Він поділився спогадами про розмову між Метром та одним із ключових гравців його команди, Володимиром Трошкіним, яка продемонструвала унікальну самоіронію та тренерську мудрість Лобановського.
За словами Ступара, одного разу Трошкін наважився на досить сміливе зауваження, звернувшись до тренера: «Васильовичу, ви ж не були видатним гравцем». Реакція Лобановського на таку зухвалість виявилася несподіваною і геніальною. Замість гніву, він відповів: «Такий гравець, як Лобановський, мені в команді не потрібен».
Ця фраза, що стала крилатою, якнайкраще ілюструє еволюцію поглядів Валерія Васильовича. Бувши гравцем, він діяв на позиції лівого крайнього нападника, практично не повертаючись на свою половину поля. Однак, ставши тренером, він зрозумів, що для досягнення результату потрібен зовсім інший підхід. Лобановський-тренер вимагав від своїх гравців універсалізму та повної самовіддачі, збираючи в Динамо найкращих футболістів з усього Радянського Союзу, які могли виконувати величезний обсяг роботи.
Мирослав Ступар також згадав, як особисто протистояв легендарному «сухому листу» Лобановського, коли ще був воротарем. Завдяки своїм навичкам, здобутим у баскетболі, він впевнено грав на виходах і нейтралізовував фірмові подачі майбутнього Метра, чим навіть заслужив його похвалу. Ці спогади вкотре підкреслюють, наскільки багатогранною та видатною особистістю був Валерій Лобановський, який зміг критично оцінити власне минуле, щоб збудувати велике майбутнє для своєї команди.
