Олег Дулуб: «Свого часу ми посприяли становленню Михавка»

«Мене завжди цікавило, чому так багато гравців зникають при переході у дорослий футбол. Зараз я знаю відповідь»

— Олеже Анатолійовичу, думаю, для багатьох ваше призначення в ДЮФШ «Львів» стало несподіванкою. Чи можете розповісти, коли саме та за яких обставин вам надійшла ця пропозиція?

— До мене звернулися з цією пропозицією десь за два тижні до того. Керівник академії «Львова» Роман Євгенович Михайлів зателефонував і запропонував такий варіант, поки в мене немає конкретних пропозицій по роботі.

Він попросив допомогти йому в організації роботи академії «Львова». Йдеться про формування єдиної філософії, моделі гри, створення тренувальної системи й оцінки якості роботи нинішнього тренерського складу.

— А чим особисто ви керувалися, коли ухвалили рішення відгукнутися на запрошення Михайліва?

— Тут кілька аспектів. У мене вже давно була ідея об’єднання вікових груп у вертикалі з U-14 до U-19 і з виходом на першу команду. З досвіду можу сказати, що більша частина гравців зникає саме при переході в дорослий футбол. Мене завжди цікавило, чому так стається. Тому, коли Роман Євгенович запропонував мені цей варіант, то наші інтереси зійшлися.

Основна умова, яку він озвучив, — якщо мені надійде конкретна пропозиція очолити один із клубів, то з його боку не буде жодних перепон.

— Які у вас враження від перших днів роботи в ДЮФШ «Львів»?

— Враження лише позитивні, бо я бачу, як розвивається академія «Львова». Ще працюючи головним тренером першої команди (2021−2023 — прим. ред.), ми постійно підтримували контакт з академією. У нас завжди було три-чотири гравці, які тренувалися з професіоналами. Напевно, саме це нам і допомогло свого часу відкрити Бориса Крушинського, а згодом — посприяти становленню Тараса Михавка, який також пройшов через систему «Львова».

— В чому полягає ваша робота в академії «Львова» прямо зараз?

— Наразі я працюю над тим, аби перевести все на нову, єдину систему підготовки. Також я надаю допомогу команді «Ниві-Самбір-2». Зараз ми рухаємося крок за кроком. Спочатку я зустрівся з тренерами, познайомився з кожним особисто, подивився на тренувальні заняття, які вони проводять.

if (typeof OA_branding == «undefined») { googletag.cmd.push(function() { var dynamo_post_sq_left = googletag.sizeMapping(). addSize([1280, 700], [336, 280]). addSize([1024, 500], [300, 250]). addSize([1, 1], []). build(); googletag.defineSlot('/146704994/dynamo-post-sq-left-top', [[300, 250], [336, 280]], 'dynamo-post-left-top').defineSizeMapping(dynamo_post_sq_left).addService(googletag.pubads()); googletag.display(«dynamo-post-left-top»); }); } else { googletag.cmd.push(function() { var dynamo_post_sq_left = googletag.sizeMapping(). addSize([1024, 500], [300, 250]). addSize([1, 1], []). build(); googletag.defineSlot('/146704994/dynamo-post-sq-left-top', [300, 250], 'dynamo-post-left-top').defineSizeMapping(dynamo_post_sq_left).addService(googletag.pubads()); googletag.display(«dynamo-post-left-top»); }); }

Вже потім ми організували нараду, де я запропонував своє бачення ситуації. Було вирішено, що ми не будемо одразу запроваджувати нові методи, а робитимемо це поступово. Це необхідно для того, щоб тренери стали співучасниками процесу. Можна просто прийти й сказати: «Робіть лише так, як я сказав», але в такому випадку втрачається можливість розвитку тренерів. Якщо ж залучати їх до процесу і покроково пояснювати, що ми робимо і для чого, то в якийсь момент вони можуть навіть самі запропонувати варіанти покращення системи, внести власні ідеї.

— Наприкінці березня 2024 року в ЗМІ вже з’являлася інформація, що «Львів» може повернутися у професійний футбол. Ваш прихід, здається, теж свідчить про серйозність намірів керівництва академії. А чи говорили ви з Михайлівим про його плани щодо повернення на футбольну мапу України ще одного клубу зі Львова?

— Ми цю тему з Михайлівим не обговорювали. Наразі я зосереджений саме на допомозі академії «Львова». У довгостроковій перспективі, авжеж, потрібно ставити питання: «Що буде далі?». Звісно, вся ця робота має бути орієнтована на першу команду.

Пропозиція від іншого клубу може надійти мені через тиждень чи через місяць, тому я намагаюся якомога швидше виконати все задумане без втрати якості. Найголовніше і найскладніше — це запустити процес. Далі вже можна давати консультації на відстані. Основне — донести до тренерів, як саме це має працювати, щоб вони могли самостійно рухатися далі.

«У «Динамо» Лобановського неможливо було не закохатися»

— Ви вище сказали, що вас завжди цікавила тема талановитих гравців, які не можуть себе реалізувати при переході у дорослий футбол. Чи є у вас відповідь, чому ця проблема настільки поширена?

— Перше — це невідповідність рівня тренувальних навантажень, які пропонують у першій команді. Навіть у U-19 навантаження набагато нижчі, через що далеко не кожен може адаптуватися в головній команді.

Другий аспект — психологія. Практично в усіх клубах я чую одне й те саме: «Головне — навчити грати футболіста до 19 років». Починаються розмови про нині модні терміни — «білд-ап» і «пассінг».

