Желько Любенович: Про футбольні університети у Сербії, тренування Фоменка, позицію Вернидуба та 100 тисяч доларів преміальних

Футбол України 9 Липня, 20:58 106
Желько Любенович: Про футбольні університети у Сербії, тренування Фоменка, позицію Вернидуба та 100 тисяч доларів преміальних | 19-27
Нинішній головний тренер «Миная» Желько Любенович добре відомий українським вболівальникам ще з тих пір, коли був гравцем.

У нашому футболі він захищав кольори чотирьох клубів – криворізького «Кривбасу, сімферопольської «Таврії», «Олександрії» та луганської «Зорі», а потім ще й встиг попрацювати скаутом в останньому з них.

НАПРОРОЧЕНИЙ АВТОГОЛ

- Коли я грав у Сербії за бєлградську команду ОФК (U-19), перед одним із домашніх матчів у мене мимоволі промайнула думка, що я ніколи не забивав у власні ворота. І треба ж було такому статися: саме у ньому автогол і відбувся! Слава Богу, що у тій зустрічі ми перемогли з рахунком 2:1 і значення моєї помилки дещо нівелювалося.

ЗАПЛАНОВАНИЙ «ДУБЛЬ»

- Граючи за той же ОФК (U-19) я впродовж цілого тижня, який передував черговому офіційному матчу, заявляв нашому тренеру, що обов’язково заб’ю два м’ячі. Говорив це йому з дня у день, не втомлюючись нагадувати. І що ви думаєте? Так воно і сталося – відзначився у тій грі спрогнозованим «дублем»! Обидва м’ячі забив з гри.

ШАНС ДЛЯ МОЛОДОГО ГРАВЦЯ

- Під час виступів в ОФК (U-19) я завжди грав плеймекера, а от у дебютньому матчі за головну команду, коли мені було сімнадцять з половиною років, виконував роль… лівого захисника. У тому поєдинку ми перемогли і я справив гарне враження. Пригадується, як після завершення гри про мене були схвальні відгуки. Цей випадок може слугувати прикладом для теперішніх молодих футболістів, які ображаються, коли їх ставлять не на «їхні» позиції. Хоча ніяких образ не повинно бути. Не важливо, на якій позиції вам дають грати. Головне, що вам дають цей шанс. І для кожного молодого футболіста це йде на користь, дає можливість прогресувати.

ПЛЕЙМЕЙКЕР НА ПОЗИЦІЇ… ЛІБЕРО

- Бєлградський ОФК молодих футболістів віддавав в оренду у свій фарм-клуб «Палілулац», який виступав у першій лізі. Мені теж довелося побувати у ролі орендованого. Якщо в ОФК я постійно грав плеймейкером, то у новому клубі виконував оборонні функції на позиції ліберо. Тож маючи досвід гри у попередній ролі, я так впевнено «возив» нападників команд-суперниць, що наш тренер постійно кричав мені: «Ти мені зкоротив життя на два роки!». А от життя «Палілулаца» дійсно зкоротилося, але значно пізніше. Зараз цього клубу не існує.

П’ЯТНИЦЯ, ТА НЕ ТА

- Коли я грав у клубі «Младост» (Лукічево), який виступав у першій лізі чемпіонату Сербії, в ньому був унікальний генеральний директор. Варто було його запитати, коли буде зарплата, як він постійно відповідав: «У п’ятницю». І от наставала п’ятниця, а грошей нема. Ми цікавимось: «Де ж обіцяна зарплата?». А він відповідає: «А я не говорив, у яку саме п’ятницю».

НОУ-ХАУ ВІД «СМІШНОГО» ПОМІЧНИКА

- Під час моїх виступів у «Хайдуку» з Кули у головного тренера Драголюба Беквалаца був «смішний» помічник, якому він давав завдання кожного вечора контролювати футболістів. Той повинен був приходити до мене додому до 23.00, аби пересвідчитись, що я дотримуюсь режиму і знаходжусь у квартирі. Так і було щовечора. Помічник головного тренера підходив до будівлі, у якій я мешкав на 4-му поверсі і де не було ліфта. Так от, щоб з дня у день не підійматися на четвертий поверх, він дзвонив мені по телефону і казав: «Виходь на балкон, щоб я бачив, що ти вдома». І кожного вечора я виходив на балкон, махав йому рукою і повертався назад у кімнату (сміється).

