— Поговорімо про твою ігрову кар’єру. Розпочав свій футбольний шлях ти у рідному Києві. Як це було?
— Починав у ФК «Київ». Займалися ми на спорткомплексі на Борщагівці. Зараз він, на жаль, покинутий. Усе там позаростало.
«Динамо» в ті часи викупило спорткомплекс та зробило його ще однією своєю тренувальною базою. Ми стали фарм-клубом. Звідти я вже почав залучатися до динамівської академії.
— Після випуску ти пограв за «Динамо-3», «Динамо-2» та дубль, де перетинався із величезною кількістю зіркових гравців. Хто на той момент справив на тебе найбільше враження?
— Та багато класних футболістів було. Аж важкого когось виокремити. Мене і до тренувань з першою командою підключали, де я виходив на поле із людьми, яких раніше бачив лише по телевізору. повага до них була дуже великою.
Немало мені вдалося пограти разом із Санею Алієвим, якого до нас спускали з основи. Ось він справив яскраве враження. Просто розривав та в кожній грі забивав по два-три голи, а то і більше.
Пам’ятаю, я ще в академії був, ми тренувалися, а на сусідньому полі грав дубль. Чуємо диктора: «Матч почався». Через якийсь час люди починають аплодувати й доноситься: «Гол забив Олександр Алієв». П’ять хвилин проходить — знову оплески й від диктора: «Гол забив Олександр Алієв». І так разів п’ять за матч…
— Можливо, у вас якась спільна пам’ятна гра була?
— Поїхали ми дублем на матч з «Ворсклою». 0:1 програємо — Саня зрівнює. 1:2 програємо — Саня знову зрівнює. Остання хвилина — Алієв обігрує пів команди та віддає пас на Саню Ситника, який забиває у порожні ворота.
— В Алієва був найсильніший удар серед усіх твоїх партнерів в кар’єрі?
— В Алієва був однозначно найсильніший удар в «Динамо», а ось взагалі найсильніший, який я бачив у своєму житті, був у Жажі Коелью в «Металісті». Не в образу Сані, але в Жажі удар сильніший.
— Хто з нинішнього покоління «Динамо» тобі подобається найбільше?
— Бражко для мене це взагалі! Якість гри в нього на рівні Ліги чемпіонів. Ти подивися, як людина відбирає! Здається, у першому матчі із «Зальцбургом» (0:2) він перехопив у правій зоні, м’яч пішов в ліву, і він встиг добігти й там перехопити. Об’єм божевільний. Він стільки втрачає сил, але при цьому в нього не втрачається якість роботи із м’ячем.
Казали, що немає заміни Тарасу Степаненку та Сергію Сидорчуку в збірній України. Ось вам, будь ласка, заміна.
— Зараз у складі киян великі аванси дають Владиславу Ванату. Його можна порівняти з нападниками «біло-синіх» твоїх часів? Тим же Романом Зозулею, Артемом Кравцем…
— Із Зозулею вони гравці різного плану, а ось із Кравцем можна порівняти. Вони плюс-мінус однакові. Тільки той правша, а той — шульга.
Мені все ж здається, що Тьома цікавіший. Він робив фактично те саме на полі, але якісніше: прийом, ведення м’яча… Крава реально був монстром. Плюс він трохи вищий — а це гра головою.
— Як ти пішов з «Динамо»?
— Коли мені було 18 чи 19 років, у мене закінчився контракт. Здається, ми просто не зійшлися на умовах нової угоди. Я хотів трохи більше. А, може, на мене і не розраховували. Не пам’ятаю.
Прагнув грати. Хоча не можу сказати, що в «Динамо» в мене зовсім не було практики. «Металіст» за мене сплатив якусь компенсацію за виховання, і я пішов. Ніколи наперед не знаєш, як буде краще.
— Як з Маркевичем склалися відносини?
— В Україні є лише дві величини — Валерій Лобановський і Маркевич. Можна лише уявити собі, який в нього досвід! Він футболіста міг у квадраті визначити.
Пам’ятаю, на перегляд привезли бразильця. Граємо ми у квадрат і Маркевич каже: «Так, щось є». І залишили. Цим бразильцем був Клейтон Шав’єр.
Я бачив тренувальний процес Маркевича, як він себе поводить, і можу сказати, що це легенда. Та що там легенда? Справжня брила!
Дмитро Вєнков
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
