«Через перелом щелепи зуб на зуб не потрапляв»
– Андрію, вітаю з дублем у ворота Оболоні
! Як вам, захиснику, вдається залишатися найкращим бомбардиром Колоса?
– Секрету, як такого, немає. Усі, мабуть, вже знають, що я люблю грати на атаку. Позиційно – захисник, але при атаці підключаюся і забиваю.
– Могли робити навіть хет-трик.
– Так, міг і три забивати. Трішки ногу не підібрав, не встиг.
– Є відчуття, що в минулому житті ви були форвардом?
– Не знаю, не впевнений (Усміхається).
– В УПЛ на вашому рахунку вже 21 м’яч. Зможете назвати трійку найважливіших і найприємніших?
– Перший – у ворота Динамо, Шовковському, коли мені було 19. Другий – Минаю на останніх хвилинах. Третій – у ворота ФК Львів. Ось цю трійку відзначив би.
– Минулої осені ви зазнали важкої травми у грі з Металістом 1925. Відновилися? Наслідки зараз не відчуваються?
– Уже все добре. Я практично забув про неї. Нічого не турбує. Благо, хороший хірург трапився, який косметично зробив усе якісно. Якщо хтось не знає про мою травму, то, дивлячись на мене, цього й не зрозуміє. Навіть дивуються, коли я розповідаю про неї. Вважають, що за таких обставин мав би бути шрам на пів обличчя. Медицина зробила великий крок вперед.
– Що вам довелося пережити? Пригадую, ваш одноклубник Вадим Мілько розповідав страшні речі
– У мене була зламана лицева кістка. Плюс – щелепа. В обличчя встановили чотири пластини. Через перелом щелепи не міг нормально розмовляти, зуб на зуб не потрапляв. Тільки після операції почав повертатися до нормального життя.
– Якщо ви дивилися матч Євро-2024 Шотландія – Угорщина, то, мабуть, бачили травму Барнабаша Варги і могли відчути ефект дежавю.
– Якраз цього матчу я не бачив. Через відімкнення світла він пройшов повз мене.
«Не вважаю, що на мене впливають мої роки. Я ще молодий»
– Повернімося до матчу першого туру. Виїзна нічия з Оболонню – це гарний старт для Колоса?
– Ні. Ми налаштовувались на перемогу, їхали за трьома очками. Все для цього робили, але не все вдавалось. Судити по одному матчу – неправильно. Тож потрібно далі працювати і прогресувати, покращувати свою гру і набирати очки. Нічиєю ми незадоволені.
– Які цілі на сезон стоять перед Колосом? Ми звикли, що Ковалівка бореться за єврокубки.
– Організували для них «коридор» хіба що. Через нього пропустили – ось так і посвятили. Загалом гарно їх прийняли.
– Ніка Гагнідзе вже відзначився асистом. Як оціните цього грузинського таланта?
– Помітно, що дуже якісний футболіст. Не боїться працювати з м’ячем. Не боїться приймати м’яч, рухатись із ним. У нього хороша передача. Думаю, додасть нам якості в центрі поля.
– На трибунах за грою спостерігав Сергій Ребров. Це надихало?
– Якщо чесно, я спочатку й не знав, що він присутній. Дізнався тільки після фінального свистка.
– Як думаєте, справили враження на тренера?
– Я сподіваюсь (Усміхається). У будь-якому випадку виграє і програє команда. Щоб привертати до себе увагу, потрібно перемагати – щоб команда перебувала на високому місці у чемпіонаті. А однієї гри – замало, я це розумію. Варто продовжувати в тому ж дусі.
– У 2018-му ви вже викликалися до табору національної збірної. Скажіть чесно: надія дебютувати за головну команду країни ще жевріє?
– Звичайно. Я про це мрію. Я цього хочу. Я працюю над собою. А рішення прийматиме тренер. Не вважаю, що на мене якось впливають мої роки. Думаю, я ще молодий. Тому сподіватимусь на це.
– Яка атмосфера у національній збірній, коли потрапляєш туди з клубу? Інша планета?
– Перше, що згадується мені – це величезна увага від преси та вболівальників. Збірна – велика команда, до якої одразу відповідний інтерес. Це суттєво відрізняється від клубної команди. Ну й відповідальність, звичайно. Все-таки ти граєш за свою державу.
«Греція справила особливе враження»
– У вашій кар’єрі я нарахував дев’ять клубів – це немало. Де почувалися найкраще?
