— Ми, звісно, хотіли завершити турнір інакше, але маємо те, що маємо. Як сказав наш тренер Унаї — або виграєш, або вчишся. Цього разу ми зробили прикрі помилки, які й коштували нам результату. Але ми завжди виходимо на поле з одним настроєм — боротися за Україну, за емблему на грудях, за наших захисників.
Ми намагались грати у футбол, не просто бити м'яч уперед. Прагнули діяти в короткий пас, грати сміливо й конструктивно, аби ніхто не сказав, що ми «захисники лісу». Якщо вже програвати — то з гідністю.
— Тренер говорив, що для нього важливо бачити прогрес від матчу до матчу. Ви його відчули?
— Якщо дивитись тільки на результат — прогресу не видно. Але за змістом гри, за тим, що від нас вимагає тренерський штаб, за тим, як ми адаптуємось до стилю, який демонструє національна команда — ми рухаємося у правильному напрямку. Найголовніше — не боятись грати у футбол. І я впевнений: краще грати сміливо й іноді програвати, ніж цілий матч тільки оборонятись. Ми ще навчаємось, але головне — що є бажання зростати.
