Вперше до лав національної збірної України було викликано півзахисника київського Динамо Миколу Михайленка, який в другій частині сезону став основним гравцем команди Олександра Шовковського. На початку червня хавбек дебютував за синьо-жовтих в рамках турніру Canadian Shield, вийшовши на заміну в матчі проти Канади та здійснивши подачу, після якої Забарний відіграв один із голів.
– Вікторе Миколайовичу, поділіться емоціями від новини про виклик вашого вихованця – динаміського півзахисника Миколи Михайленка до збірної України.
– Ви знаєте, Михайленко – це вже другий наш вихованець, який захищає кольори збірної України. Також нашим підопічним був півзахисник Шахтаря – Єгор Назарина. За великим рахунком, ми з Колею говорили щодо його майбутнього виклику до збірної.
Після кожної гри ми з ним спілкуємося, тому можу сказати, що після його повернення з Олександрії в Київ головним завданням було потрапити в основний склад Динамо. А наступний крок – це якраз виклик до національної збірної. Гадаю, що все закономірно, бо Михайленко наразі один з найсильніших опорників України.
– Микола взагалі проводить блискучий сезон. Повернувся з оренди в Олександрії в Динамо, де, здавалося б, не мав шансів заграти в основі за наявності Володимира Бражка. Проте з часом саме Михайленко став ключовим гравцем команди Шовковського, тоді як Бражко опинився на лавці для запасних. З чим пов’язуєте такий прогрес свого вихованця?
– Так склалася доля. Так воно вже вийшло, що коли навколо Бражка були ці розмови про його трансфер в Англії, то Коля не збавляв обертів, а працював і боровся за місце в старті. Натомість Бражко, певно, десь знизив до себе вимоги.
Але я скажу, що на сьогодні Михайленко та Бражко – це два рівносильних опорних півзахисники. Просто Коля скористався своїм шансом. Та і не забуваємо, що стартовий склад завжди визначає головний тренер, який ставить того гравця, в якому найбільше впевнений. Виходить так, що на сьогодні – це саме Михайленко.
– Чи встигли привітати Миколу з перемогою в чемпіонаті України? Що сказали йому?
– Я його привітав і з чемпіонством, і з народженням сина. Коля сам по собі дуже позитивна людина, на все реагує адекватно, з ним приємно спілкуватися. Коля – це гордість Прилуцького краю.
– Як розпочиналося ваше знайомство із сім’єю Михайленків?
– У своєму житті мені довелося займатися з двома братами Михайленками. Його старший брат Сергій проходив через футбольну школу «Європа», грав на позиції нападника. Коля підхопив цю естафету та зайшов ще далі, потрапивши до національної збірної України.
– На якому рівні виступав Сергій?
– Сергій пограв у ДЮСШ на першість області та країни. Далі він своє життя з футболом не пов’язав. Наскільки я знаю, то зараз він служить у Збройних Силах України (Микола розповідав, що його старший брат Сергій служить в піхоті та брав участь у деокупації Херсона – прим. «УФ»).
– Можете розповісти історію вашого знайомства саме з Миколою?
– У мене товариш працював і працює у дитячій школі селища Варва. Він мені тоді зателефонував і розповів, що у тамтешній приватній школі «Європа» є два талановиті хлопці – Коля Михайленко та Діма Галушко, проте за їхнім віком немає стільки гравців, аби сформувати повноцінну групу. Я відповів: «Добре, хай приїдуть – подивимося». До речі, Коля з Дімою Галушком спілкується по цей день, вони обидва живуть в Києві. Якщо не помиляюся, то вони навіть куми.
Так ось, і приїхали вони вдвох у Прилуки. Я побачив, що це два талановиті хлопці, але Коля був суперталановитим. У нього було абсолютно інше бачення футболу, ніж у його ровесників, світла голова. Галушко теж подавав надії, але отримав травму, через що йому довелося піти з футболу. А щодо Колі, то я відразу сказав, що цей хлопець гратиме в Динамо.
– А якщо детальніше?
– Було тренування і я попросив тренера провести спаринг 2 тайми по 15-20 хвилин на штучному полі 22х42. Вони зіграли, тренер мені: «Ну, хлопці ще сирі». Ну як сирі? Але я розумію, що тренер пограв, з досвідом, має своє бачення. Я йому сказав, що на сьогодні Коля талановитий хлопець, який через декілька років щонайменше буде в академії Динамо Київ.
Підійшла мама Колі та запитала: «Що ви скажете?». Я їй теж відповів: «Прийде час і цей хлопець гратиме за Динамо та збірну України». Вона мені: «Та що це ви говорите». Я відразу їй сказав: «Ви ще пригадаєте мої слова». Коли Коля закінчив академію Динамо, то я поїхав до Варви на турнір і зустрівся там з його мамою, яка мене запитала: «Вікторовичу, як ви могли там визначити?».
Але знаєте, коли все життя займаєшся дітьми і футболом, то це полум’я в очах та справжній талант неможливо не помітити. Якщо зірки правильно зійдуться, то все буде так, як і було заплановано. Коля – дуже працелюбний та порядний хлопчина. Я бачу в нього велике майбутнє, думаю, він не зупиниться на досягнутому.
– Збірна України – зрозуміло, а чому саме Динамо?
– Бо я сам палкий прихильник Динамо, для мене це завжди був клуб №1. Хоча наш вихованець Назарина грає в Шахтарі, але свого часу він теж займався в академії київського Динамо. Потім в нього вже було Дніпро, Антверпен, Карпати, Зоря.
