Мінськ
Валентину Белькевичу на роду було написано грати в Україні.
Свій перший гол за мінське Динамо він забив в Житомирі – в матчі Кубку СРСР проти Полісся.
То був його дебют, а для обласного центру – свято. 15 тисяч людей прийшли на трибуни, щоб побачити видатний камбек від своїх – з 0:2 до 2:2. Хто там каже, що в клубу Геннадія Буткевича нема історії?
Що ж до Белькевича, то в основі мінчан його навіть зачекались.
«Я якось помітив, що хлопчик років восьми постійно приходить на поле, коли тренувань немає, і б'є по воротах. Потім привів друга, поставив його в рамку, і давай з різних позицій намагатися забити. Я підходжу до нього, питаю: «Хлопчику, а ти десь займаєшся?» Він каже: «Ні». «А хочеш?» – я говорю. А він так скромно: «А можна?» Ось так я його записав до себе в секцію», – розповідав перший тренер Валентина Михайло Братченя.
Вже в 1982-му, коли мінське Динамо вигравало чемпіонат СРСР, Белькевич був болбоєм, м'ячі подавав.
У 1985-му на турнірі в Клайпеді зв'язка Белькевич – Хацкевич шокувала литовців, та й тренера Братченю теж:
«Після того як наші хлопці розіграли комбінацію і Валік м'яч у порожні ворота закотив, суддя спочатку взагалі гол зараховувати відмовився. Каже, мовляв, у нас так не грають. Але потім усе ж таки на центр показав. Нам тоді весь стадіон аплодував».
Вони були дуетом протилежностей – на полі і навіть в дзеркалі, але ладнали ідеально. Батьки Белькевича, викладачі, рано розлучились, і він часто зависав у Хацкевичів. Через десятиліття, коли все закінчилось, мама Олександра Валентина Василівна згадувала, що вони були як близнюки, і про таку дружбу фільм можна було знімати.
Не зняли. Старі інтерв'ю і фотки – це все, що лишилось.
І спогади – наприклад, як у 1991-му Белькевич забив в спарингу угорському Відеотону, а той назвав його «Сенькевичем».
«То була лише помилка однієї людини, що набирала літери. Головне для мене було, що я забив».
Допінг
Надалі Белькевич наколотив ще багато голів за Мінськ, який щороку ставав найкращим в Білорусі.
І що дуже важливо – забив тричі на Кубку Співдружності-1996.
Зараз вже складно уявити такий турнір, але тоді приїздили всі; це були ніби смотрини найбільших талантів колишнього Союзу, де покупцями виступали росіяни і Динамо.
«Проти Мінська – це була наша єдина поразка на турнірі. Програли їм 2:3», – згадував потім Віктор Леоненко. «Белькевич створив три голи у наші ворота. З ним було дуже тяжко. Начебто вже наздогнали, а він в потрібний момент віддавав передачу. Нападнику залишалося лише підставити ногу. Але ми з Мінськом розрахувалися у півфіналі. Перемогли 4:0, а потім обіграли й Аланію».
Це саме тоді на Белькевича вийшло Динамо – попри нещодавню річну дискваліфікацію за допінг.
«Десь за рік до цих подій у мене боліло коліно. Його лікуванням займався клубний лікар. Тоді у єврокубках ще не було допінг-контролю, тому ніхто не вів суворого обліку використання медикаментів, лікувальних процедур. Лікар просто робив мені уколи ретаболілу і все. Ніхто не припускав, що наступного літа почнуться допінг-тести і, головне, що сліди нандролону, що був у ліках, залишаються в організмі через 9 місяців».
Цю історію Валентин повністю розповів вже ветераном в Україні.
В юності він неправильно оцінив ситуацію, замкнувся. Як наслідок – преса додумала все сама, навіть інтерв'ю фейкове випустили. З трибун почалися крики: «Наркоман!»
Власник Динамо Євген Хвастович теж був не в захваті, бо мав вигідну пропозицію по Белькевичу від Маккабі Тель-Авів, де того дуже хотів Авраам Грант.
Динамо прийшло за хавбеком в ідеальний час для обох.
«Трансфер відбувся. Але не тому, що я дуже цього хотів. Цього дуже хотіли Белькевич та Київ. Спартак? У нас із москвичами не було дружби. Ми виграли у них суд щодо одного з футболістів. Їм це дуже не сподобалося. 500 тисяч доларів? Щодо разової виплати ви близькі. Однак контракт був дуже складним та багатоступеневим. А взагалі, Київ до кінця за цей трансфер не розрахувався досі», – помітно, що Хвастович хотів не Динамо.
Белькевич потім зізнавався, що той радив йому якихось англійців, але він не запам'ятав навіть назви.
