Від Рівери до Шевченка: символічна збірна «Мілана» всіх часів

Шлях Крістіана Абб’яті до основи «Мілана» був вельми тернистим, рясно помережаним орендами й конкуренцією з іншими майстровитими кіперами. Однак, зрештою, в нього все склалося, й у підсумку він тричі заступав на пост №1 у «Мілані», тричі вигравав конкуренцію в інших голкіперів. Найяскравішим, як на мене, в нього був сезон-2010/2011, коли разом із командою він виборов скудетто й Суперкубок Італії (у Пекіні за більш як 66-тисячної авдиторії був обіграний «Інтер» – 2:1) і пропустив лише 24 голи в 42 матчах, себто 0,57 пересічно за гру. А якщо брати суто серію А, то того сезону уродженець містечка Абіатеграссо (розташоване в 25 км від Мілану) видав на-гора аж 19 сухих ігор! Феноменальні показники!

Симпатія до фашистської ідеології? Так, в одному з інтерв’ю Крістіан наговорив зайвого. Опісля, як годиться, заперечував: мовляв, не те мав на увазі. Осад у громадськості, звісно, лишився. Менше з тим, саме Абб’яті відадам перевагу над іншими кіперами «міланісті»: на полі він був красномовнішим, ніж поза ним.

Діда, Себастьяно Россі? Справді, це знакові титулованці, однак на рівні основи «россо-нері» вони залишалися куди менше часу порівняно з Абб’яті. Так, у Россі був сезон, коли в серії А він відіграв 21 матч насухо. Однак тоді, в сезоні-1993/94 «Мілан» настільки був сильнішим за суперників (захопив лідерство з 16-го туру й надалі тримав, приміром, «Стару Синьйору» на солідній відстані в 5–9 очок), з настільки потужною обороною (про неї буде далі), що Себа не був аж надто завантажений роботою. Діда, хоч і мав прізвисько Крижана людина, однак незрідка був нищівно критикований медійниками за втрату концентрації, гру на виходах й гру ногами. Втім, сам факт визнання в країні, що має славу батьківщини чи не найсильніших воротарів світу, додає вістів бразильцю.

Захисники: Паоло Мальдіні (народився в 1968 р.), Франко Барезі (народився в 1960 р.), Алессандро Костакурта (народився в 1966 р.), Мауро Тассотті (народився в 1960 р.)

Як там пише Андреа Пірло в своїй автобіографічній книжці: «Поки в «Мілана» є такі захисники, які роблять те, що хочуть, на передні позиції можна ставити кого завгодно. Одна фігура варта іншої». Своєрідний, проте вишуканий комплімент обороні «Мілана»! Й ще від того самого Пірло: «Будучи президентом, я б ніколи не зібрав команду з чемпіонами в атаці й посередніми гравцями в захисті. Це просто реклама для вболівальників».

Отже, ліворуч у захисті – легенда з легенд, рекордсмен «Мілана» за кількістю проведених матчів (понад 900!) Паоло Мальдіні. «Захиснище!.. Фізично, ментально він був чудовим… Він навчив мене, як робити все», – слова Пірло влучні, як його удари зі штрафних. Що казати, Мальдіні 5 разів вигравав у складі «Мілана» найпрестижніший клубний змаг Старого Світу. Й це відбулося в трьох десятиріччях: у 1980-ті, 1990-ті й нульові! А футболка з номером «3» вилучена з обігу в «Мілані» й закріплена на безвік за Мальдіні. Щоправда, під цим номером може грати син Мальдіні, якщо захищатиме кольори «Мілана». В усякому разі згода Паоло на це є. І ще одна цитата. Італійський спортивний журналіст Енцо Катанья, автор книжки «Андрій Шевченко. Диявол зі Сходу», розповідаючи про Паоло, насамперед, відзначає «мужність кращого на полі, що бореться із суперниками впродовж усіх півтора годин». Якщо згадувати голи Мальдіні, то мені зайшов у пам'ять найшвидший результативний удар найбільш вікового автора голу в фіналі Ліги чемпіонів у феєричному, проте трагічному для «россо-нері» стамбульському протистоянні проти «Ліверпуля». Подачу з кутового Паоло перетворив на гол, влучно пробивши правою ногою.

