— Розпочинаємо, якщо не завадять повітряні тривоги, рівно о 10:30, — розповідає директор ДЮФШ «Динамо» Олександр Іщенко. — Попередньо вже записалися 52 претенденти, однак знаю з досвіду, що біля воріт нашої дитячо-юнацької бази на Салютній, 35 збереться в призначений час набагато більше охочих. Чекаємо на хлопців не лише з Києва — з будь-якого міста чи області України. Шанс матиме кожен.
— Які випробування чекають на тих, хто мріє долучитися до «Динамо»?
— Для початку перевіримо рівень підготовки юного футболіста, техніку володіння мʼячем, точність передач. Далі — удари по воротах, гра через «стінку» або хибну «стінку». Ігрова вправа на пів поля, що дозволить оцінити тактичну готовність претендента. Якщо дійдемо висновку, що хлопець для нас цікавий — проведемо тестування, адже швидкісні якості в сучасному футболі виходять на перший план.
Загалом, півтори години цілком вистачить для того, аби оцінити здібності тих, хто прийде на перегляд. Навіть ті, хто у підсумку не потрапить до «Динамо», отримають додатковий стимул до самовдосконалення, попрацювавши на якісних полях та порівнявши свій рівень з динамівськими вимогами.
— Якою кількістю знайдених за підсумками перегляду талановитих гравців будете задоволені?
— Не бачу сенсу приховувати: в сучасних умовах зрадіємо навіть одному, але справжньому таланту. Раніше на такі перегляди приходило помітно більше дітей. Переважно влітку, однак тепер ми проводимо в цю пору року селекційні табори. Маю сказати, доволі успішно! Цього літа відібрали у таборі в Конча-Заспі одразу шістьох цікавих хлопців. А у таборі «Динаміка» в Болгарії — ще чотирьох.
— Наприкінці лютого з тодішнім випускним класом академії 2007 року народження тиждень працював тренер юнацької збірної України U-17 Юрій Мороз. Цікавий експеримент...
— Практика залучення — зрозуміло, на тимчасовій основі — тренерів дорослих або більш старших команд до роботи з вихованцями нашої академії існує не перший рік. До речі, влітку, коли на запрошення Андрія Шевченка до Києва на зустріч із українськими колегами приїжджав наставник австрійської збірної Ральф Рангнік, я спитав його: чи він проводив, коли очолював «Манчестер Юнайтед», бодай кілька тренувань з хлопцями з клубної академії? Він відповів, що проводили помічники, а сам Ральф лише спостерігав за цим кілька разів зі сторони.
А у нас в академії проводили заняття Сергій Ребров, Олександр Хацкевич... Той же Мірча Луческу, який за часів роботи у «Шахтарі» не зустрічався з «академіками» гірників жодного разу, з тренерами динамівської ДЮФШ зустріч провів. Перед тим дозволив подивитися три тренування першої команди, по яким у нас виникло чимало питань.
— Олександр Шовковський в курсі кадрового потенціалу академії?
— Він не пропускає жодного матчу U-19, а його помічники тримають руку на пульсі наших справ. Відбувається постійний обмін інформацією, головний тренер першої команди «Динамо» чітко розуміє, на кого з наших вихованців зможе розраховувати в найближчій перспективі. Як не пригадати слова Алекса Фергюсона про те, що не можна побудувати визначну команду, не знаючи, що в тебе робиться, умовно, в U-15.
Допомагає Олександру Володимировичу орієнтуватися в питанні резерву й наставник команди U-19 Ігор Костюк. Тому було дуже корисним його залучення до роботи з випускним класом академії 2008 року народження. Він одразу помітив та запросив до старшої команди Люсіна, Андрейка та Романюка, які вже отримали у нього ігрову практику. Протягом останнього тижня четверо хлопців 2009 року були залучені до занять 19-річних.
А яке тренування провів з групою атаки Олег Венглинський! Потім за мною пацани довго ходили: Олексійовичу, як з ним про індивідуальні заняття домовитись? Нехай тільки час призначить!
— Динамівська академія стабільно перебуває в десятці найбільш продуктивних у світі за кількістю вихованців, що грають у вищих дивізіонах різних країн...
