Війна стала фактором розвитку українських футболістів, адже легіонери не поспішають їхати в Україну. Якщо приїжджають, то їхній рівень не найкращий, або ж вони хочуть отримувати великі гроші. Клубам потрібно розвивати свої школи, виховувати власні таланти, щоб утримувати рівень команди.
З іншого боку – українські легіонери зробили чудове промо у Європі. Зараз європейські клуби уважно ставляться до нашого ринку.
Тому на фоні великих шкіл професійних клубів з'являються маленькі футбольні академії, які також хочуть розвивати гравців. Одна із них – львівська школа NO Limits, яка вже сьогодні має 500 дітей під своєю опікою. У Львові дуже непросто конкурувати із Рухом та Карпатами. А ще ж є школи без професійних команд – ФК Львів, Покрова, Динамо...
Коли я гостював у місті Лева, то натрапив на Академію NO Limits. Був дуже вражений роботою та амбіціями молодих хлопців. Сьогодні ж Футбол 24 презентує інтерв'ю із засновником академії NO Limits Юрієм Ференцом.
– Пане Юрію, розкажіть нам про себе. Хто ви і звідки?
– Я народився у місті Долина, що на Франківщині. Там почав робити свої перші кроки у футболі. Потім перебрався до Прикарпаття. Мав амбіції грати на найвищому рівні. Мріяв про Карпати. Переїхав до Львова, спробував сили в академії «левів», але не склалося. Не було опікуна, хто б підказав чи допоміг. Після закінчення університету почав працювати дитячим тренером. Зрозумів, що маю підхід до дітей, тож вирішив щось створити своє. Так з'явилася академія NO Limits.
Мрія – довести дітей до дорослого рівня. Тобто те, що у мене так і не вийшло. Починав із двох тренерів. Власний досвід дозволив почати, а зараз навчаюся новим речам. Робота відділу менеджменту дає можливість генерувати ідеї та будувати плани на майбутнє. Подав заявку у PASS на спортивний менеджмент. Намагаюся розвиватись, щоб не відставати від футболу.
– Ви проходили стажування у Європі?
– Я був у багатьох країнах та клубах. Німеччина – Байєр і Фортуна. Іспанія – Ла Масія, Вільяреал. Також побував у португальських клубах. Мав можливість слідкувати за тренувальним процесом, спілкуватися із тренерами, вчитися їхньому підходу. Дуже хочу потрапити до Динамо Загреб та Аякса. На це робимо ставку. Навчання дуже важливе, бо підвищує рівень.
– Що таке академія NO Limits?
– Школа почала існування 2019 року. Ідея академії – допомогти талановитим дітям знайти себе у футболі. Щоб дітки могли займатися не як-небудь, а структуризовано. З перших днів заснування ми їздили по різних академіях, вчилися, дивилися, переймали досвід. Після цього створили власну систему, за якою вчаться наші діти.
На цей момент тренується близько 500 дітей по одинадцяти локаціях Львова. У системі академії працює 14 тренерів. Додатковим відділом є сприяння нашим найбільшим талантам, щоб вони могли спробувати у професійних клубах. З 2023 року маємо угоду про співпрацю із київським Динамо. Також працюємо по європейських командах.
Є два відділи – дошкільний (з 2 до 6 років) та основна академія (з 6 до 16 років). Усі групи є учасниками Вищої ліги ДЮФЛ міста. Наступного року вже хочемо виступати на рівні ДЮФЛ України. Намагаємося задіювати кожну дитину, щоб вона розвивалася, мала ігрову практику. Пишаємося тим, що маємо свою систему, яка відіграє роль в існуванні нашої школи.
– Яким коштом живе академія?
– Це наша дитяча мрія – зайти у професійний футбол. Створена молодими хлопцями, які хочуть допомагати іншим. Академія існує на членські внески батьків. Зараз працюємо над тим, щоб в академії були партнери. Маємо NO Limits CUP та селекційні табори. Все на ентузіазмі тренерів та допомозі батьків.
– Яка плата за місяць?
– У нас оплата залежить від локації тренувань. Основна локація – 950 гривень у місяць за 12-14 тренувань. А в інших локаціях – 600-700 гривень за ту ж кількість тренувань. Є пільги для дітей військових, багатодітних родин. Якщо батьки на війні чи загинули, то все безкоштовно.
– Чи маєте свою інфраструктуру?
– Стадіони, зали беремо в оренду. Співпрацюємо зі школами, стадіонами. Або домовляємося, що разом утримуємо майданчики. З 2025 року плануємо, що почнемо щось самі будувати.
