Стати кращим бомбардиром національного чемпіонату – мрія будь-якого нападника.
Ти можеш здійснювати величезний обсяг роботи на полі, будучи форвардом, однак тебе все одно оцінюватимуть за огромом гольових здобутків. Якщо ж ти стаєш кращим бомбардиром чемпіонату двічі поспіль, то, природньо, привертаєш увагу не лише вітчизняних медійників. Ми можемо скільки завгодно шпетити на всі заставки рідну прем’єр-лігу: мовляв, зіркове безхліб’я, що це за гравці й т. ін. (цікаво, до речі, чи в таких огудників усе гаразд у їхній сфері діяльності під час війни?), однак навіть найзатятіші скептики визнають, що, хай хто стає кращим снайпером нашого чемпіонату, він потрапляє на олівець грошовитих західних клубів. А якщо сягне бомбардирської вершини двічі поспіль, то й поготів. Згадаймо тих, хто вистрілював снайперськими дуплетами в чемпіонатах.
Олег Блохін («Динамо» Київ): 1972–1973, 1974–1975
Наш легендарний форвард відзначився, так би мовити, подвійним дуплетом (між 1973 і 1974 рр. водорозділ в історії «Динамо» є, хай хто б що казав), або, якщо хочете, труабаном (більярдисти зрозуміють) у першій половині 1970-х. Кількість забитих ним м’ячів по тих чотирьох сезонах розклалася так: 14, 18, 20, 18. У 1972-му Блохін почав забивати з домашнього матчу проти «Дніпра», очолюваного Валерієм Лобановським. Відзначився дублями у воротах мінського «Динамо» та бакинського «Нефтчі». Й, підбиваючи підсумки того сезону, скромно зауважив у книжці «Гол, який я не забив»: «Мої футбольні університети тривали». Роком по тому 20-річний нападник киян зробив дубль у домашньому матчі з «Дніпром» (знову забиває команді Лобановського!), дубль у домашньому матчі проти «Арарата» (за 90-тисячної авдиторії!), швидкий дубль (за 9 стартових хвилин матчу!) у грі на своєму полі проти московських одноклубників, а також дубль удома у ворота «гірників» (перший гол – результат швидкого прориву після пасу Володимира Мунтяна, а другий – плід індивідуальних дій, коли майстерно були обіграні кілька оборонців і голкіпер «Шахтаря»). В сезоні-1974 поза конкуренцією – домашній матч проти «Зеніта», в якому київський форвард чотири рази розписався у воротах найближчого на той час переслідувача киян у турнірній таблиці. «Зорі» киянин відвантажив 3 голи так само в домашньому матчі. У 1975-му запам’ятався ударний старт 2-го кола, коли Олег Володимирович спершу відзначився хет-триком у воротах «Арарата» (в Києві знову за 90-тисячної авдиторії), а опісля одразу засвідчив свої бомбардирські амбіції дублем у ворота ростовських армійців. Ну, й відзначу, що того сезону в низці матчів чемпіонату («Дніпро», московський «Спартак», «Шахтар») єдиний гол Блохіна ставав вирішальним!
Євген Селезньов («Дніпро», «Шахтар»): 2010/11, 2011/12
Досягнення Євгена Селезньова прикметно тим, що він його домігся, захищаючи кольори різних команд: спершу – «Дніпра» (забив 17 голів), опісля – «Шахтаря» (забив 14 голів, щоправда, пальму снайперської першості поділив із тоді ще луцьким бразильцем нині покійним Майконом). У дніпровській футболці відзначився виїзним хет-триком у воротах «Іллічівця» (цікаво, що між першим і третім голами часова відстань становила 77 хвилин), а також дублем у воротах маріупольців уже в домашньому для «Дніпра» матчі. Запам’ятався і дубль Євгена в Києві в матчі проти «Арсенала», який дав змогу дніпрянам здобути вольову перемогу. Крім того, від подвійного удару у виконанні Євгена того сезону постраждала й «Ворскла». Спершу Селезньов використав гарну передачу Олександра Гладкого й, вийшовши сам на сам, не залишив шансів воротареві гостей. А надалі поставив крапку в стрімкій контратаці за участі Руслана Ротаня, Матеуса та Євгена Чеберячка. Важливий для перемоги в змагу бомбардирів дубль Селезньова відбувся й у виїзному обласному дербі в Кривому Розі.
У футболці «Шахтаря» рік по тому Євген відзначився дублем у домашньому матчі проти «Зорі», дублем у Львові проти «Карпат» (забивав у половині 2-го тайму впродовж трьох хвилин), взяв активну 2-гольову участь у погромі одеського «Чорноморця», двічі забив «Таврії» у Донецьку.
