Українська Прем'єр-ліга у фінальний раз в цьому календарному році повертається у фокус уваги вітчизняних вболівальників після паузи на матчі національних збірних. Остання традиційно принесла чимало цікавих подій та результатів, а ось для шанувальників львівського «Руху» запам'яталася тим, що вперше в історії представник цієї команди зіграв за головну збірну України. Першопрохідцем виявився 23-річний правий захисник Олексій Сич, котрий на 76-й хвилині поєдинку Ліги націй проти Албанії (2:1) вийшов на заміну замість колеги по амплуа Юхима Коноплі, й в цілому провів виділений йому на полі час так, що на його адресу не можна висувати скільки-небудь серйозних претензій.
Виклик Сича до національної команди не став чимось сенсаційним для футбольних експертів та вболівальників, які уважно стежать за тим, що відбувається в українській Прем'єр-лізі. Правий захисник «Руху» має стабільну ігрову практику у лавах львівської команди, а в минулому сезоні взагалі зайняв перший рядок за кількістю проведеного на полі ігрового часу в чемпіонаті серед футболістів усіх клубів. Більше того, сама по собі команда Віталія Пономарьова залишає про себе вельми позитивні емоції, через що поява її представників у стані «синьо-жовтих» – це зовсім не якась сенсація, а скоріше, навпаки, визнання заслуг львівського колективу та якості роботи його тренерського штабу.
А ось здивувало в аспекті Сича, щиро кажучи, інше. Чому Олексій з'явився у національній команді настільки пізно, адже минулого сезону правий фулбек «Руху» точно не виглядав менш якісно, аніж зараз? Єдине «виправдання» кадрового вибору з боку Реброва, яке спадає на думку наразі, полягає у бажанні тренерського штабу національної команди перевірити стабільність представника «Руху», після чого викликати його до збірної України. Щоправда, такий підхід, якщо він дійсно був застосований у цій ситуації, викликає ще більше скепсису, адже часом із «Шахтаря» чи «Динамо» гравців беруть у національну команду без усієї цієї «перевірки на стабільність», а лише після кількох місяців більш-менш вдалих виступів. Виходить, подвійні стандарти, чи як?..
Ще одне, скажімо так – кулуарне, пояснення появи Сича у збірній України прямо зараз (зауважте, воно відбулося не у вересневій чи навіть не у жовтневій паузі на міжнародні матчі, а саме зараз – в останній період ігор збірних перед відкриттям чергового трансферного вікна) пов'язане із тим, що футболісту вирішили зробити широку промоцію – засвітити на топ-рівні, що, ймовірно, дозволить «Руху» спробувати вигідно прилаштувати Сича в один із серйозних європейських чемпіонатів вже найближчим часом.
Не секрет, що нинішній «Рух» – це дуже амбітний проект, причому як зі спортивної, так і з економічної точок зору. Не дивно, що наприкінці минулого сезону, коли львів'яни в останньому турі УПЛ-2023/24 програли «Динамо» (1:2), а «Полісся» несподівано обіграло невмотивований «Шахтар» (2:0), що означало «проліт» львів'ян повз єврокубки, засновник та ідейний натхненник «Руху» Григорій Козловський був надзвичайно пригнічений і мало не пустив скупу чоловічу сльозу у компанії своєї дружини Юлії Думанської, котра де-юре є президентом клубу.
Очевидно, що вихід у єврокубки був надзвичайно важливим для Козловського. Він розумів, що тільки так клуб зможе зробити новий крок у розвитку – отримати можливість заявити про себе на континенті, засвітити деяких гравців та, ймовірно, почати всерйоз торгуватися із «сильними світу цього» з приводу продажу того чи іншого виконавця. Але на шляху до світлого майбутнього раптово виник шлагбаум від «Полісся» та «Шахтаря»…
У таких умовах «Рух» ще рік був би змушений продовжувати, висловлюючись фігурально, тупцюватися на місці, сподіваючись, що на сезон-2025/26 команді все ж таки вдасться забезпечити собі єврокубковий «квиток». А подібного роду застій згубний для будь-якого бізнесу, особливо такого динамічного як футбол, де сьогодні гравець може бути на піку й коштувати усіх грошей світу, а вже завтра після низки певних подій виявитися далеко на задвірках і не викликати інтересу майже ні в кого…
Сам по собі Сич справді заслужив виклик у збірну, але момент, у який він його отримав викликає певні питання – невже знову мова не тільки і не стільки про безпосередньо спортивні досягнення, а ще й про бажання задовольнити чиїсь економічні інтереси? Та й окрім Олексія в ФК «Рух» вже зараз є цікаві виконавці, котрі можуть повторити шлях правого фулбека до головної команди країни, але поки що покликали саме Сича, як досвідченішого та, ймовірно, більш адаптованого. Таке відчуття, що із метою максимально виключити якісь конфузи…
Сич справді вельми досвідчений гравець для нинішнього «Руху», навіть незважаючи на його відносно молодий за футбольними мірками вік. Справа в тому, що сезон-2022/23 Олексій провів у бельгійській Про-лізі, де на правах оренди виступав за «Кортрейк» – команду, яка є перманентним завсідником середини або нижньої частини турнірної таблиці. Тоді українець досить непогано стартував, з ходу завоювавши місце в основному складі, але згодом отримав пошкодження медіальної колатеральної зв'язки коліна, яке вивело його з гри на кілька місяців та дозволило повернутися тільки у кінцівці сезону.
