На жаль, попри всі очікування, влітку не відбулося жодного трансферу українських гравців у провідні європейські ліги. Хоча виникли дуже серйозні передумови для цього. Лунін значну частину сезону був основним воротарем Реала. Циганков та Довбик запалювали в Жироні, Артем виграв титул найкращого бомбардира Ла Ліги. Забарний показав прогрес у Борнмуті. Ярмолюк стабільно виходив на заміну у складі Брентфорда. Все це – чудова реклама для українських футболістів. Якісних гравців можна знайти не за всі гроші світу.
Але у підсумку найгучнішими трансферами «на вихід» стали переходи Арсенія Батагова із Зорі у Трабзонспор, Олександра Сироти в Маккабі Хайфа та Антона Царенка в польську Лехію. Навіть на рівні чемпіонату Бельгії трансферів не сталося, хоча це не найсильніша першість, а тільки трамплін до топ-ліг. При цьому у Бельгії є сильне лобі в особі Сергія Серебреннікова.
Відтак кількість українців у провідних лігах континенту навіть скоротилася. Валенсія не стала викуповувати контракт Романа Яремчука, який перебрався в Олімпіакос. Віктор Коваленко виявився непотрібним Аталанті. Після оренди в Емполі він не зміг знайти собі іншу команду.
Тут цілий комплекс причин, які не дозволяють нашим легіонерам у більшій кількості їхати в Європу.
Провал збірної на Євро, фіаско клубів у єврокубках
Континентальні першості на рівні збірних – це завжди вітрина. Мова не тільки про Європу, але і всі інші континенти. Для того, щоб зробити хороший перехід, потрібно добре проявити себе на міжнародній арені – як на рівні клубів, так і на рівні збірних.
Не тільки Шахтар і Динамо покладали сподівання на Євро-2024 у плані капіталовкладення власних гравців. Схожі надії були також у Жирони, Арсенала, Брюгге, Челсі, які влітку розраховували вдало продати Циганкова, Довбика, Зінченка, Яремчука чи навіть Мудрика.
На жаль, збірна України посіла останнє місце у своїй групі та забила тільки два голи. Ні про які трансфери мова вже не йшла.
Я впевнений: якби Україна дісталася чвертьфіналу, а Довбик забив 3-4 голи, ціна на форварда не складала би 30 з «хвостиком» мільйонів, а його новим клубом була б не Рома. Все було б набагато краще.
Євро мав до небес підняти ціну на Георгія Судакова. Взимку Шахтар мав інтерес до свого півзахисника. Натомість влітку вже ніхто не згадував про трансфер. Жора провалився на єврофорумі, не показавши взагалі нічого.
У Динамо ситуація була трохи іншою. Клуб пролетів повз єврокубки минулого сезону. Євро стало єдиною реальною можливістю засвітити Ваната, Бражка та Шапаренка перед потенційними покупцями. Вдалого матчу проти Словаччини виявилося замало, щоб Микола влітку змінив клуб. Якби Шапаренко віддав асист і забив гол на рівні Бельгії чи інших провідних збірних, шансів було б більше.
Не менш вагомою вадою стало фіаско українських клубів у єврокубках. Динамо не змогло пройти кваліфікацію Ліги конференцій. Шахтар провів дуже нерівну ЛЧ. Перемога над кризовою Барселоною, але нічого не змогли протиставити Порту за грою. У ЛЄ особливих шансів проти Марселя не проглядалося. Для того, щоб продавати вдало, варто було весною пройти хоч два-три кола ЛЄ. Якщо взимку Судакову приписували інтерес Наполі та суму трансферу в розмірі 35 млн євро, то потім навіть натяків на це не виникало. Купувати гравця за десятки мільйонів євро після перемоги над кризовою Барселоною та представником Бельгії ніхто не буде.
Завищені ціни
Українські клуби готові продавати своїх футболістів за кордон. Але не готові робити це дешево. Навіть підписати футболіста з умовної Зорі дуже непросто, бо Євген Геллер хоче чималих грошей. Якщо Зоря продає зі скрипом, то що вже говорити за Шахтар чи Динамо? Ціни у наших грандах явно завищені та не відповідають ринку.
Припустімо, ви хочете продати квартиру чи автівку. Ви ставите певну ціну. Якщо немає інтересу від потенційних покупців, то ви знижуєте ціну до того рівня, поки вашу власність не куплять. Це називається ринкова ціна – коли пропозиція відповідає попиту.
Менеджери Шахтаря публічно озвучують цінник на Судакова, який складає 50 млн чи навіть більше, ніж цифра, за яку продали Мудрика. За такі гроші купувати безумовно талановитого футболіста охочих просто немає. Бо ця ціна не відповідає ринку. Судаков нічого особливого не показав на міжнародній арені, щоб за нього стільки платити.
Він міг би бути цікавий різним клубам. Схиляюся до середняків європейських чемпіонатів. Але у такому разі трансферна вартість буде складати близько 20-25 млн. Навряд чи за такі гроші Шахтар готовий продавати.
Микола Матвієнко вже стільки років вірою та правдою служить Шахтарю. Ще доволі недавно до нього був інтерес з-за кордону. Але ціна, виставлена «гірниками», виявилася захмарною. Ніхто особливо переконувати не став. Просто підписали іншого гравця за реальні гроші. Зараз Матвієнку можна дати можливість десь пограти у Європі, відпустивши за невелику суму. Але навіть про це немає мови.