«ВАЖКІ» ЗБОРИ КОСЕВИЧА

- Згадую історію, яка була під час моєї появи у «Кривбасі». Я приїхав на оглядини до тодішнього головного тренера криворізької команди Олександра Косевича із «Хайдука» (Кула), яку очолював найкращий і в той же час найжорсткіший тренер країни Драголюб Беквалац. Так от, приїхавши після збору, проведеного під його орудою, я відчув, що у порівнянні з «Хайдуком» у «Кривбасі» збори досить легкі. Вони проходили у Туреччині і були найлегшими у моєму футбольному житті. Пригадується, Олександр Косевич підійшов до мене, як до новачка, і поцікавився «Як тобі збори? Важко?», я відповів: «Дуже важко». Насправді ж було все навпаки – дуже легко (посміхається). Тож перегляд тривалістю у два тижні склався для мене успішно.

СТАРАННЯ ІЗ ЗНАКОМ «МІНУС»

Коли я грав у наступному своєму українському клубі, «Таврії», я сказав своєму агенту перед матчем із дніпропетровським «Дніпром», що зроблю все, щоб мене визнали найкращим гравцем. У цій грі я дуже старався. В результаті цих старань «мій» футболіст, проти якого я грав, зумів забити два м’ячі і ми програли 0:2 (посміхається).

ЗАГАРТОВАНІСТЬ ВІД МИХАЙЛА ІВАНОВИЧА

- Після «Таврії» у мене виник варіант з «Олександрією», куди запросив Леонід Буряк. Довіра з його боку була з самого початку нашої спільної роботи. В «Олександрії» я провів небагато часу – всього близько чотирьох місяців. У цьому клубі почував себе наче Мессі. На мене дивились як на футболіста дуже високої якості, який приїхав допомогти «Олександрії» у її турнірних справах. Мені це було дуже приємно, та разом з тим відчував особливу відповідальність. Коли я прийшов у команду Буряка, то навантаження в ній були дуже великі – такі, як у Михайла Фоменка у «Таврії». Однак два роки, скільки я тренувався та грав під керівництвом Михайла Івановича, не пройшли даремно. Тренування ж в «Олександрії» для мене після цього не були складними. На відміну від інших футболістів, які постійно жалілись та плакали, що збори важкі.

ВІСІМ НАЙДОВШИХ ДНІВ У ЖИТТІ

- Коли мені надійшла пропозиція із «Зорі», у Луганськ я приїхав без агента. У клубі мені перед приїздом так і сказали: візьмуть мене в команду лише у тому випадку, якщо укладатиму контракт без особистого представника. Тож вперше у житті перемовини щодо свого працевлаштування вів сам. І коли постало питання щодо бажаної мною суми, то я побоювавсь, що луганці на неї не згодяться. Але допоміг випадок. Якраз тоді ходили розмови, що бачити мене у своєму клубі хотіла луцька «Волинь». І хоча ніякої конкретики щодо бажання лучан не було, під час переговорів із «Зорею» (в них крім мене брали участь головний тренер Юрій Вернидуб, генеральний директор Сергій Рафаїлов) я сказав, що у мене є пропозиція з Луцька і там готові дати мені ту суму, яку просив. Тобто якщо луганський клуб не захоче на ці гроші погоджуватись, то я тоді піду у «Волинь». Щоправда, при цьому наголосив на тому, що мені все ж дуже хотілося б продовжити кар’єру саме в «Зорі». Коли мені сказали, що подумають і перетелефонують, я цілий тиждень чекав вдома на дзвінок. Однак його все не було і не було. І лише на восьмий день мені зателефонували з луганського клубу і повідомили, що вони згодні. Ті вісім днів були для мене, мабуть, найдовшими у житті. Адже тоді мені був майже 31 рік, я був без клубу і весь цей час сидів вдома і переживав, що ж «Зоря» врешті решт мені скаже.

