– Що за перевтілення відбулося у стані динамівців у перерві того поєдинка із «Спартаком»?
– Хоч і пройшло з тих пір понад три десятки років, перипетії матчу добре пам’ятаю до цих пір. Скажу відверто: такого повороту подій у цій грі не очікував ніхто – ані вболівальники, ані ми самі. Особливо якщо зважати на те, що ще у ході першого тайму, коли рахунок був 0:1, Діма Михайленко не реалізував пенальті. На перерву наша команда йшла, коли на табло висвічувалось 0:2. Та у роздягальні Йожеф Сабо зумів знайти потрібні слова, завівши хлопців. Пам’ятаю, як він акцентував увагу на тому, що на нас дивляться 100 тисяч глядачів і ми повинні зібрати волю в кулак і показати, на що насправді здатні. Ми й самі розуміли: вся Україна з нетерпінням чекала цього протистояння! До того ж, у турнірному плані зустріч із спартаківцями багато чого вирішувала.
– Навколо цього матчу точилося чимало розмов щодо високих грошових ставок. Мовляв, кожному футболісту «Динамо» у перерві гри були запропоновані величезні навіть по нинішнім міркам гроші – по 20 тисяч. Це дійсно так?
– Не зовсім. Нам ще до гри обіцяли винагороду. По 15 тисяч доларів. А у перерві ніхто нічого нам не добавляв.
– Чим запам’ятався вам другий тайм?
– Впевненості додав гол Віті Леоненка. Він вразив ворота невдовзі після поновлення гри і це додало команді впевненості. Хлопці заграли з натхненням і в заключному відрізку матчу той же Леоненко та Сергій Ребров забили ще два м’ячі. У тому поєдинку ми були краще за «Спартак» готові у функціональному плані, і це зіграло важливу роль.
– Як відзначали ту знакову перемогу над «спартачами»?
– Після гри тренери дали дозвіл зняти напругу, і всю ніч ми гуляли у ресторані. Та не тільки ми: весь Київ тоді стояв на вухах, - пригадує Шаран.
