка Олександра Гладкого, були помічені та здорово спрогресували Артем Федецький й Рустам Худжамов. Словом, команда мала чим похвалитися й завдяки цьому балансувала, нехай і в нижній частині турнірної таблиці, однак на задовільній відстані від вильоту.

Так тривало до 2009-го, й пояснення є — відсутність грошей. Постійні затримки, скарги, зняття очок — “Харків” не знав, як виплутатися із ситуації, не знайшов вихід у Першій лізі й у червні 2010-го був позбавлений професійного статусу.

“Севастополь” (2002 — 2014 рр.)

Сезонів в еліті: 2

Дніпро-1 теж може поповнити список. Учасники УПЛ з найкоротшою історією існування - изображение 4

“Севастополь” існував до та під час керівництва Вадима Новинського. Сьогодні цей персонаж є неоднозначним у нашій державі, однак у 2010-му інвестиції бізнесмена здорово “прокачали” севастопольців. Колектив не мав стабільності (то претендував на вихід, то міг запросто звалитися у нижню частину Першої ліги), але на чолі з новими іменами задекларував підвищення до УПЛ та впорався із завданням.

Дебют не вдався повною мірою, адже в 2011-му кримчанам не вдалося закріпитися у вишці (на фініші не вистачило кількох очок, щоб випередити “Маріуполь”). Тим не менш, стало очевидно, що севастопольці не просто не збираються здаватися, а ще й наростили потенціал (як не крути, а Маріуш Левандовський, Ігор Дуляй, Сергій Кузнєцов та перспективні хлопці із “Шахтаря” вміли поводитися із мʼячем).

У 2012-му клуб ледь не оформив промоушн (чи є серед нас, хто памʼятає скандальну “руку Бога” у виконанні Кузнєцова в боротьбі із запорізьким “Металургом”?) й через рік таки добився свого. Попри маніпуляції на містку (змінилися Кононов, Орбу, Коновалов та Червенков) “Севастополь” вразив, коли завершив дистанцію Премʼєр-ліги на девʼятому місці. Гарний результат був гарантований завдяки перемогам над “Карпатами”, “Таврією”, “Ворсклою”, донецьким “Металургом” та “Говерлою”.

А далі історія обірвалася анексією півострова. Новинський ще в листопаді 2013-го грозився розпуском (та навіть на емоціях звільнив Орбу, хвостиком пішов Левандовський), але от вторгнення Росії вплинуло на все. Власник розглядав можливість, щоб перебратися на “материк”, втім, передумав, сповістив 27 червня 2014-го, що не підтримуватиме “Севастополь” та того ж дня його закрив.

“Арсенал-Київ” (2014 — 2019 рр.)

Сезонів в еліті: 1

Дніпро-1 теж може поповнити список. Учасники УПЛ з найкоротшою історією існування - изображение 5

“Арсенал” то зникав, то зʼявлявся у різних іпостасях. Останній захід був зроблений у 2014-му — команда оперативно подолала чемпіонат Києва та Другу лігу, також ненадовго затрималася у Першій, де разом із Сергієм Литовченком очолила таблицю розіграшу 2017/18 (75 очок).

А далі почався справжній треш — Івиця Піріч, який у лютому 2018-го придбав 50% “канонірів” та посів крісло президента, взяв та змінив тренера. Фабріціо Раванеллі був видатним футболістом, однак зовсім не реалізував себе на менеджерській ниві — його мізерний бекґраунд, здобутий біля керма “Аяччо”, тільки підтвердив, що деяким людям банально не слід займатися не своєю справою (1 перемога, 1 нічия, 7 поразок)

Втім, це півбіди (ну, чому б не вдатися до популізму та для картинки не поставити на якусь зірку?). Дві головні причини майбутньої катастрофи лежали на поверхні — впродовж сезону “Арсенал” запросив 40 новачків, їм не платив (логічно, що це вбило мораль роздягальні, та ще й влаштував розбір польотів, коли виникли підозри у нечесній грі.

Вʼячеслав Грозний, Ігор Леонов, хоч сам Пеп Ґвардіола — ніхто б не витягнув киян із цієї авантюри. Та і взагалі ходили чутки, що Пірич був лише медійною ширмою (все таки почесний консул Хорватії в Україні), насправді ж коїлися фінансові оборудки, зокрема з відкатами на гравцях.

би там не було, а в ось такому режимі “Арсенал” функціонував недовго — влітку 2019-го знявся із Першої ліги та втратив професійний статус. Анітрохи не жаль.

“Львів” (2016 — 2023 рр.)

Сезонів в еліті: 5

Дніпро-1 теж може поповнити список. Учасники УПЛ з найкоротшою історією існування - изображение 6

Ще на початку свого шляху клуб отримав величезну порцію критики. У 2018-му бізнесмен Богдан Копитко переніс ключові ресурси “Вереса” до Львова, взяв однойменну назву, безсоромно зайняв місце в УПЛ, й таке “перефарбування” очікувано не сподобалося вболівальникам. “Реорганізація” відкинула залишки рівнян (по іншому це не назвати) до Другої ліги, а сам Копитко керувався не спортивними амбіціями, а банальним бажанням щось довести Петру Димінському та Григорію Козловському.

Постійні тренерські перестановки, відсутність чіткого вектору та філософії (зрештою, звідки вона візьметься у людини, повʼязаної із криміналом?), сумнівні трансфери — для чого це все? Якщо у 2019-му ще витали якісь сподівання (хто б що не казав, а команда боролася за потрапляння до Ліги Європи), то в подальшому ситуація погіршилася.

У 2020-му “синьо-золоті” леви посіли 11-й рядок, через рік трохи покращили показники (8-мі), проте в останні сезони дали зрозуміти, що не переживуть виліт (а нащо фінансувати збитковий проєкт, який ще й мусить бовтатися у Першій лізі?). Тож як тільки “Львів” фінішував останнім у турнірній таблиці 2022/23, все швиденько згорнулось — колектив припинив існування, про що абсолютно ніхто не жалкує.

Додамо, що періодично вигулькують новини про можливе відновлення — все ж “Львів” має сильний молодіжний сектор, й саме він здатен закласти першу цеглинку фундаменту.