Ну, а Хацкевич, що переїхав до Києва через місяць після друга, доповнив історію елементом бойовика:
«Якось приходжу додому – на кухні сидять двоє людей кавказької національності. На той час Спартак тримали кавказці. Дружину це шокувало. Вона сказала мені, що якщо не підпишу контракт зі Спартаком, у нас можуть виникнути серйозні проблеми. І справді, після моєї відмови до цього справа таки дійшла. Не хочу зараз згадувати, але проблему вдалося вирішити швидко. Я зв'язався з адміністратором київського Динамо Олександром Чубаровим і той повідомив про все Григорія Михайловича. Наступного дня всі питання закрили, і ці люди більше не з'являлися навіть близько моєї родини».
Тест Купера
Хто не жив у 90-ті – той не знає, яким могутнім був тоді Суркіс-старший і його Динамо.
Белькевич приїхав найкращим гравцем Білорусі, але в першому сезоні в Києві зіграв лише 13 матчів (3 голи), бо не міг посунути Юрія Калитвинцева.
Чисто робочий момент, не конфлікт. Якщо вірити Леоненку, адаптація новачків пройшла миттєво:
«Коли приїхали пацани, я одразу взяв їх під своє крило. У мене батьки з-під Брянська. Це майже Білорусь. Пам'ятаю, як уперше побачив Белькевича. Одразу йому сказав: «Валю, таке відчуття, що ти обкурений». Він завжди був такий вдумливий, копався у собі. Хац – навпаки. Завжди з посмішкою на позитиві. Коротше, білоруси прижилися».
Ну, а далі січень 1997-го, повернення Валерія Лобановського.
Для Леоненка то був швидкий фініш, для Белькевича – головна подія кар'єри:
«Лобановський одразу дав зрозуміти, що для нього немає імен і репутації. Хто як проявить себе на зборах, хто буде в конкретний день сильнішим – той і гратиме. Він дав шанс усім».
Яким він тоді був?
Хм, ну найперше Белькевич мав витривалість марафонця – Владислав Ващук досі в шоці:
«У мене було відчуття, що Белькевич має сили завжди. Коли суперники починали задихатися, у нього, навпаки, відкривалося друге дихання. Коли складали тест Купера, Валентин пробігав 3600 метрів за нормативу 3200».
Добре «працював» також руками, як пригадував Леоненко: «Хац і Бєлка могли випити, але завжди знали міру. Не було в них сильних порушень режиму. А так... Валік постійно рубався на базі в більярд. День і ніч. Возив усіх безбожно».
Серед українців Белькевич найбільше здружився з Андрієм Шевченком.
Не любив ЗМІ і не дав жодного інтерв'ю до 2001 року – все через вигадане інтерв'ю про допінг в Мінську.
Недолюблював чорнову роботу, і тодішній тренер білоруської збірної Анатолій Байдачний розповідав показовий анекдот:
«Лобановський змушував його грати в обороні, стелитися в підкатах. А Валік до чистих м'ячів тяжів. За підсумками сезону видавали премію – кому 20 тисяч доларів, кому – 30. А Валіку вручили 300 доларів. Він гроші затиснув у долоню і прямо до Лобановського: «Валерію Васильовичу, напевно, помилилися». «Так-так!» – пожвавився Лобановський. «Помилилися! Ти нікому не кажи, а то відберуть – це тобі багато дали». Наступного сезону Валік уже і котився, і стелився».
Хоча не тільки це порішало. Головне – влітку 1998-го Лобановський перевів Белькевича з лівого флангу на позицію «десятки», де він і заграв, як «білоруський Шопен».
Без жартів – це прізвисько таке з Мінська. Там Валентина у 2020-му визнали найкращим в історії футболістом. Другим був Алєйніков, третім – Глєб.
Ну, а Динамо-1999 якихось особливих епітетів не потребує. Хто бачив – той бачив.
«До перерви ми вже вели у два м'ячі. На жаль, Баварія скоро відіграла один. Як ми потім жартували, Валік Белькевич вперше у житті підкотився під суперника, і ми одразу отримали прикрий гол зі штрафного», – бідкався Хацкевич.
А як Валентин не забив головою в практично порожні ворота? А вихід віч-на-віч в Мюнхені?
Лобановський нахвалював Белькевича – казав, що у того штрафні на 3/4 голи. Але одного в білоруса не було – інстинкту вбивці.
Легенда
У 2000-04 роках Белькевич визнавався найкращим гравцем чемпіонату України, де стрімко додавав Шахтар.
Шевченка, Реброва, Каладзе, Лужного, Максимова вже не було в Динамо, а Валентин залишався, хоча на нього було навіть більше крутих покупців.