Із самого початку «Кортрейк» погоджував оренду Сича з «Рухом» таким чином, щоб бельгійці мали опцію викупу українця. За неофіційними даними, йшлося тоді про суму в діапазоні у 2-3 мільйони євро, але від реалізації цієї можливості в «Кортрейку» чомусь відмовилися. Подейкували, що у бельгійців не знайшлося грошей, але загалом подібна інформація викликає справедливі сумніви, оскільки влітку 2023 року «Кортрейк» отримав близько 7 мільйонів євро прибутку на продажі своїх гравців до інших клубів. Невже не можна було викроїти із цієї суми пару мільйонів на Сича, чи узгодити з «Рухом» інший формат угоди, який передбачає, наприклад, виплату усієї суми частинами протягом певного періоду часу?
Найімовірніше, ідея «Кортрейка» полягала в тому, щоб награти перспективного Сича в Бельгії, засвітити його на континенті, а потім вигідно перепродати, якби на українця знайшовся якийсь грошовитий претендент. Проте дуже невчасно трапилася травма, яка зламала подібні плани бельгійців, «Руху» та, ймовірно, самого футболіста, якщо вони, звичайно, вибудовувалися саме в подібному ракурсі.
Що важливо: після оренди в «Кортрейку» в ФК «Рух» усвідомили, що можуть і самі ставати тією базою для розкручування молодих талантів перед їх переїздом до однієї з топ-ліг Європи. Тим більше, що початок повномасштабного вторгнення російських окупантів призвів до загалом стрімкої деградації низки колективів УПЛ, які вважалися дуже і дуже конкурентними, і в нових реаліях «Рух» справді почав виглядати претендентом на високі місця, причому не лише на папері, а й у реальності.
Втім, у минулому сезоні реалізувати спортивне завдання-максимум у «Руху» все ж таки не вдалося. При цьому, для подальшого розвитку та прогресу клубу обов'язково потрібно покращувати свою економіку, і тут не можна обійтися без вигідних вихідних трансферів. А де їх брати, коли молоді таланти продовжують «варитися у власному соку», тобто виключно в рамках УПЛ, яку багато хто з експертів вважають недостатньо конкурентною і показовою у поточних умовах? Ось і виник варіант із національною збірною, куди того ж таки Сича, що також дуже показово та цікаво, не викликали одразу, а довикликали, попередньо виключивши зі складу «динамівця» Тимчика.
Варто відзначати також, що станом на зараз найвигіднішим трансфером в історії «Руху», якщо спиратися на дані порталу Transfermarkt, є… оренда бразильця Таллеса Бренера в японський клуб «Кашима Антлерс». За неї, за даними зазначеного вище джерела, що повністю збігається з інформацією Sport.ua, львів'яни отримали 400 тисяч євро. І це максимальна одержана вигода від відходу футболіста в історії «Руху» станом на поточний момент. Погодьтеся, зовсім негусто, навіть для нинішньої кризової УПЛ, не кажучи вже про європейські чемпіонати…
Тому, за сукупністю ознак, все вказує на підготовку «Руху» до того, аби оновити свій клубний трансферний рекорд із продажу гравців, і саме Сич виглядає для цього найбільш готовим кандидатом. Олексій реально досяг стелі у львівському клубі на рівні УПЛ, спробував свої сили раніше в Бельгії, був заграний у збірній України, а ще має контракт із «Рухом» аж до літа 2028-го. Все це – явні козирі для босів львів'ян, аби вже у січні виторгувати за свого футболіста якнайбільше, та продемонструвати свою амбітність на ринку, надавши й іншим талантам першої команди реальну надію на відхід у сильний європейський чемпіонат.
Щоправда, у цьому випадку якраз усе дуже логічно, зрозуміло та коректно виглядає саме «на папері». Залишається тільки дочекатися, що і коли буде реалізовано на практиці, і наскільки Сич реально вписується хоча б у середньострокові плани тренерського штабу Реброва у національній збірній, або ж був заграний там виключно задля підвищення трансферного інтересу, як це часто практикується, наприклад, у збірній Бразилії…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
