Звісно, можна докопатися до окремих моментів – поганенької атаки та відвертого везіння біля власних воріт – але нащо? «Рома» на вершині таблиці Серії А. Не буде там уже за підсумками наступного туру? Ну, і не повинна. Не фінішує навіть у топ-4 у сезоні? І добре, бо у чемпіонаті є 4 справді сильніші за складами команди. Але у моменті «Рома» вища за всіх них. Більш успішна. В одному з найбільш конкурентних чемпіонатів світу. Наступного сезону після 3 прощань з тренерами за рік. Це величезний успіх, якому варто радіти. Можливо, «Рома» на правильному шляху. Рим заслуговує на хоча б одну хорошу команду.
Цей текст – про таких, як «Рома» та Гасперіні. Про клуби та особистості, які останнього вікенду подарували нам приводи для доброї посмішки та радості. Всі гаранти нашої теплоти на душі – тут. Читати, щоб відчути себе краще.
Елітний вінгер для елітної ліги
Коли влітку Діас їхав з АПЛ, я, звісно, усвідомлював, що лігу полишає сильний футболіст. Але ж насправді поїхав не просто топ – а найкращий лівий вінгер усього чемпіонату. Нічого не маю проти Діаса, колумбієць – дуже крутий. Але порівняйте, наприклад, з Ла Лігою, де зліва є і Віні, і Родріго, і Рафінья. Дивно, що у найкращій лізі світу немає на позиції футболіста, який міг би претендувати на Золотий м’яч. А хто після переїзду Діаса? Гакпо, Доку або Мартінеллі? Так не повинно бути в АПЛ. І як же чудово, що проблемну позицію одразу «закрив» Семеньйо! Оформив 6+3 у 7 турах, більше гольових дій в АПЛ має тільки Голанд. А в останньому турі взагалі отримав м’яч на фланзі, сам протяг та забив. Один з найкращих у світі зліва просто зараз. Є логіка у тому, що з’явився саме в Англії: тут потрібен як ніде більше.
Справедливий лідер
Інколи у футболі вболіваєш не за конкретний клуб, а за справедливість. Бо часто її у нашому повсякденному житті не вистачає – тоді нехай хоча б на зеленому газоні її буде вдосталь. Так от, нарешті «Арсенал» – лідер АПЛ, і це максимально справедливо. «Ліверпуль» вигравав у матчах, у яких не домінував та щастило. «Сіті» поступався командам, які навряд фінішують у зоні ЛЧ за підсумками сезону. «Челсі» припускався дурних втрат. «Кристал Пелас» – крутий, але, звісно, не виглядає по-чемпіонські щотижня. А от «Арсенал» цілком собі виглядає. Зараз найкращий і за фактичними, і за очікуваними очками. Взагалі не втрачає бали у дні, коли є фаворитом. Має найкращий захист. Тому і лідер. Добре, що хоч хтось отримує те, на що заслуговує.
Аморім in
Коли я прокидаюся, то приймаю 2 новини про Аморіма. Доки снідаю, очами пробігаюся по ще 3. Обідаю з Аморімом, вечеряю з ним. Коли мені сумно, YouTube пропонує мені дивитися депресивне відео про Рубена, а коли весело – також депресивне про нього, але без висновку «треба виганяти». Коли я сплю, то уві сні йду порожньою вулицею, навкруги ані душі, а на зустріч – Аморім. Занадто. Багато. Аморіма. У моєму. Житті. Я втомився. Єдиний спосіб це зупинити – щоб він почав перемагати. Тоді ЗМІ заспокоються. Тому починаю за нього вболівати. Цього тижня виграв у «Сандерленда» (2:0) ледь не вперше у сезоні впевнено. Журналісти зроблять паузу. Я зможу бачити обличчя людей, з якими знайомий особисто, частіше за фото Аморіма. Хоч якийсь час. Можете порадіти за Аморіма, а якщо не хочете – то хоча б за мене.
Майстер великих матчів
Я вважаю, що Мареска – тренер для елітних команд. «Челсі» – вже топ, але Енцо повинен тренувати когось сильнішого. Не знаю, чи готовий, але що мусить – точно. Цими вихідними переграв «Ліверпуль» (2:1). На КЧС завалив «ПСЖ» (3:0). Минулого чемпіонату здолав Емері та Гау. Лише питання часу, коли під роздачу попадуть Артета та Гвардіола. Тактичні плани Марески – цікаві, заміни під час гри – часто такі, які впливають на перебіг поєдинку. Йому подобається готуватися до великих матчів, він переграє у них своїх візаві та щиро радіє. Перемоги у таких поєдинках тим цінніші, чим сильніший твій клуб. Бо «Ман Сіті» виграє титули у великих матчах, а «Челсі» здобуває путівки до ЛЧ у менших. Я думаю, зростає заміна для Пепа у Манчестері… А поки кожна дуель Марески проти топ-тренера – must watch. Хіба не чудово?
Ванат та плювок на xG
Існують у футболі big chances – найкращі моменти для команди/футболіста у матчі. Зазвичай це 0.3+ xG. Якщо твоя імовірність реалізувати 30% або більше – це великий шанс. Чи нормально не забивати у таких випадках? Так. Варто реалізовувати 1 з 2, щоб тебе хвалили, 1 з 3 – щоб не мали до тебе великих претензій. Ванат у «Жироні» мав 3, рівно по 1 у кожному з 3 крайніх поєдинків – і жодного разу не забив. Змарнував усі топ-можливості. Але і гол забив в останньому турі: реалізував шанс на 0.06 xG. Обробив, підробив, пробив – усе зробив ідеально. Вибірка у 5 матчів замала, але поки Ванат – форвард, здатний забивати лише з неоптимальних позицій. Це плювок на xG-модель, відсотки забити якої Влада взагалі не хвилюють: у нього, мабуть, свої. Так їх ці наворочені статистики! Нехай знають своє місце. Забудуть? Ванат нагадає.