Взагалі, що може бути краще пари Барезі – Костакурта в захисті? Яке ще поєднання центральних оборонців було в такому ступені ефективне? Непросте питання, чи не так? Як там про Алессандро відгукувався Шевченко в книжці «Шляхетна сила. Моє життя. Мій футбол»: «Костакурта мав ясну голову». Крім ясної голови, в Біллі 5 звитяг у Лізі чемпіонів у трьох різних десятиріччях (і двох тисячоліттях, до слова!). Два з трьох забитих Костакуртою голів за «Мілан», – виняткової файності!

Праворуч у захисті – Мауро Тассотті – людина, яка донедавна входила до тренерського штабу збірної України. Забивав він небагато, але, зазвичай, голи вишуканої краси. Настраждалася від Мауро зокрема «Рома». Красномовні та напрочуд влучні слова Чезаре Мальдіні про Тассотті: «Мауро фактично жив у «Мілані»». Всі 1980-ті й майже всі 1990-ті Тассотті приносив користь «Мілану» (коли потрібно, міг відіграти й на позиції центрдефа) й здобував у його складі Кубки чемпіонів (має в колекції трійко відповідних відзнак!). Техніка, витривалість, швидкість в ухваленні слушних рішень, вміння точним навісом загострити ситуацію в штрафному суперника – всі ці скіли Тассотті йшли на користь команді. Ну, й ще в нього було чи не найбільше прізвисьок у «Мілані». Й Професор (за аналітичний склад розуму та вдумливість, зібраність і послідовність), й Борсук (як жартували самі «міланісті» мовляв, зовні схожий), Й Джалма Сантос (а це вже порівняння з технічним бразильським правим оборонцем більш старшої генерації 1950 –1960-х рр.).

Півзахисники: Кларенс Зеєдорф (народився в 1976 р.), Массімо Амброзіні (народився в 1977 р.), Андреа Пірло (народився в 1979 р.)

Массімо Амброзіні на межі 1-го й 2-го десятиріч ХХІ ст. був капітаном «россо-нері». Законне місце опорника в цій команді – саме його. Надійний працьовитий ремісничий футбольного поля був вправним як у руйнуванні, так і в створенні. Двічі здіймав над головою Кубок чемпіонів. А в сезоні-2008/09 забив 8 голів, хоча той сезон і не можна назагал назвати успішним для «міланісті». Й голи в Амбро виходили пречудові!

Славнозвісний італійський алленаторе Чезаре Пранделлі стверджував: «Андреа Пірло належить до рідкого виду: це футболіст, кого полюбляють усі. Будь-який стадіон – це його стадіон». Однак, хай там як, а саме легендою Андреа став у червоно-чорній футболці. Як там казав Дженнаро Гаттузо: «Коли я бачу, що робить з м’ячем Пірло, запитую себе, а чи футболіст я взагалі?». Й знову Пранделлі: «Андреа народився, щоб ми мріяли». Додам: і щоб мрії втілювалися в життя. Задля цього Пірло міг вимудрувати на полі щось достоту екстраординарне. Інший прикметний штрих, на якому наголошує сам Маестро (зінкола Пірло ще називають «Професором» чи «Архітектором»): «Ще я трохи бразилець. Пірлінью. Коли я пробиваю пенальті, я думаю спершу португальською, і лише опісля італійською».

Звісно, чимало прихильників є в Дженнаро Гаттузо. Жага боротьби в нього була замежна! Однак, як на мене, всім трьом півзахисникам із цієї команди він поступається за рівнем виконавської майстерності. Роберто Донадоні? Так, будь-яку позицію в центрі поля міг закрити, однак переважно діяв на правому фланзі. За наявності такого сновигача цим флангом, як Тассотті, не виключено, що вони б дублювали функції одне одного, а це – не завше на користь команді.

Деметріо Альбертіні як варіант замість Амброзіні? Може бути, однак Амбро, як на мене, трохи – на якусь дещицю – майстровитіший гравець за Деметріо.

Нападники: Джанні Рівера (народився в 1943 р.), Гуннар Нордаль (1921–1995), Андрій Шевченко (народився в 1976 р.)