– Там існували свої нюанси, я про них розповідав неодноразово. Приїхав до цієї команди вже травмованим. У підсумку не зіграв жодного матчу. На той момент виник варіант з СК Дніпро-1, який запросив мене до себе. Дніпряни пообіцяли мене вилікувати. Тож я не вагався ні секунди.
– У Дніпрі ви ще застали легендарного Папу Гуйє…
– Зовсім трішки. Видно було одразу, що людина – високого класу. Думка на полі, бачення. Але також було помітно, що Папа вже не так рухався, як у свої найкращі роки. І буквально через пів року він завершив кар’єру.
– Кількома роками раніше свій перший легіонерський досвід ви набули в Левадіакосі. Які враження справив чемпіонат Греції?
– Непоганий чемпіонат, достатньо міцний, хороші команди. Країна прекрасна – вона справила особливе враження. Коли-небудь хотілося б туди поїхати ще раз – на відпочинок. Красиві пейзажі, тепле море.
Щодо клубу Левадіакос, то я б не сказав, що він сильно розвивався. Через рік вилетів у грецьку першу лігу, хоча начебто нічого не віщувало біди. Мабуть, причина якраз в тому, що Левадіакос не хотів розвиватися, або ж це йому не вдавалось. У футбольному плані великого задоволення я не отримав.
– Під гарячу руку грецьких ультрас потрапляли?
– Ні, бо клуб тоді якраз запровадив бан на вболівальників. Перед моїм приходом вони щось там накоїли, тож ми грали при порожніх секторах. Я так і не відчув на собі якісь неприємні висловлювання.
– А від чужих фанатів?
– Теж ні. Навпаки – було приємно грати при таких гарячих вболівальниках. Навіть якщо команду суперників женуть вперед – це цікаво. Ми за таким дуже скучаємо в Україні.
– Зараз є відчуття, що українські стадіони потихеньку оживають?
– Так. Навіть при невеликій кількості глядачів уже відчувається, що ти для когось граєш, а не просто собі вийшов на тренування. Є відчуття, що за тобою спостерігають – для футболіста це дуже важливо. Ми віримо і чекаємо, що вболівальників ставатиме все більше і більше. Запрошуємо на трибуни (Усміхається).
«Атмосфера у Динамо сильно нагніталася»
– Найвідоміший, найкрутіший клуб вашої кар’єри – це Динамо. На момент переходу команду очолював Блохін. Якою була перша розмова з Олегом Володимировичем?
– А її, як такої, напевно й не було. Нас тоді приїхало дуже багато в команду. Саме тому, мабуть, обійшлися без індивідуальних бесід.
– Фірмове «Камон, плей» почули на тренуваннях?
– Так, було (Усміхається). Взагалі, відбулося кілька індивідуальних розмов через якийсь час. Ми спілкувались. Блохін давав зрозуміти, що надасть мені шанс. Але, можна сказати, я його не дочекався (Усміхається). Зараз сприймаю це з гумором. Було та й загуло. У футбольному плані я почувався краще в інших командах.
– Той сезон 2012/13 Динамо закінчило лише на третій сходинці. Шахтар із величезним відривом став чемпіоном, Металіст взяв срібло. Яка атмосфера панувала у столичній команді?
– Важко порівняти, бо я не знав, якою була атмосфера до цього. Але звісно, що вона сильно нагніталася. Президент був дуже незадоволений, усі перебували у шоці. Такого результату не чекав ніхто – ні президент, ні вболівальники, ні футболісти. Але тоді відбулися великі зміни в команді, прийшли нові гравці. Довелося все збирати докупи, що і вилилось в такий незадовільний підсумок. У наступному сезоні стало вже краще.
– Озираючись назад, не шкодуєте ні про що?
– Важко сказати, чи хотів би щось «переграти». Я не люблю шкодувати про те, що було. Кожен момент, який трапляється в житті, чогось тебе навчає. Це новий досвід. Я завжди радію навіть коли щось не вдається, бо це стане досвідом для мене і наступного разу я так не зроблю. Тож усе, що відбулося в моїй кар’єрі, було важливим і зробило мене тим футболістом, яким я є зараз. Не хочу ні про що шкодувати.
– Вам 30 з плюсом. Кажете, почуваєтеся молодим і сповненим сил. Які цілі ставите перед собою на четвертому десятку?
– Важливо покращуватись. Я не кажу, що потрібно залишатись на тому ж рівні. Я хочу прогресувати і допомагати своїй команді. Для цього працюю, нічого не пускаю на самоплин. У будь-якому випадку хочу перебувати в колективі, якому буду потрібен. Тож робота і прогрес – ось такі цілі.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
