Вихованець київського «Динамо» Ігор Жабченко в ексклюзивному інтерв'ю для Sport.ua поділився спогадами про перші дні війни.
– Звичайно, війна – це страшно. Вся наша країна з цим відчуттям живе. Навіть якщо немає вибухів, то звуки сирен тиснуть на психіку. Особливо це відчуваю, коли приїжджаю до дідуся і бабусі в Ірпінь. Вони живуть якраз навпроти парку. Динаміки розташовані поруч. Просто жах, коли сирена вмикається. Хоча найважче було на самому початку повномасштабного вторгнення. Ми живемо в Любимівці поруч з Бузовою на Київщині. Коли російські танки йшли по Житомирській трасі, ми саме перебували на блок-посту. Коли ворог вдарив по заправці БРСМ, усі, хто був поряд розбіглися в розсипну. Страшно було.
– Пожили в окупації?
– Так, десь 9 березня тільки виїхали. Літало навколо майже безперестанно. Співпрацювали тоді з СБУ, адже з вікон бачили пересування російської техніки. У нас жахіття творилося – навколо чимало загиблих, розстріляних машин. А бабусі з дідусем за вісімдесят. Коли сталося вторгнення, зв’язок з ними пропав. Не знали вже, що думати. Але так само 9 березня їм хтось допоміг перейти через Ірпінський міст. Скільки було радості, коли вони зателефонували нам з київського вокзалу, сказали, що все з ними добре. Дідусь родом з Івано-Франківщини, тож вони з бабусею відразу сіли в потяг і відправилися на його батьківщину.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
