У 2009-му донецький “Шахтар” виграв останній Кубок УЄФА, полтавська “Ворскла” стала володарем кубка України, а національною збірною керував Олексій Михайличенко, чия робота підсумувалася трагедією імені Греції та слізьми Шевченка.
Календарний рік вийшов багатим на численні події, й серед локальних точно присутній сейв Максима Коваля. Вболівальники, а особливо зовсім юна аудиторія, були у захваті — на той момент 16-річний воротар, який годився у товариші багатьом школярам, відбив пенальті, завданий Артемом Мілевським. Так, це ще ті дні, коли “Міля” міг генерувати до двадцяти голів за кампанію та володів шаленою популярністю — власне, її частка дісталася Максу та зробила його відомим на всю Україну. Пригадуємо той самий матч у Запоріжжі — на секундочку, минуло цілих пʼятнадцять років.
***
Станом на кінець осені 2010-го “Динамо” Газзаєва демонструвало чемпіонську ходу. Якщо в ЛЧ справи виглядали паршиво (квартет із казанським “Рубіном”, “Барселоною” та “Інтером” виявився тіснуватим), то от в УПЛ було дійсно чим похвалитися. У 13-х зустрічах кияни набрали 35 очок, причому смачно пройшлися по “Шахтарю” (3:0; Мілевський — дубль, ще один мʼяч в активі Ярмоленка). Із чудовим настроєм та гандикапом у 3 бали над найближчим переслідувачем, — харківським “Металістом”, — 29 листопада “біло-сині” навідалися до Запоріжжя.
Тамтешній “Металург” аж ніяк не виблискував, але утримував баланс над зоною вильоту — 12 пунктів вистачило, аби випередити в турнірній таблиці “Зорю”, “Закарпаття”, “Чорноморець” та “Кривбас”. Прикметно, що майже половина із загального заліку була добута у трьох останніх турах — завдяки перестрілці із “Карпатами” (3:3), продуктивному виїзду до Ужгорода (3:0) та нічиї в Одесі (0:0). Володимир Ходус, призначений у вересні виконувачем обовʼязків, взяв своє проти інших претендентів за виживання, й Коваль зіграв у цьому не останню роль.
16 років та 11 місяців — не перепона для дебюту. Наша ліга знає вдосталь прикладів, коли задіювали дуже молодих футболістів — той же Кирило Дігтяр, котрий лідирує у відповідному списку, вийшов проти “Металіста” у травні 2023-го у віці 15 років, 5 місяців та 8 днів.
Втім, ніхто не сперечатиметься, що поява Макса запамʼяталася чи не найкраще. Ні “Закарпаттю”, ні “Чорноморцю”, як це зрозуміло із цифр, не вдалося “розпечатати” тінейджера. Але попереду — чинний чемпіон, і тут, на перший погляд, усе зчитувалося.
У новітній історії команди провели 48 поєдинків, у яких представник Запоріжжя пропустив 117 голів та зафіксував лише дві перемоги — в середині 90-х та у 2005-му (ще й на стадіоні імені Валерія Лобановського). Валерій Газзаєв не збирався порушувати позитивну тенденцію та привіз із собою найсильніших із доступних — Шевченка, Мілевського, Шовковського, Гусєва, Вукоєвича, Нінковича, потихеньку розквітав Роман Єрьоменко, якого через якийсь сезон продали за майже 13 мільйонів євро (фінн досі присутній у топ-десятці рекордних продажів столичного клубу).
Не сказати, що і в “Металурзі” не було цікавих персонажів (декотрі із них реалізували свої можливості, або були близькими до цього) — Ходус виставив, наприклад, Володимира Польового (делегата до збірної України), Євгена Опанасенка, Володимира Аржанова, ми вже мовчимо про Тараса Степаненка та Сергія Кривцова. На “брамі”, ясна річ, знаходився Коваль.
***
Головна риса матчу — це те, що “Металург” не злякався та спробував навʼязати свої правила ще зі старту. Було очевидно, що кияни побіжать уперед, й господарі зі свого боку розраховували, що зможуть скористатися вільними зонами — питання полягало хіба що у тому, чи надовго їх стане в контексті динаміки.
Й до середини тайму запоріжці дійсно кілька разів вискочили у небезпечні контратаки — слід відзначити Даріуса Міцейку, який змусив “увімкнутися” Олександра Шовковського на 20 хвилині; сюди ж запишемо контрвипад Аржанова — аж шкода, що Артур Каськов не встиг замкнути шикарний простріл.
«Динамо» теж не било байдики та постійно перевіряло Коваля на пильність та міцність — то Єрьоменко завдав здалеку, то Мілевський та Гусєв на двох змайстрували атаку, але воротар самовіддано кинувся на мʼяч. У “девʼятку” запустив Андрій Миколайович, однак і тут останній оборонець відпрацював на “ура” — оператор упіймав кадр, як Шевченко дещо нервово покусував нігті.
На початку другого тайму Мілевський вкотре потурбував Максима — склався у падінні та цілив у правий кут. Коваль стрибнув, мʼяч зрикошетив від штанги та ледь не перетнув лінію; стадіон видихнув, коли у гармидері, спричиненому боротьбою, стало зрозуміло, що хлопець контролює ситуацію.