ГОЛОВНЕ – НЕ ОПУСКАТИ РУКИ

- Коли мені було 33 з половиною років, на тренувальному зборі «Зорі» у Туреччині до мене підійшов Юрій Вернидуб і повідомив, що керівництво клубу не має намірів продовжувати зі мною контракт, який завершується влітку. І що до літа я не гратиму, проте матиму можливість залишитись у команді і лише тренуватися. Після цієї розмови я не опустив руки, а почав ще більше працювати на зборах, аби довести, що чогось вартий. Тож коли стартувала весняна частина сезону, у першій же грі я був у стартовому складі. Справа в тому, що перед поновленням чемпіонату Вернидуб твердо заявив керівництву «Зорі», що я йому потрібен і від мене він не має намірів відмовлятися. Що цікаво: після цього я подовжував контракт із «Зорею» ще тричі – кожного разу на один рік. Це дозволило мені грати майже до 37 років. Це ще один приклад для молодих футболістів, що ніколи не потрібно здаватися.

ВІРТУАЛЬНІ ГРОШІ ЗА КУБОК УКРАЇНИ

- Я грав у чотирьох клубах України, де винагороди за перемогу були різні. Найбільші преміальні були за виграш сімферопольською «Таврією» Кубка України, коли вдалося здолати донецький «Металург» - 100 тисяч доларів. Кожному! Однак ці гроші, як виявилось, були… віртуальними. Жоден з членів команди їх до цих пір так і не отримав (сміється).

КОЛИ ПОПУЛЯРНІСТЬ СТАЛА У ПРИГОДІ

- Були ситуації, коли моя популярність мені допомагала. Це, скажімо, траплялось тоді, коли приходив у МРЕВ отримати номери на машину. Побачивши мене, її працівники приймали без черги і давали номери, які я хотів. Тобто з моїм ігровим номером, вказаним на футболці – «22». Так було всюди, коли доводилось міняти місце проживання - і в Луганську, і в Запоріжжі. Що цікаво: я ніколи сам спеціальні номери не просив. По-перше, мені це було не настільки важливо, а по-друге, просити було трохи соромно. Це працівники МРЕВ в знак поваги та з бажанням зробити мені приємно обирали і присвоювали «ігровий» номер. І по сьогоднішній день на моїй автівці зберігся той самий номер - «22-00».

ТАКТИЧНА СХЕМА ДЛЯ «МИНАЯ» І ЗБІРНОЇ БРАЗИЛІЇ

- На той момент, коли я очолив «Минай», мені завжди подобалась тактична схема 4-2-3-1. Проте змушений був перейти на 3-5-2 через те, що у мене не було широкого вибору футболістів. Раніше у кар’єрі ніколи не зустрічався з цією схемою і взагалі навіть її не любив. Та коли довелося по ній грати, вона принесла мені, як тренеру, результат. Зрозуміло, що після цього я змінив до схеми своє ставлення. За півроку роботи у «Минаї» постійно її вивчав, з кожним днем думав над тим, як можна її вдосконалити. І так вийшло, що найкращі наші ігри ми показали у самій кінцівці минулого чемпіонату. Можна сказати, що наприкінці останнього матчу з «Кривбасом» схема 3-5-2 трансформувалась у 3-3-4. Вийшло так, що два латераля грали «високо», адже нам потрібна була лише перемога. І це не дивлячись на те, що ми боролись за виживання і мали куций вибір футболістів. Таку схему можуть собі дозволити хіба що збірна Бразилії або подібні команди (посміхається).

СПОРТ – ПОНАД УСЕ

- У молодому віці в усі спортивні ігри я добре грав: і у футбол, і у волейбол, і у баскетбол, і у теніс, і у настільний теніс. А головне – любив в них разом з друзями грати. В мене все гарно виходило. Тож якщо б мене запитали, у якій професії окрім футболіста або футбольного тренера я міг би себе проявити, то відповів би однозначно: тільки у спорті! Відверто кажучи, ні в якій іншій професії себе не бачу.