Напад складається з трьох кращих бомбардирів «Мілана» в історії. Нам, українцям, дещо шкода, що Андрій Шевченко так і не зміг перевершити гольовий доробок Гуннара Нордаля. Проте його талант голеадора й так зурожаїв на родючому ґрунті серії А. Як там характеризував Шеву Енцо Катанья в згадуваній літературній праці: «Українець… заробив собі (статистика не дасть збрехати) славу найдосконалішої європейської гол-машини». Власне, й свій «Золотий м’яч», 20-річчя від пошанування яким ми відзначали зовсім нещодавно, Андрій здобув як гравець «Мілана». «Він, як ніхто інший, бачить ворота», – характеристика Андрія від ще однієї легенди «Мілана» Даніеле Массаро. Секрети успіху Шевченка в «Мілані» Жозе Альтафіні вбачає в тому, що українець «розібрався в підступних пастках італійського чемпіонату».

«Утрехтський лебідь» Марко ван Бастен? Його кар’єра в рядах «дияволів» була яскравою, та, на жаль, не надто довгою (подібні думки приходять і щодо Руда Гулліта й Франка Райкарда за всієї поваги до змістовної нідерландської глави історії «дияволів»). Те саме можна сказати й про СуперПіппо. Жозе Альтафіні, Альдо Боффі, Златан Ібрагімович? Суперові результативні форварди, та не надто їм пасує позиція під нападниками, органічна для Джанні Рівери. Кака? Джанні віддав «Мілану» мало не два десятки років, на відміну від бразильця. І добру дюжину років виводив команду на поле як капітан. Рівера, або «Золотий хлопчик» (з Кака вони, до речі, однойменки за прізвиськом) посідає 12-те місце в списку найкращих футболістів ХХ ст., за версією Міжнародної федерації футбольної історії і статистики. «Він не торкається м’яча. Він ним творить так, як художник робить свої шедеври. Коли Рівера біжить, здається, що він витончено літає над полем», – так характеризував його газетяр Джанні Моттана. Інший журналіст (колишній нападник з юридичною освітою) Аннібале Фроссі після міланського скудетто в сезоні-1967/1968 так писав про Ріверу, підкреслюючи його універсалізм: «Він зробив свій вирішальний внесок, використовуючи не лише свої вроджені атакувальні навички, а й у півзахисті та захисті виконуючи завдання, які колись були неприродними». Два Кубки чемпіонів, два Кубки володарів кубків і на додачу Міжконтинентальний кубок – непогану колекцію зібрав «Золотий хлопчик». Знаний Джанні ще й тим, що є рекордсменом «Мілана» за кількістю асистів (таких більш як півтори сотні на його рахунку). А по закінченні футбольної кар’єри подався в політику.

***

«Це – не мій «Мілан». Мій – це команда Мальдіні й Шевченка, Пірло й Кака, а зараз я мало стежу за цим клубом», – почув я від, наче, й давнього (ще од дошевченківської доби), та, як виявилося, не вельми відданого українського симпатика «россо-нері». Щось мені це нагадує. Дещо на кшталт: «Моє «Динамо» – це команда Колотова й Блохіна, Безсонова та Бєланова». Чи не залегко люди такого штибу позбуваються своєї минулої футбольної любові? Насправжки, як на мене, в душі й серці не позбуваються, просто назовні виходять емоційні, сповнені лихослів’я та водночас клікабельні спічі. Тож як вам нинішній «Мілан»? Як на мене, його ознака – шалена нестабільність. Команда в серії А більшість матчів не виграє, посідаючи вельми скромне для себе місце віддалік зони Ліги чемпіонів. Проте навряд чи амбіції цього клуба обмежуються Лігою конференцій, ба навіть Лігою Європи. У поточній Лізі чемпіонів у «россо-нері», до речі, справи йдуть краще, принаймні вони випереджають «Юве», не кажучи вже про «Болонью», й не надто відстають від «Інтера». В усякому разі всі шанси зустріти весну чинним учасником Ліги чемпіонів червоно-чорні мають. Перебудова команди? Чи не затягнулася вона й чи не варто продовжувати пошуки свого тренера? Кадровий потенціал? В усякому разі, думок щодо залучення когось із міланської сучасності до цієї символічної команди в мене не виникало.

Показово, чи не так?

Олексій РИЖКОВ