Після молодіжного Євро виник інтерес до Артема Бондаренка. Писали, що Рома хоче бачити у себе талановитого півзахисника. Це була можливість реально продати за пристойні гроші. Данило Сікан минулого сезону забив чотири голи на рівні ЛЧ, повторивши таким чином результативність Андрія Шевченка часів Динамо. Але Шахтар ніколи не стане продавати своїх гравців за 10-15 млн євро.
Активи Динамо – Ванат, Бражко, Шапаренко. Наскільки я розумію, ціна на кожного із них в районі 20 млн євро. Минулоріч Динамо не грало у єврокубках. Цього сезону мали шанс на ЛЧ, але все дійшло до повного провалу в ЛЄ. Чи готові європейські клуби платити десятки мільйонів євро за нападника, команда якого у єврокубках не забиває?
Рух має цілу плеяду здібних гравців. Львівська команда засвітила свої таланти в Юнацькій Лізі УЄФА кілька років тому. Система скаутингу працює так, що клуби слідкують за футболістами, які грали на міжнародній арені серед юнацького рівня. Плюс – у складі молодіжної збірної України «рухівці» себе показують. Клуб оцінює своїх хлопців у серйозні гроші. Потенційні покупці поки не готові стільки платити.
Відсутність агентського лобі
Футбольний світ так працює, що важливими є не тільки якість та клас футболіста, але і вміння його агента продати товар.
Давайте будемо чесними. Якби не Олег Смалійчук, ніколи б Лунін не грав у Реалі, а Довбик та Циганков – за Жирону. Без агентського лобі Тимур Тутєров та Назарій Русин ніколи б не перейшли у Сандерленд. Якби не Сергій Серебренніков, то в Бельгії у різні періоди не виступало б скільки українців.
На жаль, наші гравці майже не мають агентського лобі у Європі. Авторитету компанії Вадима Шаблія недостатньо для провідних ліг Європи. При цьому ProStar має монополію на українському ринку – безліч гравців УПЛ працюють саме з цією компанією. Шаблій просто не може за руку завести українського гравця у європейський клуб на умовах клубу з УПЛ. У агентському світі – величезна конкуренція. Десятки, якщо не сотні компаній працюють у цьому бізнесі.
Потрібно називати речі своїми іменами: у нас немає ніякого лобі в Італії, Німеччині, Англії, Нідерландах, Франції. Маємо певні можливості на рівні Іспанії та англійського Чемпіоншипу. Але цього замало. Ті, хто спроможний реально зробити трансфер у провідні першості, можуть розраховувати тільки на роль посередника. Це не завжди їм цікаво.
Вирішенням цієї ситуації може бути тільки захід європейських агентів в Україну. На жаль, поки це не дуже реально. Власники клубів УПЛ звикли довіряти українським агентам, які завжди будуть на боці клубу, а не гравця. Сподіваюся, у Динамо дуже гарно всі пам'ятають, чим завершилася співпраця Циганкова із Пере Гвардіолою...
Падіння рівня УПЛ
У Хорватії є таке футбольне правило: до великих команд продають через треті клуби. Майже нереально влаштувати гравця у топ-клуб за ціну понад 20 млн. Тож хорвати продають дуже скромно – до 10 млн євро. І тільки в окремих ситуаціях сума трансферу може скласти 20 млн.
Рівень місцевого чемпіонату не дуже високий. Клуби розуміють, що підготувати конкурентного гравця для Реала, Барселони, Баварії, Ман Сіті вони просто не спроможні. Потрібен перехід у європейський клуб посереднього рівня, де гравець адаптується і потім зможе претендувати на дійсно потужні команди.
Так свого часу було з Лукою Модрічем, який через Тоттенхем перейшов до Реала. Іван Перішіч пограв у Бельгії, Німеччині перед тим, як за нього запропонували дійсно великі гроші. Йошко Гвардіол спочатку перейшов у Лейпциг за 19 млн, а вже потім у Ман Сіті за 80.
Нашим клубам потрібно вчитися продавати гравців із перспективою. Тобто, певна сума відразу та відсоток від наступних продажів.
Коли Жирона купувала Довбика у СК Дніпро-1, то заплатила сім «з хвостиком» мільйонів українському клубу, а Мітьюлланд зберіг за собою 50 відсотків прав. Каталонці не захотіли (чи не змогли через фінансовий фейр-плей) викласти всю суму відразу. Коли Довбик перейшов у Рому за понад 30 млн, то Мітьюлланд отримав набагато більше, ніж СК Дніпро-1.
Схожа історія. Динамо продало Романа Яремчука в Гент за два мільйони, але зберегло за собою 30 відсотків прав. Коли Рома переходив у Бенфіку, кияни заробили навіть більше, ніж на самому трансфері. П'ятдесят відсотків прав від подальшого трансферу Циганкова досі належать Динамо. Якщо Жирона продасть його за 30 мільйонів, то до п'яти мільйонів, які відразу заплатили іспанці, додасться ще 15...
Підсумуємо. Навряд чи найближчим часом варто чекати нових українських трансферів у європейські топ-ліги. Справи Динамо та Шахтаря у єврокубках йдуть не найкращим чином, м'яко кажучи. Переплачувати лише за вдалий виступ в УПЛ ніхто не буде. Ціни на гравців дуже високі. Наступного літа не буде чемпіонату Європи чи світу. Тому може трапитись хіба що якась дуже велика несподіванка.
Автор: Сергій Тищенко, football24.ua
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