– Як відбувається селекція та відбір гравців?
– Як такої селекції не проводимо по інших клубах. Ми використовуємо маркетинг, промоутер по місту працює, рекомендації від батьків. Дивимося перші три тренування, після чого скеровуємо у групи – початкову або основну команду академії свого віку. Не займаємося перетягуванням зі шкіл інших клубів.
– В українському футболі гостро стоїть питання дитячих тренерів. Воно для вас також актуальне?
– Коли починали, було набагато простіше. Зараз дуже складно знайти людину, яка хоче працювати у дитячому футболі. Багато хто не розуміє, як працює академія. Наскільки важлива робота тренера. Звертаємо увагу на наставників, які мають велике бажання, хороший індивідуальний підхід, а вже потім навчаємо. Ми не шукаємо готового тренера. Готові вчити та надати можливість простажуватися. Поїхати в Динамо Київ та інші клуби. Якщо є змога, то і за кордон.
Маємо відділ із навчання та адаптації тренера. Головний тренер академії пояснює стиль гри, філософію розвитку. Це процес формування молодих наставників.
– За якою системою функціонує академія?
– Ми не конкуруємо з іншими клубами у Львові, маємо інший підхід. Багато поїздили по Європі, тому взяли частинку із кожної школи. Пріоритет Іспанія – позиційний футбол, гра у короткі та середні передачі.
– У Львові є Карпати, Рух, ФК Львів, Динамо, Покрова. Як співіснуєте?
– Ми до конкуренції ставимося, як до позитивного явища. Це дає нам можливість рости. У Львові є нестача майданчиків, стадіонів. Стараємося працювати зі школами. Серед львів'ян попит на футбол зростає. Багато сімей мріють, щоб їхня дитина спробувала сили у професійному футболі. Ми – за конкуренцію. У місті є багато клубів, які можуть запрошувати, щось інше. Все, що бачимо – це акцент на результат. NO Limits робить ставку на розвиток гравця. У цьому наша фішка.
– А трапляються ситуації, коли діти з вашої академії переходять у Карпати, Рух чи інші клуби Заходу України?
– Були моменти, коли діти проходили в інші львівські команди. Ми тільки за нові можливості для них. Для нас це показник роботи. А є дітки, які приходять з інших академій до нас. Ми тільки раді, якщо це піде на користь молодому футболісту. Ті, хто грають в основних командах, вони з нами і не йдуть до інших шкіл.
– Яка структура академії?
– Я займаюся більше менеджментом. Також я – директор академії. Є координатор дитячого віку та основного віку. Є головні тренери по локаціях. Є також старші тренери, які складають план тренувань. Є відділ маркетингу, де працює спеціаліст СММ, що займається більше рекламою. Маємо ідею волонтерського відділу, адже постійно проводимо збори для батьків, які воюють.
– Бізнес-ідеї в академії немає?
– Коли починали, то про комерцію не думали. Ставимо завдання розвитку та створення професійної команди. Мають розвиватися гравці, тренери та менеджери. Кожен тренер хоче гідно заробляти. Кожна дитина мріє про професійну кар'єру.
– Наскільки європейським клубам цікава співпраця з українською академією, яка не має особливого імені?
– По-різному. Є академії, яким це цікаво у плані додаткової селекції. Під час війни простіше запросити та адаптувати дітей з України. Зараз європейські школи почали більше звертати увагу на український ринок. Але головний акцент роблять на власних гравців. При правильних умовах їм цікаво запрошувати українських талантів.
– Хто найбільш відомий із ваших вихованців?
– Ми поки молода академія. Лише починаємо свій шлях. Тому здобутки не такі великі, яких би хотілося. Найстаршим нашим вихованцем є Матвій Алексеєв із команди U-16. Він перейшов до Динамо, але за сімейними обставинами повернувся до Львова та зараз перебуває в системі УФК Карпати.
Владислав Матушкін опинився у португальській Боавішті, U-15. Також є два гравці 13 та 11 року в США, вони грають не в найвідоміших клубах. Співпрацювали з нашою академією Герасим Лев та Геляк Маркіян, які виступають за Хімнастік Тарагона. Я обом допомагав з переглядами у Європі.
– Розкажіть про співпрацю з Динамо.
