Сьогодні великому коучу виповнилося б вісімдесят шість — до речі, цілком той вік, коли ще можна спокійно жити. З цієї нагоди розповідаємо, за яких умов “Лобан” у 90-х здійснив камбек до “Динамо” та які заклав підводні камені — як не крути, за кілька сезонів клуб забув таке слово, як “криза”, та успішно мучив “Барселони” та “Реали”.
Минуло стільки років, а Валерій Лобановський досі залишається іконою, мислителем, а для когось — орієнтиром. Про Метра сказано безліч слів, його три версії “Динамо” ставляться за приклад наближеності до ідеалу, та і ті, хто мав можливість бодай-якось взаємодіяти із тренером, прагнули торкнутися до величі.
Знаходитися на піку слави — чудово. Втім, нас завжди цікавив момент стартового імпульсу — що треба зробити, аби зрештою дійти до відповідних досягнень? Тому пригадаємо події сезону 1996/97 та перші кроки “Лобана” на знайомому містку — як йому вдалося вдихнути нове життя у “синьо-білих”?
Чому ми обрали 90-ті? Одна справа, коли ти працюєш у тоталітарній системі зі своїми закоренілими нюансами, а інша — приїжджаєш у фактично нову країну та приймаєш команду із вщент зіпсованою репутацією. Інтригує, хіба ні?
Лобановський уважно спостерігав, але не поспішав
Незважаючи на домінацію у Вищій лізі, “Динамо” зовсім не радувало на міжнародній арені. 2 очки у розіграші ЛЧ 1994/95 (хоча віддамо належне сильним суперникам — мюнхенській “Баварії” та “ПСЖ”), той самий “шубний скандал”, сенсаційні програші віденському “Рапіду” та “Ксамаксу” — проблеми ігрового та репутаційного характеру нагромаджувалися зі швидкістю лавини.
Ідея повернення Лобановського широко підіймалася ще у 1994-му. Григорій Суркіс добре запамʼятав той день, коли усвідомив — лише легенда здатна втілити необхідні зміни. “11 грудня 1994-го. Того дня в Києві був програний матч “Баварії” в ЛЧ 1:4, і Йожеф Сабо поклав на стіл заяву про відхід. Тоді виникла ідея знайти тренера, котрий би відповідав іміджу та завданням “Динамо”. Ми неодноразово зустрічались з Лобановським, коли він приїжджав до Києва, розмовляли по телефону. Однак його контракт із Кувейтською федерацією було неможливо розірвати. Виникали і інші кандидати на пост наставників “Динамо”, але великою мірою, крім Валерія Васильовича, ніхто всерйоз не обговорювався”.
Після ганьби у Невшателі питання загострилося сильніше — Сабо хоч і залучив молодих Шовковського, Ващука та Шевченка, проте міг так само “успішно” змарнувати підростаюче, без сумніву, талановите покоління. У вересні 1996-го єврокубки для киян закінчилися, але і без них позиції Йожефа Йожефовича були надзвичайно хиткими — в осінній частині команда поступилася запорізькому “Металургу” (1:2), полтавській “Ворсклі” (3:4), також не розкусила “Торпедо” Запоріжжя (0:0) та “Дніпро” (2:2).
Окрема історія — виліт із національного кубка від вінницької “Ниви” у жовтні; в серії пенальті Володимир Циткін (на фото) взяв удар Віталія Косовського, ще одну спробу змарнував Павло Шкапенко, й розгублений Сабо зачинився у роздягальні, аби уникнути прискіпливих поглядів репортерів.
Звинувачення гравців у “зливах”, ледь не істеричні пресконференції, токсична атмосфера, логічне погіршення показників (перед зимовою паузою “біло-сині” випереджали найближчого конкурента на 7 очок, але не подобалися манерою гри) — було очевидно, що усім пора перезавантажитися.
ВВЛ, звʼязаний домовленостями зі збірною Кувейту, відсиджувався на віллі (Перська затока потерпала від зазіхань Саддама Хусейна), проте часу не гаяв — стежив за перипетіями навколо зустрічі із “Панатінаїкосом”, підтримував звʼязок з Анатолієм Пузачем та Олександром Чубаровим, детально вивчав склад, переглядав відеокасети із записами поєдинків та багато моделював. Як стверджують очевидці, ще влітку 1996-го Лобановський мав на руках десять варіацій стартової обойми, зібраної із наявних футболістів, детально знав забаганки кожного із хлопців (навіть більше, ніж Сабо) та намагався вловити усе, до найменших дрібниць.
