Зрозуміло, що в протистоянні з Бельгією у плей-офф турніру нам потрібно було стрибнути трохи вище голови, а можливість підвищитися в класі команда Сергія Реброва втратила в груповому турнірі. Там, нагадаємо, серед рівних – Чехії, Албанії і Грузії – ми недорахувалися очок на старті, втратили шанси посісти перше місце й підвищитися в класі напряму.
Що за турнір Ліга націй, як його розглядають тренери, чи могла Україна встояти після 70-ї хвилини, коли нам забивали три м’ячі, чому в українському дитячо-юнацькому футболі не треба нічого змінювати, Футбол 24 поговорив із Заслуженим тренером України В’ячеславом Грозним.
– В’ячеславе Вікторовичу, Ліга націй попервах сприймалася як другорядний турнір. За кілька років його проведення думка тренерів змінилася?
– Справді, турнір прийшов на заміну товариським матчам, у яких тренери вирішують певні завдання. На мій погляд, з кожним роком Ліга націй стає цікавішою й привабливішою в змагальному плані. І впевнений, що найближчим часом будуть скориговані рейтингові бали командам залежно від дивізіону, в якому вони грають. Значно збільшиться фінансова і бонусна складова.
– Тобто назвати Лігу націй одним із пріоритетних турнірів поки що зарано?
– Ніхто не хоче для себе зрозуміти, що тренери через турнір Ліги націй вирішують багато питань. Вони включають до збірної цілі групи нових гравців. Їм треба побачити потенційних кандидатів, визначити їхній рівень, зрозуміти, як вони взаємодіють один з одним. Тут багато нюансів.
Звісно, це не відбір до Євро, до чемпіонату світу, хоча є нюанси, які дають право і можливість брати участь у кваліфікаційних змаганнях. Але в будь-якому випадку тренер має право на експерименти. У товариських матчах це завжди було так. А тут зробили, що грають суперники приблизно одного рівня.
– Але ж все одно вболівальники чекають перемог, адже навіщо тоді взагалі виходити на поле.
– У спорті всі чекають лише перемог. Так не буває, це життя. Згадайте, зовсім недавно наша збірна грала в групі Ліги націй і відчайдушно боролась навіть за непотрапляння в дивізіон С. А після фінального свистка гри-відповіді в Бельгії ми вже розчаровані через непотрапляння в дивізіон А. Цей турнір поступово стає змагальним.
Подивіться, скільки команди забивають. Просто фантастика! Німеччина – Італія – 3:3, Португалія – Данія – 5:2, Іспанія – Нідерланди – 3:3, і чемпіони Європи лише після серії пенальті пройшли до півфіналу, Франція відігралася після 0:2 з Хорватією, і в схожій ситуації поступилася й наша збірна (в 1/2 фіналу зіграють Німеччина – Португалія, Іспанія – Франція – прим. Футбол 24).
– Про що свідчить така висока результативність?
– Бо тренер має можливість давати шанс футболістам, які підходять збірній, але мають недостатньо ігрової практики в клубах, чи залучати молодих гравців. Вони отримують нагоду адаптуватись у збірній і безболісно влитися в її лави. Тож це хороший турнір.
– Якщо згадати наш матч із Бельгією. За 20 хвилин до завершення матчу ми мали перевагу в два голи. Невже не можна було дотерпіти?
– Ні, не можна було. Там висококваліфіковані тренери, футболісти тощо. Хочу звернути увагу на один момент. У середині першого тайму, коли Лунін через Зінченка розпочав атаку, включилася велика група гравців – Ярмолюк, Гуцуляк, Калюжний і пішла вертикальна передача. І в цей момент, коли всі сконцентровані на одному фланзі, на протилежному на максимальній швидкості, по діагоналі, відкривався Миколенко. Він перебував один. Його мінімум два гравці мали бачити. Один в центрі і Судаков перебував. Поруч із ними нікого не було.
У мене є побажання до Єгора Ярмолюка. Його дії могли вирішити наш прохід в Лігу А. Хтось скаже, що ти там придумуєш. Зараз вам доведу. Коли Іван Калюжний отримав м'яч, Єгор Ярмолюк мав, як Кевін де Брюйне, крутити головою і просканувати весь простір. Щоб зрозуміти, яке найкраще буде рішення, якщо мені піде передача, я відкриюся під Калюжного, і що робитиму далі. Він цього не робив. Бачив тільки Калюжного і Гуцуляка. Судакова і Миколенка він не бачив.
Якби він покрутив головою до того, як отримати м'яч, то позицію змінив би. Не був би обличчям до Гуцуляка і обличчям перебував безпосередньо до Калюжного, а він напівоберта розумів би, що першим дотиком потрібно віддати Миколенку, який один, який просто спокійно мав заводити м'яч у ворота. А він розвернувся не в ту позицію і віддав Зінченку під удар. Це велика помилка.
– Гра пішла б за іншим сценарієм.