— Це, звісно, досягнення. Але якщо вам здається, що клубне керівництво, дізнавшись про такий результат, питає з нас менше чи вішає на шию медаль, маю вас розчарувати. Наше завдання — забезпечувати першій команді «Динамо» якісне кадрове поповнення рівня Циганкова, Миколенка, Забарного або, як останнім часом, Ваната, Бражка, Волошина... «Де нові таланти? — суворо питає нас президент. — Йдіть та працюйте краще!»
— Стежите за вихованцями академії в зарубіжних чемпіонатах?
— Намагаюся не пропускати матчів за участю наших хлопців у топ-лігах. Бо добре пам’ятаю, який непростий період, пов’язаний з травмами, пройшов Циганков. Як Миколенко, що не мав тут проблем, в «Евертоні» за останній час отримав два пошкодження поспіль. Сподіваюся, надалі травми обійдуть його стороною. Не забуваю, як Забарний, на якого звернув увагу Луческу, опинився у першій команді «Динамо», практично не затримавшись ані в юнацькій, ані в молодіжній.
— Ви памʼятаєте усіх трьох ще дітьми. Якими вони були в юному віці?
— Циганков запам’ятався тим, що був з дитинства у хорошому сенсі жадібним до мʼяча. Не залишав його нікому, коли не мав сумнівів, що обведе трьох суперників і заб’є! Однак за всієї технічної обдарованості Вітя ніколи не втрачав можливості працювати додатково.
Йому дуже допоміг тато, відомий в минулому голкіпер. Я пам’ятаю, що вони з ним одразу вирішили: слід вдосконалювати усі види передач, обробку мʼяча, особливо зі зміщенням вбік. Циганкову цей маневр дуже добре вдавався.
А от про гру головою Вітя недавно сказав у якомусь інтерв’ю, що в динамівській академії цьому не навчали. (Посміхається). За нагоди можу показати конспекти спрямованих на це тренувальних вправ, які застосовуються у нас багато років. І не лише в академії — навіть у першій команді. Той же Косовський, опинившись в «Динамо», практично не грав головою, але пізніше, у знаменитому київському півфіналі Ліги чемпіонів з «Баварією», не програв жодної боротьби в повітрі.
Щодо Миколенка... З одного боку, був хлопчиком тихим, а з іншого — хуліганом. У ньому це на диво органічно поєднувалося. Якось в автобусі, яким їхали на виїзд гравці 2002 та 2004 року, в хлопця з молодшої команди виявилось зламаним ребро. Провів власне розслідування — і з’ясував, що винен Віталік, який взявся виховувати молодшого й трохи не розрахував сили.
Одразу вирішив відсторонити Миколенка від тренувань, хоча іспанський куратор академії Альберто Босх був категорично проти. Невідомо, як склалася б кар’єра Віталіка, якби за нього не прийшла просити вся команда. Мовляв, Олексійовичу, хлопець погарячкував, пробачте. Але найбільше, ви не повірите, відстоював його сам постраждалий.
Жодних проблем із Забарним я не пригадую. Був він хлопцем статечним, усе, чому його навчали тренери, вбирав наче губка. Кар’єрними сходинками злетів, як я вже казав, дуже швидко — клубне керівництво навіть хвилювалося, чи він не зламається від настільки стрімкої інтеграції до дорослого футболу. Поклали на мене особисту відповідальність за нього — а я погоджувався з Луческу, який вважав, що, коли хлопець у сімнадцять років грає солідно, немає сенсу штучно уповільнювати його прогрес.
У 22 роки він став одним із лідерів збірної. В «Борнмуті» старанно тренується, працює на тренажерах, аби досягнути найкращої форми. Хлопець поставив собі за мету стати футболістом високого рівня — і має всі шанси мети досягти.
— Тим паче, що вже влітку Забарний може перейти до більш статусного англійського клубу: на нього одночасно полюють «Челсі» та «Тоттенгем». Яка з цих команд підходить йому найбільше?
— Мені особисто дуже імпонує «Тоттенгем». Це, перепрошую за тавтологію, надзвичайно командна команда. А ще вона, відпрацьовуючи на тренуваннях пресинг, вмикає рок-музику, яка — точно знаю — Забарному до душі. Тож хотів би побачити вже в наступному сезоні Іллю в складі саме цього клубу. І щоб він на честь перемоги станцював на полі якісь бугі-вугі. (Сміється). Бо танцювати він добре вміє.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