«По-моєму, Ліверпуль давав за мене 8 млн фунтів. Але на той момент усю команду Лобановський продати не міг. Вирішили, що поїдуть Шевченко і Ребров. А потім Ліверпуль купив замість мене Шміцера», – якщо вдуматись, Белькевич міг грати в стамбульському фіналі з Міланом!
Чи відчував він розчарування? Принаймі на публіці не показував.
«Людина навряд чи може бути задоволеною собою на 100%. Звичайно, хотілося б грати, як Зідан. Або краще. Але треба ставити реальні цілі. І в цьому сенсі тим, як склалася моя доля, я задоволений».
В оновленому Динамо нульових, де ставало дедалі більше легіонерів спірної якості, Белькевич був одночасно і лідером, і живою легендою.
«Він кричав Шацьких: «Узбек, я тебе прошу, не смикайся туди-сюди. Стань у воротарському, я тобі в голову влучу – і ми виграємо». І потім Белькевич реально зробив передачу прямо в лоб, і Макс забив», – сміявся Чубаров.
Після нього в Києві вже не було гравця, здатного на таку обґрунтовану самовпевненість. Белькевич щосезону гарантував Динамо місце в групі ЛЧ, боротьбу там з найкращими клубами світу. Він міг отак забити Арсеналу...
... а Стяуа просто розтоптати за тайм.
Ринат Ахметов якось запропонував за білоруса 9 млн – скоріше, сіяв смуту, ніж реально вірив, що Белькевич перейде.
Авжеж, він не перейшов.
Віковий спад плеймейкера почався у 2004-му – і результати Києва обвалилися синхронно, бо Чернат не замінив білоруса, не той масштаб.
Ну, а про ще молодших розповідав Йожеф Сабо: «Ніколи не забуду один епізод. Закінчується тренування. Белькевич, ветеран, залишається на полі. Відпрацьовує подачі з флангу в штрафний. Алієв бере стілець, вмощується просто на полі й поблажливо так каже: «Валіку, неправильно подаєш. М'яч інакше треба закручувати». Уявляєте? Клянуся, так і було! Такого нахабства в житті не чув! Белькевич – скромний і спокійний мужик, промовчав. Інший би на його місці Алієва відразу розмазав».
Тромб
Белькевич пішов з Динамо в 2007-му у 34 роки. Позаду були 317 матчів та 70 голів.
Дружбан Хацкевич на той момент вже давно подався деінде – навіть в Китаї побував і зі сміхом розказував, як партнери там приводили в роздягальню дружин.
Белькевичу цього оптимізму десь не вистачало. Він не прижився в Азербайджані, куди поїхав догравати, а шлюб із «рудою з ВІА Гри» Сєдоковою розпався аж надто швидко. Вона ж забрала доньку Анну – його єдину дитину.
З другою дружиною Олесею Валентин дітей не мав.
Також Белькевич не повернувся до Білорусі, взяв український паспорт.
«Та українці, білоруси – це майже одне й те саме. Тут до кордону 200 кілометрів», – зараз слова футболіста звучать кумедно, але то був 2008-й, інша Україна.
Здавалося б, у 2010-му рятівну шлюпку кинув Суркіс, призначивши його тренером команди U21, але вже за 4 роки передумав, мовчки не продовжив контракт. Молодіжку очолив Вісенте Гомес.
«Він дуже переживав після закінчення контракту, – згадує Ващук, – Весь негатив у собі переварював. Ніхто не міг повірити, що це правда. Молодий ще хлопець, лише 41, до здоров'я ніколи питань не було».
Один з колег на умовах анонімності пішов ще далі: «Він тоді замкнувся – навіть на дзвінки друзів не відповідав. Не розумів, як далі жити, що робити. Спалив себе зсередини. Того вечора начебто сидів удома, дивився телевізор. Раптом погано, захрипів. Швидка намагалася врятувати, але марно…»
Відірвався тромб – так констатували лікарі 1 серпня 2014-го. Миттєва смерть.
Для України це стало грандіозним шоком, як і наступна загибель Андрія Гусіна. Ми тоді ще були недосвідчені в таких справах і лише звикали до траурних кортежів.
Похорон відбувся у Києві – друга дружина наполягла. Попереду в них із Сєдоковою були довгі суди щодо спадщини, але це так вульгарно, що краще пройти повз.
Ну, і ще через рік на могилі Белькевича встановили пам'ятник, де він застиг у камені точно як тренер, який зробив його великим. Десь справедливо, хіба ні? Більше, ніж будь-хто в тому Динамо, Валентин був не гравцем, а помічником Лобановського, який керував втіленням його ідей безпосередньо на полі. Та й залишився з ним до самого кінця, як мало хто.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
