«Команда мого життя – це «Динамо», команда моєї душі – це «Дніпро». Я безмежно вдячний «Динамо» за все, що вони для мене зробили. Мій тато грав у «Динамо», я на сьогоднішній день фанат «Динамо». Я завжди хочу, щоб «Динамо» перемагало, вигравало чемпіонати, топово грало в єврокубках, і якомога більше футболістів «Динамо» грало за збірну.
Я люблю «Динамо», це мій клуб, який дав мені дуже багато в моєму житті. Не скажу, що майже все, але дуже багато – від становлення дитини, якою я прийшов у цей клуб і почав свій розвиток, до, тих моментів, коли я повертався в «Динамо» після закордонного вояжу. «Динамо» для мене – це набагато більше, ніж клуб.
Але є такий проміжок моєї кар'єри у «Дніпрі», де було душевно. Я казав у багатьох інтерв'ю, що я ніколи в житті не пішов би з «Дніпра», якщо б він не почав сипатися і сипатися не по футбольних моментах. У нас була заборгованість 10-11 місяців по заробітній платі – це було в період в той період, коли ми дійшли до фіналу Ліги Європи.
Хлопці, включно з іноземцями – а ми прекрасно розуміємо, що іноземці приїжджали в Україну перш за все за хорошими контрактами – і навіть вони були абсолютно залучені і з розумінням ставилися до цієї ситуації, тому що не платили нікому. Не було розділення, типу, ми платимо іноземцям і не платимо українцям.
Ніхто не отримував нічого, всі грали за спасибі, за любов до футболу, як зараз люблять казати, і перш за все за своє ім'я та за ім'я клубу. Ми збиралися, сиділи, ми жили на базі в Дніпрі, там були такі будиночки, і ми там збиралися у Яна Лаштувки завжди в одному будиночку після кожного тренування. Це було дійсно те, що я кажу про душевність, це була як сім'я.
В нас усіх діти, сім'ї, дружини, батьки. Ми не сіли після тренування в тачку, полетіли додому і там проводимо час з близькими. Ні, ми були дійсно колективом. І це дуже важливо було, тому що на цьому колективі ми дійшли так далеко і здобули такі результати.
Тому я кажу, що «Дніпро» – це в плані, напевно, навіть не в футбольному, а в якомусь внутрішньому, духовному, душевному – я просто не знаю навіть, як підібрати правильні слова. Абсолютно зі всіма дніпрянами, які грали в той час у цій команді, ми спілкуємося, підтримуємо дружні стосунки, переписуємося, ми не втратили зв'язок один з одним.
Це дійсно було прям круто, можна назвати це love story. Дуже було прикольно, дуже цікаво, але це швидко закінчилось, , тому що ви самі знаєте, що відбулося з футбольним клубом «Дніпро».
Так, у мене була дуже хороша пропозиція від закордонних клубів після фіналу. Була не одна пропозиція від турків, була і Англія, і Італія. В принципі, якщо б з «Дніпром» було все стабільно, і наш чемпіонат розвивався, рухався далі, не було б війни – думаю, що 99,9 відсотків що я ні за яких умов не пішов би, тому що тоді було питання не про фінансові умови.
Це факт, тому що нам не платили заробітну платню. Єдині гроші, які нам Маркевич зі свого гаманця давав, преміальні за якісь матчі – це все. Для нас було важливо, хто ми, як цей клуб буде розвиватися далі, щоб втримувати цей клуб на плаву, і все інше.
Це не як зараз, коли я читаю багато якихось новин, типу 2 чи 3 місяці комусь там не заплатили – все, бойкот тренувань. Не у нас в Україні – у нас це все розуміють, і коли футболісти підписують контракти, вони розуміють, що можуть не платити. А за кордоном так не працює.
Я був у тій же Туреччині, де один місяць затримки заробітної платні – ти пишеш лист в якісь офіційні футбольні органи, і тобі через тиждень повертають ці гроші. Тому що якщо накладуть санкції на клуб – це для них набагато гірше», – сказав Бойко.
Хочеш допомогти ЗСУ 🇺🇦?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