Ківу – Слот 2.0
Стилі румунського та нідерландського тренерів – абсолютно різні. Але за ідеєю вони роблять одне й те саме: спрощують гру. Прийшли до своїх теперішніх клубів після об’єктивно більш статусних наставників – раз. Обидва отримали склади, які експерти заздалегідь «поховали», – два. Почали спрощувати гру команди (Ківу ставить навісбол, Слот у перший рік – постійні контратаки) – три. Арне з такими картами у підсумку навіть виграв АПЛ. Чи виграє Ківу Серію А? Навряд. Але «Інтер» уже в топ-4 та має найкращу атаку у чемпіонаті. Ну і 5-матчеву переможну серію в усіх турнірах також. Навіть якщо титулу не буде, то сама по собі асоціація роботи Ківу з роботою Слота – компліментарна для тренера-початківця. Якщо Арне – сильний тренер, то Крістіан може стати не гіршим. Приємна несподіванка.
Дорослі зібралися пограти
«Викрадаю» ідею у коментатора MEGOGO, який перед самою перервою матчу «Боруссії» та «Лейпцига» (1:1) назвав футбол команд «дорослим». Погоджуюся на всі 100%. Зазвичай Бундесліга – у хорошому сенсі «дитяча». Тут мало прагматичного мислення, мінімум думок про майбутнє, головне – радість у моменті. Тому й футбол атака на атаку у 95% матчів. Тим цінніше, що місцеві топи можуть й по-іншому. Матч «джмелів» та «бичків» видався доволі нудним, але це добре. Раніше ці клуби грали між собою більш результативно – і провалювалися на європейській арені та припускалися необов’язкових втрат у Б1, бо не вміли захищатися. Тепер обидві вміють. Обидві знають, що робити, не тільки коли м’яч у тебе в ногах – але й коли у суперника. Дивом не зіграли 0:0. «Боруссія» та «Лейпциг» подорослішали. Тепер зможуть вигравати частіше.
Ілюзія гонки
Я розумію, що «ПСЖ» виграє Лігу 1. Ви розумієте, що «ПСЖ» виграє Лігу 1. Будь-який футболіст Ліги 1 знає. Навіть далекі від футболу люди все усвідомлюють. Але всім нам потрібна хоча б видимість інтриги. Щоб момент тріумфу парижан був хоч трохи цінним. Щоб ми відчували, що чемпіонат не такий уже й слабкий. Щоб ми мали мотивацію вмикати поєдинки Ліги 1. Чим пізніше «ПСЖ» відірветься від переслідувачів, тим краще нам, глядачам. Тому приємно, що парижани не перемогли у чемпіонаті на вихідних. Просто зараз вони одноосібні лідери першості, але відрив від найближчого позаду тільки бал, а цей найближчий не один: «Марсель», «Ліон» та «Страсбур» ділять другий щабель за набраними очками. Вже жовтень, а «ПСЖ» усе ще не чемпіон! Ліга 1 трохи цікавіша, аніж ми очікували. Тішуся.
Особлива гра
Моурінью навряд колись повернеться на свій колишній рівень. Навряд колись знову отримає шанс тренувати одну з найкращих команд світу. Епоха минула. Тепер інші часи, а на коні інші тренери. Але Жозе ще не поїхав з ярмарку. Поки що ні. У неділю він якщо не скинув з коня, то хоча б змусив зупинитися одного топ-вершника – Фаріолі. Той ледь не став чемпіоном Нідерландів з «Аяксом», а тепер виграв 9 матчів поспіль на чолі «Порту». Але ювілей не відбувся: 0:0 проти «Бенфіки» Моурінью. І які ж це 0:0! Фаріолі – колишній асистент Де Дзербі, тож його футбол – сміливий та в атаку. Але тут його команда зіграла лише 8:4 за ударами, сумарний xG у матчі менше одиниці. Один з найнудніших поєдинків сезону взагалі. Отже, перемога Жозе не за рахунком, але за змістом. Моур досі у грі. І це чудово, адже такий умілий шоумен потрібен європейському футболу.
Найбільш хижа команда Ла Ліги
«Реал» виглядає досить прагматично. Він не вириває перемоги, а поступово та методично розбирає опонентів. «Барселона» накатує хвилею та зносить з ніг, вона про агресію. «Атлетік» як лінивий пітон, який наївся та виповзає на полювання раз на декілька тижнів. Тоді роль головного хижака Ла Ліги вільна – і її приміряє на себе «Севілья». Переграла «Барселону» (4:1), вичікуючи на свої можливості. Шукала кращого моменту для атаки та кусала так боляче, що завдала супернику однієї з найбільш шокуючих поразок за останні роки. І, що важливо, це не разова акція: минулого туру «Севілья», наприклад, 90 хвилин відбивалася – і забила наприкінці в одній з небагатьох швидких атак (1:0). Вона стабільно програє володіння та територію – але перемагає. Така «зубаста» команда у сучасному футболі – справжня знахідка. Накусалася вже на топ-6. Далі буде.