Що цікаво, не всі сприймали можливу появу Валерія Васильовича панацеєю від бід — у пресі не побоялися обізвати “памʼятником”, а Леонід Буряк натякнув на вік (хоча Лобановському у січні 1996-го виповнилося тільки 57). “Я вам скажу, що в житті кожної людини є певний часовий проміжок корисності. Не можна тренувати команди по телефону. За всієї поваги до Валерія Лобановського, його можна зробити консультантом, або президентом Федерації футболу. Але коли людина у віці, то пуття від нього мало”. Смілива заява, яку Метр прочитав на шпальтах газет та лише іронічно посміхнувся.
Так, це був не настільки фізично підтягнутий чоловік (зокрема, деякі джерела звинуватили фахівця у зловживанні спиртними напоями). Спостерігалося погіршення здоровʼя (шалена спека на Близькому сході додала своє), але щоб сумніватися у професійній придатності? Критики чимало писали/говорили про неактуальність методик, лякали фізичними навантаженнями, але за суттю ці ж вправи та підхід здорово допомогли — умовний Олег Лужний із переходом у “Арсенал” міг працювати за всіх в обороні, та і Андрій Шевченко завдяки витримці легко адаптувався до “россонері”.
Суркіси не одразу переконали Лобановського — телефонні розмови, аудієнції завершувалися тактовною відмовою. Крім кувейтців та сумнозвісних шуб із шапками, котрі непокоїли на певному етапі, коуч симпатизував колишньому президенту Віктору Безверхому; показово, що як тільки ВВЛ дав згоду, у клубі зʼявилися Володимир Веремієв, Михайло Ошемков та Анатолій Сучков — усі мали вагу за минулого керівництва.
Взимку 1996-го Полковник у приватній бесіді зронив, що “все йде до того, що він повернеться у Київ”, далі збиралася інформація (причому Сабо, який бачив, звідки віє вітер, дозволив Пузачу бути присутнім на тренуваннях), а в жовтні відбулася пресконференція.
“Я стільки років грав та працював, що, відверто кажучи, мені здається, я звідси і не їхав. Таке враження, що я тут працюю.
Гравці сьогодні повинні бути готові до виконання різноманітних завдань, варіантів ведення гри. Треба підіймати рівень футболу загалом”, — найперше повідомив тренер. І уточнив: чекайте мене з 1 січня 1997-го.
Валерій Васильович знав, куди тиснути
Вже у лютому “Динамо” оформило трофей. Хоч це був товариський Кубок Співдружності, однак Лобановський випромінював стриманий оптимізм. Його підопічні без труднощів впоралися із киргизьким “Металургом” (9:1), литовською “Каредою” (5:1) та вірменським “Пюніком”. У чвертьфіналі відпав “Зімбру” (2:0), в 1/2-й — “Сконто” (0:0; серія пенальті — 4:1), а у вирішальний момент вдалося “перестріляти” московський “Спартак”. На влучні постріли Тітова та Тихонова відповіли Белькевич (дубль) та Андрій Шевченко.
“Це черговий етап підготовки до чемпіонату України. Гравці національної команди готуються до відбіркових ігор чемпіонату світу. Як такої цілі, — перемагати в цьому турнірі, — у нас не було. І навіть, коли вийшли на поле, ми сказали: “Будь-якою ціною — ні. Так, постаратися зіграти якомога краще”. Тому відчуваю задоволення від того, що хлопці зіграли добре.
Задоволений. Команда грала грамотно тактично. Ну, помилки були, але вони бувають в кожній грі. Ніяких висновків бути не може, це лише етап. Після короткого перебування в Києві ми виїжджаємо в Ізраїль, де продовжимо підготовку”.
ВВЛ — не чарівник, який за помахом палички перетворив гарбуз на карету та змусив самотужки їхати. Втім, наставник чітко усвідомлював, що слід структурувати та які посилати меседжі “наверх”.
