– Що передувало вашому переходу в Динамо?
– На турнірі на Кіпрі грав за збірну Румунії проти України (26 лютого 2001 року, Румунія – Україна 1:0, – прим. О.П.). Якраз добре відіграв на позиції опорного півзахисника. Після матчу скаути сказали мені, що Динамо зацікавилося мною. Але через два дні я зламав руку у матчі з Литвою, близько місяця не грав і подумав, що мій перехід у Динамо зірвався. На щастя, після завершення чемпіонату трансфер у Київ усе ж таки відбувся. Мені було відомо, що Динамо регулярно бере участь у групового етапі Ліги чемпіонів, і що у 1999 році команда навіть вийшла до півфіналу.
– Як проходив сам процес переходу?
– До Києва я приїхав зі своїм менеджером Іоаном Бакалі. Флоріан Чернат, з яким ми грали разом за молодіжну збірну Румунії, на той час вже півроку виступав за Динамо. Здається, на гру молодіжки він прилетів спеціальним літаком, який йому надали в Києві. Чернат багато розповів мені про клуб, умови, атмосферу – йому все в Динамо подобалося.
Ми прибули влітку, одразу після завершення чемпіонату Румунії. Нас повезли на базу в Конча-Заспу. Сучасна інфраструктура, багато чудових полів – все справило приємне враження. Мені вистачило кількох днів, щоб дати згоду на підписання контракту.
– У скільки разів зарплата в Динамо була вищою, ніж у бухарському Рапіді?
– Різниця була колосальною. У Рапіді я отримував копійки.
– Ви переходили до Динамо як вільний агент, чи Рапід отримав за вас компенсацію?
– Рапід за мене нічого не отримав. Там були труднощі з трансфером, і я переходив до Динамо як гравець Брашова, де свого часу починав кар’єру.
– Яке було ваше перше враження про Динамо?
– Перше, що я відчув – тренування в Динамо були вдвічі-втричі важчими, ніж ті, до яких я звик у Румунії. І ритм був зовсім іншим. До того ж, коли ми грали між собою, хлопці діяли дуже жорстко. На тренування завжди виходили в щитках – інакше не можна було. Проте травм уникати вдавалося не завжди: траплялося, що хтось вибував, зокрема й я. Бували випадки, коли тренування виявлялися набагато важчими, ніж самі матчі.
– Що запам’ятали з першого тренування в Динамо?
– Пам’ятаю, що було дуже спекотно. Після тренування я повернувся у свій номер і приліг відпочити хвилин на 15-20. Щодня було два тренування – півтори-дві години зранку і стільки ж увечері. Ритм був надзвичайно важкий. Але коли розпочалися матчі, ставало легше – грати доводилося раз на три дні. Я завжди більше любив грати. Не мало значення, проти кого – чи з Борисфеном, чи з Шахтарем. Завжди грав з душею, з серцем, на повну потужність.