Алекс Тейшейра («Шахтар»): 2014/15, 2015/16
У половині 2010-х двічі поспіль на найвищу бомбардирську сходинку здіймався Алекс Тейшейра. Щоправда, в першому разі «гірнику» довелося поділити пальму снайперської першості з лучанином Еріком Бікфалві: по 17 голів. А одноосібно виграв бомбардирські перегони Тейшейра з 22-гольовим доробком. У сезоні-2014/15 на дубль у засніженому пізньоосінньому Запоріжжі в Тейшейри пішло пару хвилин: спочатку в швидкому прориві він виявився кмітливішим за голкіпера та оборонців запоріжців, а надалі відгукнувся на простріл Даріо Срни з правого флангу. Згодом Тейшейра взяв активну 2-гольову участь у нищівному погромі «Іллічівця» в Маріуполі, двічі відзначився на виїзді (знову в Запоріжжі!) у воротах луганської «Зорі» (спершу зіграв на добиванні, хутко зорієнтувавшись у воротарському майданчику луганців, а надалі використав свій шанс у стрімкій контратаці, влучно пробивши з гострого кута). Забив двічі й у дербі з «Металургом» під завісу того сезону, а також у програному виїзному матчі в тодішньому Дніпропетровську (нині – Дніпро). Наступного сезону Тейшейра одразу позначив серйозність своїх бомбардирських намірів, у першому ж матчі чемпіонату забивши 2 голи у ворота «Олександрії», а в другому – стільки само у ворота лучан. Далі – дубль у ворота запоріжців, дубль у ворота харків’ян (знову – два дублі вряд). А опісля було взагалі щось фантастичне: Алекс відзначався дублями впродовж чотирьох турів поспіль! Серед постраждалих: «Олімпік», «Чорноморець», київське «Динамо» та «Зоря». Трохи згодом – ще один дубль у ворота «Говерли». Одне слово, ті бомбардирські перегони Алекс Тейшейра виграв за явною перевагою. І йому для цього вистачило половини сезону, адже в лютому 2016 р. він уклав контракт із китайським клубом «Цзянсу Сунін»: «Шахтар» одержав 50 млн євро, а Тейшейра вирушив підкорювати Піднебесну. Водночас прикметно, що два поспіль снайперські досягнення бразильця не збіглися з жодним чемпіонством помаранчево-чорних.
Жуніор Мораес («Шахтар»): 2018/19, 2019/20
19 і 20 – гольові доробки Жуніора Мораеса в свої, певно, найкращі українські сезони. В сезоні-2018/19 надто добре свої бомбардирські здібності бразилець з українським паспортом виявив у матчах проти «Олімпіка»: спершу – хет-трик, а надалі й дубль (другий гол, яким Жуніор Мораес зрівняв рахунок, був забитий уже в компенсований у 2-мі таймі час). Зазначу, що в підсумку Мораес випередив київського динамівця Віктора Циганкова на 1 забитий м’яч.
У сезоні-2019/20 у Жуніора Мораеса вийшов дубль у феєричному вересневому протистоянні із «Зорею», де команди сумарно забили 7 м’ячів, а «гірники» на 1 м’яч більше. Під завісу першої години гри форвард помаранчево-чорних ударом із меж штрафного майданчика й не без допомоги рикошету вперше вивів донецьку команду вперед у тій грі, зробивши рахунок 3:2. А на 89-й хвилині нападник відгукнувся на простріл Євгена Коноплянки з лівого флангу й забив уже переможний гол. В осінній частині того сезону в Мораеса ще були дубль «Колосу» й хет-трик у матчі проти ФК «Львів». Додам, що цим триплетом бразилець з українським паспортом вистрілив у Харкові за 8-градусного морозу! Спершу він вивів «гірників» уперед, коли влучним ударом правою в падінні замкнув передачу з правого флангу (Болбат), опісля відгукнувся вже на простріл із лівого флангу (Ісмаїлі) й влучно пробив лівою, вдруге вивівши помаранчево-чорних уперед, і, зрештою, бездоганно реалізував пенальті, призначений за гру захисника «Львова» рукою. Ну, й навесні яскравим вийшов у Мораеса матч проти «Колоса», де на його рахунку дубль, а «Шахтар» святкував перемогу – 4:3. Зрештою, в суперечці бомбардирів Олександр Філіппов («Десна») відстав від переможця на 4 голи, а Владислав Супряга («Дніпро-1») та Віктор Циганков («Динамо» Київ) – на 6.
Артем Довбик («Дніпро-1»): 2021/22, 2022/23
Початок 2020-х – час Артема Довбика в українському чемпіонаті. На жаль, через російську агресію чемпіонат у сезоні-2021/22 так і не було закінчено. На зимову павзу Довбик ішов беззаперечним лідером бомбардирського змагу, маючи в своєму активі 14 голів у 18-ти турах. Тоді вже в 1-му турі Артем (не став годувати пожданиками прихильників дніпровського клубу, а одразу став до гольової справи!) двічі розписався у воротах «Ворскли» в Полтаві. Наприкінці 1-го кола Довбик упродовж двох хвилин двічі забив у ворота «Олександрії», а в стартовому матчі 2-го кола – знову двічі «Ворсклі». Зважаючи на темп просування Артема бомбардирськими стежинами того сезону, можна було й очікувати в підсумку результат 20+. Однак повномасштабна війна завадила здійснитися цим планам.