“Ми навіть не ставили завдання когось запрошувати, тому що це сьогодні практично неможливо. Тому що футболісти… вони ж хочуть мати конкретні умови, піклуються про своє майбутнє. Тому що їх карʼєра не надто тривала. А якби ми це завдання ставили, то потрібно підготуватися, адже просто запросити не можна.
Говорити про придбання сильних футболістів із Заходу — немає сенсу, власне, як і зі Східної Європи. Судячи з усього, про це слід забути на найближчий час. Наше завдання — не в тому, щоб привозити іноземних гравців, а щоб створити такі умови, щоб наші нікуди не виїжджали. І, звісно, потрібно турбуватися про виховання власного резерву — чим займаються західні клуби, навіть якщо в них є гроші на придбання виконавців високого класу. Це набагато дешевше і вигідніше, тому що, підготувавши хорошого гравця, його можна продати за пристойні гроші”, — Метр публічно ділився роздумами про комплектацію та відсутність підходящої інфраструктури.
Реакція не змусила себе чекати: вже невдовзі почалося оновлення бази та розбудова дитячо-юнацької школи. Та і стосовно “власного резерву”: Лобановський дістав справжній алмаз, проігнорований Сабо — Андрій Гусін взяв участь у 13 матчах (979 хвилин, 2 мʼячі, 1 результативна передача) та продемонстрував, що наділений серйозним потенціалом.
Є зворотній бік медалі — історія з Віктором Леоненком. Прогрес пари Шевченко-Ребров не підлягав сумнівам, а аура одіозного нападника та нині експерта тільки шкодила. І якщо це не так (уявімо, що Валерій Васильович мав упередженість та слухав нашіптування Сабо), то стратегічно все одно “Динамо” залишилося у плюсі. Полковник завжди стверджував, — ще на ознайомленні: “Спочатку команда, потім — ти”.
“Мені розповідали, що знаходилися люди, які лякали гравців моїм поверненням, немов маленьких дітей сірим вовком: “Повернеться Лобановський, він вас батогом зажене — завиєте”. Настороженість футболістів за знайомства, — я розмовляв з кожним, — була помітна неозброєним оком. Один гравець, наприклад, ледь зі мною привітавшись, похмуро сказав: “Все одно сережку не зніму”. “Яку сережку?”, — здивувався я. Він повернувся у профіль та показав сережку у вусі.
“Повір, — сказав я йому, — мені зовсім немає справи до твоєї сережки. Нехай їх буде навіть дві. Питання у твоїй готовності працювати і добиватися місця у складі”. Цей футболіст, варто зауважити, працював на совість і через кілька років частіше став зʼявлятися в основному складі. Жодного разу я не згадав про його сережку і навіть не знаю, чи досі він її носить”, — казав Лобановський. Метод батогом і батогом себе дискредитував себе ще за днів розквіту Олега Блохіна — так, навантаження були застосовані, але не обійшлося без шейпінгу та різних вправ, направлених на координацію.
Те, що “біло-сині” виграли Вищу лігу, анітрохи не здивувало. 30 травня 1997-го столичний гранд розтрощив кропивницьку “Зірку-НІБАС” 6:1 та за три тури до фінішу дистанції підняв над головою пʼяте поспіль національне золото. Опісля ВВЛ дозволив собі розслабитися — наприклад, у “рамці” випустив Вʼячеслава Кернозенка (як підсумок, було взято по 1 балу — із “Металургом” З та київським ЦСКА).
Якщо узагальнити, то весняний відрізок вдався на славу — 12 перемог, 2 нічиї та 1 поразка, завдана тернопільською “Нивою” (єдиний гол провів Автанділ Капанадзе). 33 забитих, 9 пропущених, 11 пунктів переваги над найближчим переслідувачем, — донецьким “Шахтарем”, — у повітрі витав дух не стільки поточного чемпіонства, а передчуття чогось великого.
У розіграші 1997/98 “Динамо” очолило квартет С із “ПСВ”, “Ньюкаслом” та “Барселоною”, але зупинилося на “Ювентусі”. Через рік Лобановському не вистачило дещиці, аби побачитися із Алексом Ферґюсоном у фіналі ЛЧ.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