У мене був період, коли я зацікавився цією темою й почав шукати літературу про те, як готують молодь на Заході. Я був просто вражений! Там вчать грати лише до 14 років. З 14 до 16 років футболістів навчають вигравати окремі матчі. А вже з 16 до 19 років гравців підводять до того, щоб вони вміли здобувати перемоги на турнірах. Це зовсім різні речі з точки зору психології.

Є приклади з дорослого футболу, коли команда програє матч, але гравці кажуть: «Зате ми добре грали!». Я відповідаю: «Це не фігурне катання, тут не ставлять оцінку за артистизм». Коли отримуєш такі знання, то краще розумієш, чому так багато футболістів «ламається». Грати у футбол і вигравати — це різні речі. Можу навести наочний приклад.

— Давайте, цікаво послухати.

— Декілька днів тому агент, з яким я працюю, запропонував мені подивитися на хлопчика 13 років. Відео тривало п’ять-сім хвилин, але такого задоволення я давно не отримував. Мессі, реально український Мессі! Менший за зростом за своїх однолітків, але як він працює з м’ячем — це вау. Я запитую в агента: «Де він?». Він мені відповідає: «Зачекай, давай я тобі далі покажу». І надсилає відео, де цьому хлопцю вже 16 років.

У нього вже зникає швидкість. Чому? Тому що методи підготовки, які до нього застосовувалися, не відповідали його сенситивним періодам розвитку. Напевно, вони більшість часу працювали лише над «пассінгом» і «білд-апом». Вибуховість у хлопця зникла.

Зараз йому приблизно 20−22 роки, він грає на іншій позиції, яка взагалі не відповідає його природним здібностям. Гравець просто розчинився, хоча за рівнем таланту — це діамант. Якщо не враховувати сенситивні періоди та неправильно підбирати методи підготовки, футболіст просто зникає.

— Тобто до самого молодого дарування суттєвих претензій бути не може: як навчили — так і граю?

— Абсолютно. У кожного гравця є сенситивні періоди розвитку тих чи інших ігрових якостей. Одна з основних відмінностей усіх клубів пострадянського простору від західних у тому, що у нас усі працюють у лайт-режимі. Це просто вбиває гравців, бо ні «білд-ап», ні «пассінг» не вчать їх перемагати. Перемоги здобуваються у штрафному майданчику за рахунок вибухових дій.

if (typeof OA_branding == «undefined») { googletag.cmd.push(function() { var dynamo_post_sq_right = googletag.sizeMapping(). addSize([1280, 700], [336, 280]). addSize([1024, 500], [300, 250]). addSize([1, 1], []). build(); googletag.defineSlot('/146704994/dynamo-post-sq-right-top', [[336, 280], [300, 250]], 'dynamo-post-right-top').defineSizeMapping(dynamo_post_sq_right).addService(googletag.pubads()); googletag.display(«dynamo-post-right-top»); }); } else { googletag.cmd.push(function() { var dynamo_post_sq_right = googletag.sizeMapping(). addSize([1024, 500], [300, 250]). addSize([1, 1], []). build(); googletag.defineSlot('/146704994/dynamo-post-sq-right-top', [300, 250], 'dynamo-post-right-top').defineSizeMapping(dynamo_post_sq_right).addService(googletag.pubads()); googletag.display(«dynamo-post-right-top»); }); }

Вибухові дії — це окрема система підготовки. Процес розвитку займає мінімум шість тижнів — і це лише вихід на перший рівень готовності. Весь тренувальний процес у провідних клубах побудований на силовій та швидкісній підготовці. Це те, що було в Україні, а саме в київському «Динамо» часів Валерія Лобановського. Я пам’ятаю його команди 1986-го та 1997-го років — у те «Динамо» неможливо було не закохатися.

— Все частіше лунають думки, що у футболі стає менше індивідуально сильних гравців, які б не боялися брати на себе ініціативу, загострювати…

— Що таке футбол? Це партнери, суперники, м’яч, ворота, спрямованість. Ну і, звичайно, суддя та саме футбольне поле. Якщо ми візьмемо той-таки «пассінг», то він не вчить гравця ухвалювати самостійні рішення. Основний аспект роботи з молодими футболістами — навчити їх самостійно приймати рішення, брати ініціативу на себе, створювати моменти.

Весь футбольний фітнес будується на роботі із м’ячем і через ігрові вправи. Якщо ти замінюєш це «пассінгами» та «білд-апами», то втрачається спрямованість на ворота суперника. Гравці починають віддавати передачі заради самих передач.

— І далеко не завжди контроль м’яча свідчить про наявність ініціативи у команди. Пам’ятаю, Моурінью на закиди щодо низького відсотка володіння м’ячем у грі з «Манчестер Сіті» відповів щось на кшталт: «Вони можуть забрати м’яч із собою додому, а я заберу три очки».

— Досягнення результату має забезпечуватися відповідними засобами, побудовою гри. Ти оцінюєш наявний ресурс, і якщо в тебе немає гравців, які вміють грати з контролем м’яча, значить, потрібно діяти на контратаках.

Я нещодавно прочитав висловлювання головного тренера «Манчестер Сіті» Пепа Гвардіоли, який наразі має чималі проблеми з тим самим «білд-апом». Він сказав, що якщо у гравців немає пристрасті до контролю м’яча, то краще переходити на контратакувальну модель гри. Я такий сиджу, читаю: «Ух ти, вау». І це говорить сам Гвардіола!

Владислав Лютостанський