На 66 хвилині Аржанов мав відкривати рахунок, але підвела майстерність, а на 79-й Каськов наніс добротний удар — Шовковському довелося попітніти, аби відвести загрозу. “Металург” продовжував шукати розриви між лініями, однак виглядав логічно змученим — і ось тут гості пішли у фінальний штурм. Запоріжці підсіли до власного карного майданчика, були ладні відбиватися за всяку ціну, й на 90+4 круглий розчинився серед гравців у червоному. Вердикт Юрія Можаровського — пенальті.
По правді, як мінімум, спірний — арбітр не оцінив момент, як слід, оточений розлюченими та протестуючими футболістами із обох сторін, побіг до бокового і тільки тоді після которких перемовин вказав на одинадцятиметрову позначку. Було складно розібратися (після матчу тривали цілі дискусії), але що поробиш — Мілевський підібрав мʼяч та став навпроти Коваля. Короткий розбіг і…
Максим не гадав, діяв по удару, відбив перед собою, але з достатньою силою, щоб мʼяч відлетів якомога подалі. Стадіон заревів, не вірячи у побачене. Хтось би сказав, що “Міля” винен, адже підійшов до справи безхитрісно (мовляв, чому по центру, а не в кут воріт?), проте люди, котрі знають, що таке воротарське ремесло, завжди підкреслять — ні, друзі, тут у гру вступив саме Коваль.
***
Після фінального свистка прізвище “Коваль” не сходило з вуст.
“Куди битиме Мілевський, не вгадував. Тренер мені завжди каже: реагуй на мʼяч. Я так і роблю. Що було після матчу? Чесно кажучи, погано памʼятаю, що було після фінального свистка. Але впевнений, що щасливішої людини, ніж я, на полі не було. Окремі фрагменти виринають у памʼяті — те, як до мене підходили вболівальники, хвалили, хлопці з команди теж обіймали, теж плескали по плечу”, — поділився враженнями наш герой.
“Не знаю, як Максиму вдається діяти так холоднокровно, але ми його грою задоволені сповна. Усі свої три матчі у Премʼєр-лізі він зберігає ворота на замку. Ну, а сьогодні наша команда зіграла найкращий матч у сезоні. Якби кияни забили цей гол, було б несправедливо”, — наголосив радісний Ходус.
“Вітаю “Металург” із нічиєю. Вони справді продемонстрували незвичайну, я б навіть сказав, позамежну самовіддачу. А нереалізований пенальті — своєрідна нагорода за це. Якби Мілевський забив, я б зрадів нашій перемозі.
Оскільки вийшло по-іншому, ми засмучені, що не виграли матч. У нас було достатньо моментів, але, на жаль, підвела реалізація. До того ж добре зіграв юний воротар господарів, можна сказати — блискуче. Плюс, на останній хвилині взяти пенальті… Мабуть, такі гравці стають великими футболістами”, — резюмував Газзаєв перед журналістами.
Тоді ці слова здавалися пророчими, принаймні, у них хотілося вірити. Все розвивалося стрімко та, що важливо, Коваль не злякався перебування в епіцентрі подій. Хлопець впорався із одинадцятиметровим від Фернандінью (щоправда, “Шахтар” тріумфував 2:0), долучився до кількох ключових обіграшів (приміром, над “Кривбасом”, “Оболонню”, “МетаДоном”) та посприяв тому, що його клуб фінішував девʼятим.
22 матчі, 26 пропущених та 6 кліншитів — гарна персональна статистика, варта уваги. Тож 26 липня “Динамо” оголосило про придбання Коваля за 3,10 мільйони євро; схоже, що у Києві, зокрема, вирішили, що своїх “кривдників” ліпше тримати біля себе.
Про що ми? Невиграш у Запоріжжі не став чимось кричущим з огляду на плани “біло-синіх”, але внаслідок сукупності подальших помилок конкретні епізоди муляли око. У березні “динамівці” сенсаційно спасували перед “Закарпаттям” (0:1; постарався Александар Тришович), не розкусили “Іллічівець” (1:1), повернулися ні з чим із Львова (“приємний” сюрприз підсунув Вільям Батіста) та наостанок поступилися “Шахтарю” 0:1. Кінцевий результат? “Помаранчево-чорні” обігнали прямого конкурента на 6 очок; якщо Газзаєв і десь аналізував втрачені шанси, то стовідсотково пригадав нового підопічного.
Що стосується Коваля, то він ще довгенько котувався — у 2011-му був названий найперспективнішим юніором Європи (показово, що нижче розташувалися Шиме Врсалько, Стефан де Врей, Граніт Джака, Кевін де Брюйне та Люк де Йонг), у 2013-му став найкращим молодим гравцем за версією УЄФА та World Soccer, тоді ж отримав відзнаку від УПЛ, як найкращий воротар розіграшу 2012/13.
Водночас зниження вимог, програна конкуренція “вічно першому” СаШо, марні мандри орендами насамперед в “Оденсе” та “Депортиво” (хтось памʼятає феєричну червону картку проти “Ейбара”?) показали, що Максу не вистачає витримки, аби раз по раз доводити свою кваліфікованість. У двадцять пʼять виконавець поїхав до Саудівської Аравії, у двадцять девʼять вигулькнув у придністровському “Шерифі”, не так давно був у Греції, а сьогодні представляє кольори казахського “Єлімая”. 9 грудня Ковалю виповниться тільки тридцять два — ще молодий вік для амплуа, однак втрачений для його імені.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