– Гадаю, за рахунку 1:0 на нашу користь нам було б значно легше. Були й інші моменти. Перший м'яч Лукаку, вважаю, був із порушенням правил. Він відштовхнув Матвієнка. Хтось скаже, що коли Ярмолюк грав небезпечно, можна було й пенальті поставити. Так, можна. Але я взяв конкретний момент. Нам можна було б не пропускати, якби ми підібрали м’яч, а не стояли й дивилися. І третій гол – передача не мала проходити.
Звичайно, після гри, коли передивляєшся й аналізуєш, то помилки краще видно. Ярмолюк, я впевнений, серйозний хлопець, відповідальний. У тому епізоді, коли він не побачив Миколенка й Судакова, є причина. В Англії у клубі він робить багато чорнової роботи. І так само було в грі проти Бельгії. Але якість роботи без м'яча є основною, а потім з м'ячем ти маєш крутити головою до того, як отримуєш м’яч.
– Він поки зірка, що сходить.
– І треба вчитися. Коли, як в Барселоні, гравець на пів корпуса змінює позицію, м'яч рухається зовсім по-іншому. У тому епізоді навіть воротар змістився на ближню штангу, перед Миколенком були порожні ворота.
Я навмисно сконцентрував увагу на ньому. Він навчиться крутити головою так, як Шапаренко, Циганков, Ярмоленко, Судаков, і наступного року ми побачимо зовсім іншого гравця.
– За хвилину до гола Сергій Ребров зробив три заміни. Збіг?
– Бельгійці зробили дві. Кожен мав свої цілі. Тренер – не ворожка, а робить заміни, намагаючись досягти результату. Вийшло, що гравець суперника, який щойно з’явився на полі, забив, а після удару Довбика виручив воротар. Колись це спрацьовує, колись – ні. Як у нас в першому матчі, коли забили Гуцуляк і Ванат.
У нас була проблема на правому фланзі захисту. Розуміючи, що нам бракує двох захисників, бельгійці випустили Жеремі Доку. Проти нього дуже важко грати один в один. У них реактивні фланги, тому в нас вийшли три центральні захисники. Та й зважте на те, що Доку і де Брюйне грають разом у Манчестер Сіті. Їхня зв’язка додала нам багато проблем.
– Як на мене, наш результат в Лізі націй можна вважати задовільним.
– Якщо об’єктивно, то могли й у Лігу С вилетіти. З тієї надскладної ситуації, коли розпочали з поразок від Албанії й Чехії, гідно вийшли. За це треба подякувати команді.
На фоні Бельгії ми побачили, до чого треба прагнути. Весь матч діяли під шаленим тиском проти суперників, які вищі класом і добре грають на атаку. Це дуже важко. Тому захищалися. Це в нас краще виходить. Проти таких суперників у нас по-іншому поки що не завжди вдається.
Хочеться, звичайно, мати кращу контргру. Але тоді треба відмовитися від дій або в два опорних, або в три центральних захисники. До чого це призведе, враховуючи клас гравців провідних збірних?
Сергій Ребров перебуває в пошуку. Я був здивований появою Ярмолюка. За нагоди команда може змінювати схему гри. Це дає надію. Бо видно, що з командою, яка була третьою на чемпіонаті світу й очолювала світовий рейтинг, діяли на рівних. Ми отримали той досвід, якого б не мали, граючи з командами посереднього рівня. У товариських матчах можна перемагати й 4:0, і 5:0, але ми б від цих перемог нічого не отримали. У цьому основна перевага Ліги націй над товариськими матчами.
– Але ж завжди хочеться кращого.
– Не думаю, що треба щось кардинально змінювати в нашому футболі. Петраков із молодіжною збірною ставав чемпіоном світу, Калітвінцев із юніорською командою перемагав на чемпіонаті Європи. Михайличенко з молодіжкою ставав срібним призером першості континенту. Усі тренери юнацьких і молодіжних збірних дуже добре готували футболістів, у клубах і академіях підготовка поставлена належним чином, вона відповідає сучасним вимогам. На мій погляд, треба тільки додати швидкості в прийнятті рішень і швидкісній техніці.
– Чому на дорослому рівні, на ваш погляд, таких успіхів немає?
– Є проблема з переходом від юнацького до дорослого футболу. Треба подумати, чому? У власників клубів були свої завдання: для досягнення результатів залучали легіонерів. Але ж ні Маліновський, ні Зінченко не грали в Шахтарі. Забарний з Динамо то взагалі унікум. Миколенко той же. По багатьох можемо пройтися. Наразі маємо іншу ситуацію. Молоді гравці швидко адаптуються в європейському футболі. Впевнений, що найближчим часом і Судаков, і Шапаренко, і Бражко, є ціла група футболістів, будуть грати в хороших європейських командах.
Тому революцію в дитячо-юнацькому футболі робити не треба. Методика, за якою працюють в клубах і академіях, відповідає сучасним вимогам.
Не треба робити трагедії з невиходу у Лігу А. Висновки будуть зроблені, візьмемо все найкраще. Впевнений, наступного року це завдання буде вирішене і кваліфікуємося до найсильніших автоматично, посівши перше місце в одній із груп дивізіону В.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!