Та і від Прилук до Києва усього 100 км – це і логістично виправдано. На сьогодні пріоритет теж залишається Динамо, оскільки там дійсно довіряють гравцям, які пройшли через їхню академію. До речі, Михайленко та Назарина пообіцяли приїхати на турнір пам’яті нашого тренера.
– А як все-таки стався переїзд Михайленка з Прилук до Києва?
– Тренувався він у Сергія Андрійовича Ребрика. Він зараз вже не займається дитячим футболом, а працює десь на підприємстві. Так ось ми свого часу брали участь у першості Києва та були запрошені на дитячий турнір, який проводився на базі Динамо в манежі. Там його кияни й помітили, тренери переговорили між собою. Коля на той час був дуже хорошим гравцем: фізика, техніка, футбольний розум. За ним трохи постежили в динамівській філії команди Переможець, а тоді забрали до себе в академію.
– На якій позиції Михайленко починав грати?
– Я теж був у футболі, тому маю свою думку. Михайленка та Назарину я бачив на позиції під нападниками. Але вони пройшли свій шлях і в обох випадках їх вирішили використовувати в опорній зоні. Це бачення тренерів, Коля та Єгор добре себе показують в цій ролі, якщо грають в Динамо та Шахтарі. Тепер маю таку мрію, аби два вихованці прилуцького футболу разом зіграли за збірну України в центрі півзахисту.
– Що ви знаєте про батьків півзахисника Динамо?
– Вони не забороняли своїм дітям грати у футбол. Знаю, що вони працюють у Варві на підприємстві. Батьки приїжджали на матчі Сергія, коли він грав в школі «Європа». Також вони возили Колю з Варви до Прилук – це 40 км. До речі, з Варви походить ще один відомий футболіст – нападник Металіста 1925 Денис Нагнойний.
Повертаючись до теми батьків Михайленка, то вони вкладалися у своїх дітей. Батьки жертвували своїм часом, аби Сергій і Коля мали майбутнє. Так воно і вийшло – це приклад для всіх.
– Переїзд Миколи до столиці в юному віці пройшов безболісно в плані адаптації?
– Коля був дуже адекватний ще у дитячому віці. Його у будь-яку команду переведи – він там приживеться, знайде спільну мову. Михайленко поєднує в собі скромність та комунікабельність. Він робить свою роботу і нижче свого рівня не опускається, працюючи на 100-150%. Коля не такий яскравий футболіст, як гравці атаки, але він виконує те, що від нього вимагають, робить великий обсяг роботи і цементує гру
– Чи були у вас сумніви, що Михайленко зможе закріпитися в Динамо, враховуючи конкуренцію в клубі?
– Я скажу, що гра Колі в орендах за Чорноморець, Зорю та Олександрію зміцнили його. У кожному клубі він набрався досвіду, взяв щось для себе. Але в дорослому футболі його відшліфувала Олександрія, саме там він себе найкраще проявив та розкрив.
Не так просто його повернули в Динамо. Певно, Олександр Шовковський зрозумів, що такий Михайленко потрібний і його команді. Конкуренція між Бражком та Михайленком має піти на користь обом гравцям. Ще раз повторюся, на сьогодні – це два дуже сильних опорних півзахисники.
– Руслан Ротань довіряв Миколі в Олександрії, а також викликав його до лав олімпійської збірної України. Слідкували за виступами вашого вихованця на Олімпіаді в Парижі?
– Я спілкувався з Колею під час Олімпіади. Як зараз пам’ятаю ту прикру поразку в першому матчі з Іраком (1:2)… Там повністю була наша гра, але у футболі так іноді буває. Коля мені говорив, що після того поєдинку вся команда була в розпачі.
А взагалі в прогресі Михайленка, однозначно, є велика заслуга Руслана Петровича Ротаня, який довіряв йому. Повторюся, саме в Олександрії Коля розкрився, почав відчувати себе впевнено та розкуто.
– Чимало футболістів, які пізніше стають відомими гравцями, допомагають своїй рідній ДЮСШ. Чи зверталися ви з таким проханням до Миколи?
– Коли Коля був в Олександрії, то ми до нього не зверталися. А після його повернення в Динамо я не хотів на цю тему говорити, бо це знаковий період в його кар’єрі та житті: заграв у топклубі України, одружився, в нього народилася дитина. До речі, його дружина Даша – також з Варви. Ми у Михайленка нічого не просили, але я знаю точно, що якщо нам потрібна буде допомога, то він точно не відмовить.
Хоча до Назарини ми вже зверталися і він сильно допоміг дітям та нашій школі. Квитки на футбол купував, автобус замовляв, м’ячі та форму передавав. Коли Єгор приїздить в Прилуки, то постійно приходить до ДЮСШ, спілкується, тренується з хлопцями.
– Як гадаєте, чи зможе Михайленко закріпитися в збірній України, враховуючи, що позиція опорного півзахисника в національній команді після багаторічного лідера команди Тараса Степаненка ще ніким повноцінно не «забита»?
– Саме в це я і вірю. Хоча у Колі серйозні конкуренти – той же Бражко, Іван Калюжний з Олександрії. Легко в національній збірній не буде. Але, знаючи Колю, в нього все вийде. Михайленко закоханий у футбол – це дитина, яка грає, бо це приносить задоволення. Головне так само наполегливо працювати і не зупинятися.
Я взагалі вважаю, що потрапляння в професійний футбол – це хвороба:) Якщо ти туди потрапив, то все – з цього підводного човна нікуди не дінешся. Думаю, що нікому не буде просто конкурувати з Михайленком.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