У сезоні-2022/23 суперовий матч Довбик видав в Ужгороді, де відзначився хет-триком у воротах «Зорі»! Й голи – на будь-який смак: удар зі штрафного, використання помилки оборонця, замикання прострілу з лівого флангу. Далі – більше: знов хет-трик, цього разу в Ковалівці. Спершу потужно пробитий пенальті, попри те, що Євген Волинець дотягнувся до м’яча, завадити тому потрапити до воріт тодішній кіпер ковалівців не зміг. Далі – чудовий удар головою після навісу у виконанні Олександра Піхальонка з лівого флангу. Й, нарешті, Довбик використав пас Артема Громова та переграв оборону «Колоса». Ще один хет-трик Довбика – знову в Ковалівці, однак у цьому разі суперником «Дніпра-1» був «Металіст 1925», а на все про все в Артема пішло якихось 10 хвилин: із 71-ї по 81-шу. Того сезону в Артема ще запам’ятався дубль у ворота «Львова». Бомбардирські перегони Довбик виграв із беззаперечною перевагою. На рахунку тодішнього гравця СК «Дніпро-1» було 24 голи, а найближчі конкуренти забили заледве чи не вдвічі менше.
Владислав Ванат («Динамо» Київ): 2023/24, 2024/25
На початку нинішнього сезону в одній із фейсбучних футбольних груп один із дописувачів вразив мене безапеляційним твердженням: «Такого слабкого форварда, як Ванат, у «Динамо» ще не було». Звісно, я не міг не відреагувати на такий наговір. Зав’язалася дискусія. Співбесідник розійшовся, як порожні жорна, доводячи свою правоту: мовляв, я пам’ятаю ще Бишовця і далі за списком… Втім, я нагадав опоненту прізвища, про які він, та й багато хто з уболівальників забув. Не дивно, адже ті, хто провів кілька матчів (на кшталт Леандру, Марко Рубена чи Андре) і згас (а дехто навіть і не запалився) в пам'ять не заходять. До речі, як у мене, так і в опонента знайшлися прихильники. Й, що прикметно, захвалювати – кадити фіміам не квапився ніхто, просто казали, що щодо «найгіршого» той таврувальник погарячкував (до слова, побіжно й по динамівській селекції різних часів пройшлися). А от несимпатики Ваната хвилю хейту збурили неабияку: у висловах такі емоційники, зазвичай, не стримуються. Певно, таким упертюхам навіть два поспіль капоканоньєрства не доказ, ну, несила визнати хибність своїх тверджень.
Хай там як, а цей сезон довів: Ванат набуває бомбардирської стабільності. Збільшився і його гольовий доробок порівняно з попереднім сезоном: тоді було 14 (найближчих конкурентів –одноклубника Віталія Буяльського й тодішнього «гірника» Данила Сікана – Ванат випередив на 4 голи), нині – 17 (найближчий конкурент – Єгор Твердохліб із «Кривбасу» – забив на 3 голи менше). Попередній сезон Ванат розпочав із дубля у ворота «Миная», надалі ще був 2-гольовий здобуток Влада в матчі проти «Металіста 1925». Цьогосезонній звитязі Ваната у бомбардирських перегонах, як на мене, посприяло укладання динамівським клубом у попереднє літнє міжсезоння контракту з панамським форвардом Едуардо Герреро. Наявність доволі вправного конкурента послугувала чудовим стимулом для Влада, й він видав цілу низку яскравих матчів. На його рахунку – три дублі в матчах з «Оболонню», «Інгульцем», «Олександрією», Ще я виокремив би два ударні для Влада періоди сезону: в грудні (якраз на нього й припав домашній матч з «Олександрією» – багато в чому визначальний для долі чемпіонства й бомбардирських перегонів) й у квітні – на початку травня (чотири матчі поспіль Влад не йшов із поля без забитого гола в чемпіонаті).
***
Нині двері в західні клуби відкриті, й рік-річно вигравати снайперські перегони в Україні, певно, неможливо: два сезони поспіль – максимум. Опісля на тебе звертають увагу або традиційні західні гранди, або провінційні представники провідних ліг чи далекосхідні скоробогатьки, й спокуси віддалитися від нічних тривог, обстрілів, руйнувань є в українських гравців, ніде правди діти. Та й аж ніяк не гарантоване навіть чемпіону нашої країни місце в Лізі чемпіонів – це так само аргумент не на користь того, щоб залишатися в Україні. Попит? Так чи інак неодноразовий кращий бомбардир чемпіонату України матиме попит у статечних клубів із топових чемпіонатів. Та от де знайти той баланс, щоб і самим украй не заслабнути, й посприяти професійному зростанню гравця, а коли-не-коли й мотивацію в наших талантів грати за українські клуби зберегти? Чіткої відповіді в мене немає…
