Владислав Велетень: «У мене ніяких питань до «Динамо» немає»

— Розкажіть, як ви стали футболістом?

— У дитинстві я займався карате, боротьбою, плаванням і довго умовляв батьків, щоб мене віддали на футбол. У підсумку мені дозволили піти. У мене дуже гарні батьки і дозволяли мені все, що я просив. Я грав у дитячій команді Переможець. Якось ми обіграли «Динамо» 3:2 і після цього київський клуб мене забрав. Там я пробув до U-19.

— Яке на вас враження справила академія «Динамо»?

— Це не передати словами. Зовсім інший рівень. Мені почали платити якісь мінімальні кошти, безкоштовно одягати, тренування на найвищому рівні. У 2012−13 роках дідусь привів мене на гру «Динамо» на заповненому НСК «Олімпійський». Після цього я мріяв стати футболістом і зіграти за «Динамо».

— Від кого ви в дитинстві фанатіли?

— Звичайно, від Ярмоленка і Коноплянки. Від них всі діти фанатіли. Це найкращі футболісти в історії України на своїх позиціях, та й взагалі — найкращі. Більш топовим, напевно, був тільки Шевченко.

— Вдалося познайомитися з Ярмоленком?

— З Ярмоленком — ні, а з Коноплянкою — так. Він зараз мій агент.

— Що скажете про ситуацію, коли Ярмоленко повчав юного фаната, як з ним треба розмовляти?

— Я не вважаю, що це «зашквар», за який щось можна пред’явити Андрію Миколайовичу. Людина з його іменем заслуговує на повагу.

— Якби ви при зустрічі звертались до Ярмоленка: Андрій, Ярмола, Андрій Миколайович?

— Мінімум — Миколайович. Це нормально. Але якби він попросив звертатися до нього Андрій Миколайович, то для мене б це не стало проблемою.

— Повертаємось до «Динамо». Які у вас склалися відносини з Ігорем Костюком?

— Про нього я можу сказати тільки хороше. Були різні випадки, але він гарний тренер. Я тоді був юним, робив багато неправильних речей, можливо, через це і не залишився в «Динамо». Вже коли підріс, то поміняв ставлення до деяких моментів. Ігор Володимирович завжди зі мною розмовляв, все пояснював.

— Які «неправильні речі», ви маєте на увазі? Порушення режиму?

— Коли мене не ставили у склад, то я всім видом показував невдоволення. Міг щось сказати тренеру або ходити із сумним лицем. З режимом у мене ніколи не було проблем. Після тренувань я завжди їхав додому.

— Ігор Суркіс часто відвідує матчі молодіжки. Хоч раз спілкувалися із президентом «Динамо»?

— На матчі він приходив, але я з ним ні разу не спілкувався.

— Раніше Мілевський розсікав в «Динамо» на Ferrari, а в кого була найкрутіша машина за ваших часів?

— Денис Бойко їздив на Mercedes «Ґелендеваґен». У Гармаша був Mercedes-AMG E-Класу. А спорткарів, типу Ferrari чи Maserati, ні в кого не було.

— А яка у вас була машина?

— У моїй сім’ї було дві машини, але мама своєю не часто користувалася, тому їздив на ній я. Це був Citroen 1.00 л. на механіці, але я з нього витискав усі соки. А нещодавно придбав собі Infiniti. Я хотів швидку машину і нарешті зміг її собі дозволити.

— Зараз вже можете дозволити, що хочете.

— Ну, не все. Сьогодні зарплати у футболі не такі, як були раніше. А по-друге — є здоровий глузд і потрібно щось відкладати на майбутнє, бо кар’єра футболіста не безкінечна.

— Чому у вас не вийшло залишитись в «Динамо»?

— Багато факторів зіграло свою роль. По-перше — у мене був перелом п’ятої плеснової кістки і я випав на півроку. Потім стався рецидив і я пропустив ще шість місяців, переніс дві операції і рік був без футболу. У мене залишалося півроку контракту з «Динамо». Я в цей період непогано грав і мав переходити в дубль, але тоді якраз розформували U-21 і молодь «Динамо» перейшла в оренду в «Чорноморець».

Сказали, що я в Чорноморці не потрібен, і запропонували залишитись в U-19, але там мені було вже не цікаво. Я втратив дуже багато часу, п’ять місяців був без команди. Коли змінив агента, то все налагодилося. Спочатку поїхав на перегляд в «Десну», але поки вони думали, мене запросив «Колос» і ми підписали контракт.

— Чи залишилась у вас образа на «Динамо»?

— Звичайно, ні. Це була моя мрія — опинитися в «Динамо». Я дуже радий, що туди потрапив і провів багато років. У мене ніяких питань до «Динамо» немає. Єдине — що коли питав, чи потрібен я клубу, мені відповіли лише через місяць. Як я зрозумів, керівництво тоді саме ще не знало, але й мені потрібно було розуміти, що робити далі.

— Чи контактували ви з тренерами першої команди — Луческу та Шовковським?

— Ні. На той час мені було далеко до першої команди «Динамо», я був ще не готовий.

— Допускаєте, що у майбутньому можете повернутися в «Динамо»?

— Я допускаю багато чого, але зараз я щасливий в «Колосі» і отримую тут максимальне задоволення. Клуб мене завжди підтримував — коли почалась війна, коли я вступив до ЗСУ та в інших моментах. Я почуваюся в Колосі — як удома. Звичайно, якщо «Колос» зможе заробити на мені гроші і я пограю у більш сильному чемпіонаті і єврокубках — це буде прекрасно.

Андрій Піскун