– З Динамо підписали угоду у 2023 році. Для того, щоб дати нашим вихованцям дорогу не тільки за кордон – не кожен туди може поїхати. Фактично реалізували цю угоду двоє людей – Даниленко Олександр Петрович та Жаріков Володимир Володимирович. Усі проекти реалізували з ними. Другим пунктом є стажування тренерів, щоб вони вчилися, розвивалися. Динамо до нас приїжджало на п'ятиріччя, ми приїжджали до них. Також робили селекційні табори. Основна мета – щоб діти змогли спробувати себе у вищих академіях. За рік видалася плідна співпраця.
– Як у вас відбувається зарахування в академію?
– Ми беремо всіх дітей. Відбір вони проходять для того, щоб зрозуміти їхній рівень. Є початковий відділ, де вони вчаться базовим принципам. Можна потрапити під основну або в основну команду. Якщо дитина хоче займатися футболом, ми тільки за. Але вона займатиметься зі своїм рівнем.
– Питання інфраструктури. Зараз зима, холодно, сніг. Наскільки гостре питання манежу для Львова?
– Як казали мені в Іспанії, якщо ви тренуєтеся у залах, то не можете вважати це повноцінним тренуванням. У Динамо, Шахтаря, Мункача є свій манеж. Сподіваюся, що у Львові питання також вирішиться. Він дуже потрібен місту.
– Що робити діткам, які не зі Львова?
– З ними також потрібно працювати. Варто відкривати філії у селах та розвивати їх, але потрібно тоді шукати й тренерів. Належить покращувати логістику, створювати умови, щоб діти могли приїжджати на тренування. Є хлопці, які їздять із сусідніх сіл. Ми дійшли до того, що у найближчих до міста селищах відкрили філії. Тепер дітям не потрібно їхати до Львова, а є можливість тренуватися у передмісті. Відповідно, дітям із віддаленіших сіл потрібно менше часу на дорогу.
– Назвіть 3-4 головні проблеми юнацького футболу в Україні.
– Це система академії, коли дитина розпочинає. Більшість академій працюють ситуативно. Кожен тренер працює, як забажає. А система в академії – це ж номер один, що має бути! Академія – це круто, але без змісту вона втрачає сенс.
Друге – немає структури переходу із дитячого до юнацького футболу. Не дуже багато діток доходить до U-19.
Третє – в академії немає індивідуального підходу. Всі заточені на результат. Відсіюється багато дітей, які не розкриваються на юнацькому рівні. Усе йде до того, що відсоток дітей, які не готові до професійного футболу, тільки збільшується. Це перший сигнал, що потрібно щось змінювати.
– З початком великої війни кількість легіонерів значно зменшилася. Чи готові клуби вкладати гроші у розвиток молодих футболістів?
– Акцент на власних вихованців буде зростати з кожним роком. Все більше клубів хочуть розвивати молодь. Тому для дітей відкрилися нові можливості.
Наскільки велика зараз конкуренція за юних талантів в Україні?
– Під час війни з'являються клуби, які мають великі цілі. Це тільки плюс для молодих гравців. Є змога потрапляти не тільки у Динамо, Шахтар, але і Рух, Полісся. Конкуренція зростає. Є більша можливість прийняти дітей, дати їм шанс. Збільшується селекція, можливості. Для розвитку нашого футболу – це топ. Можна похвалити президентів клубів, які розвивають молодь та вкладають в інфраструктуру.
– Через війну багато українців опинилися закордоном. Наскільки важко їм проявити себе там?
– Перші кроки складні, бо треба покинути дім, друзів. Часто розірвані сім'ї, бо хтось виїжджає, а хтось із батьків залишається вдома. Я вважаю, що молодшою переїжджає дитина, то більше шансів на успіх. Вона швидше адаптується, швидше вчить мову. А з віком усе складніше. Потрібно перебудовуватися. Вчитися новому.
– Чим система підготовки в Україні відрізняється від європейської?
– Вона відрізняється суттєво. У нас це більше нахил на індивідуальні якості гравця. У Європі працюють над командним футболом. Там вчать мисленню. У нас же ставка на фізичні якості. У них діти в 17-18 років вже розуміють футбол, а наші можуть тільки бігати.
Друге – це залучення батьків до тренувального процесу. У Європі із цим суворо. У Порту я мав можливість спостерігати ставлення до батьків. Академія розташована за 30 кілометрів від міста. Батьки привозять дітей до стадіону, звідки їх забирає автобус. У Хімнастіку батьки перебувають далеко за полем і допускаються лише на матчі у вихідні. У нас же батьки займаються і розвитком команди, і тренувальним процесом. Найголовніше – у Європі на першому місці стоїть розвиток, а у нас результат.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
