Із початком війни йдуть розмови про те, що Україна втрачає дуже багато талантів. Український футбол губить свій генофонд. Найкращі молоді гравці їдуть виступати за кордон, а європейські клуби отримали можливість їх підписувати. Закони війни вищі за закони футболу. Діти їдуть у Європу в статусі біженців, українські клуби ніяк не можуть цього заборонити.
Дійсно, за останні роки, напевно, тисячі дітей різних вікових категорій, які займаються футболом, опинилися в інших країнах – у провідних академіях Європи та статусних клубах.
Європейські клуби нічого не втрачають. Вони отримали можливість підписувати наших талантів безкоштовно. Якщо хлопець заграє, виплатять компенсацію за виховання, коли йому виповниться 18 років. Якщо не заграє, то взагалі ніяких проблем. Жодних ризиків для європейської команди.
На юнацькому рівні почали з'являтися імена. Але не все так просто при переході у дорослий футбол. Умовно кажучи, простіше грати за юнацькі команди Баварії, Реала, Байєра, Аталанти. А вже дорослий футбол чи навіть U-19 – то зовсім інші реалії. Іншими словами, якщо українці масово присутні на юнацькому рівні, то на професійному їх не так вже багато.
Артем Степанов, Богдан Попов – два прізвища серед покоління 2004-07 років, які зараз роблять перші кроки на дорослому рівні серед величезної маси гравців, що поїхали за кордон. Є ще, звісно, Єгор Ярмолюк, Тимур Тутєров та Геннадій Сінчук, але вони потрапили туди через трансфери, СК Дніпро-1, Колос та Металіст отримали компенсацію. У випадку із Ярмолюком та Сінчуком мова йшла про суми у понад мільйон євро.
Попов, Степанов... А що робити іншим? Перспектива грати у нижчих дивізіонах провідних чемпіонатів. Або шукати футбольне щастя у не найсильніших клубах Польщі, Угорщини, Словаччини, Болгарії і так далі.
Не так давно до України повернувся Іван Єрмачков. Колишній оборонець Вердера буде виступати за ЛНЗ. Єрмачкову вже йде 21 рік. У Німеччині виявився непотрібним «музикам». Перестав викликатися до молодіжної збірної України, не поїхав на молодіжний Кубок світу. Контракт із Вердером не дає розвитку. Переїзд у Черкаси для Івана – чудовий шанс перезавантажити свою кар'єру.
Це непоодинокий випадок. Шахтар повернув із Баварії лівого захисника 2007 року народження Дмитра Стрільчука, який грає за юнацьку команду. Динамо влітку підписало форварда Кирила Токаря 2008 року народження, який виступав у Польщі. Максим Лехів був у Лаціо, а зараз виступає за Карпати. Олександр Якименко із Брюгге повернувся в ЛНЗ взимку, а влітку став гравцем Олександрії. Список можна продовжувати дуже довго.
В УПЛ вже грають два воротарі 2007 року народження – Денис Марченко із Оболоні та Назар Домчак із Карпат. А скільки було розмов про Олександра Петренка із Байєра, який у 16 років став основним серед U-19 «фармацевтів» та тренувався із першою командою Леверкузена? Чи Іллю Волошина, який перейшов у Реал? Якщо вірити Transfermarkt, ігрова практика Петренка в Чехії та Волошина в Іспанії залишає бажати кращого. Той же Петренко – дуже талановитий воротар, який був у Шахтарі, Динамо, відразу почав грати у Німеччині в юнацькій Бундеслізі. Але Домчак та Марченко мають зараз зовсім інший рівень розвитку, бо вони виступають вже на дорослому рівні.
Сьогодні рівень футболу в Україні зовсім невисокий. Але це дає можливісь молодим гравцям виступати серед дорослих. Якщо ми говоримо про молодіжну чи юнацькі збірні, то Домчак і Марченко дуже серйозно випереджають Петренка та Волошина у плані перспектив. В Україні зараз склалася просто шикарна можливість для молодих футболістів отримати досвід і сподіватися на хорошу кар'єру.
Я взагалі не розумію Владислава Крапивцова, який невпевнено зіграв наприкінці минулого сезону за Жирону. Нічого не змінилося й у новому сезоні, коли червону картку отримав Пауло Гассаніга. Ти у 20 років не провів навіть п'ять матчів на професійному рівні. Зате контракт із Жироною. В Україні можна було грати в умовних Поліссі, Кривбасі, Карпатах. За кордон потрібно їхати готовим, або щоб бодай на тебе сподівалися.
Найбільший талант Динамо 2010 року Захар Осьмюхін нещодавно перейшов до Хетафе. Він із початку 2025-го – в Іспанії. Його пов'язували із Атлетіком, Жироною, але виплив тільки наприкінці літа в Хетафе. Адаптація, конкуренція – дуже багато викликів. У Динамо була дорожня карта, яка давала можливості вже наступного сезону стукати у U-19. Ситуація така, що перша команда потребує посилення та чекає власних вихованців. Що буде в Іспанії? Я не знаю. Не впевнений, що Захар матиме такі ж перспективи, які були в нього в Україні.
У збірній Хорватії є такий відділ, який займається пошуком етнічних хорватів чи гравців хорватського походження за кордоном. Була війна, багато біженців, трудових мігрантів. Нікого не здивуєш гравцями збірної Хорватії, народженими у Німеччині, Австрії, Швейцарії. Це вже покоління дітей емігрантів. На рівні Динамо Загреб також працює такий відділ.
Українським клубам потрібно переймати хорватський досвід. Маємо дуже великий попит на гравців. Готові навіть добре платити, але через фактор війни приїжджають не завжди якісні легіонери, яким ще й доводиться переплачувати. Тому, можливо, потрібно повертати своїх? Для обох сторін це буде вигідна історія. Тільки головне, щоб мова не йшла про гроші. Якщо фінанси будуть на першому місці, то нічого хорошого з цього не вийде.
Повертати українських гравців додому точно потрібно не грошима, а тільки перспективами. У Динамо був дуже сильний 2006 рік. Із війною хлопці опинилися у Європі. Менеджери столичного клубу доклали максимум зусиль, щоб їх повернути. Зокрема – хорошими особистими умовами. Великі гроші у юному віці не призвели до розвитку. Зовсім загубилися Кирило Пашко, Владислав Калин. Перший не грає у Польщі, а другий не має клубу... Не так давно тріо Калин, Пономаренко, Пашко наводило жах на суперників Динамо та збірної України 2006 року у кваліфікації на Євро U-17.
Шахтар далеко не втік. Владислав Кравець був у Баварії, Спортінгу. Шахтарю довелося багато працювати, щоб його повернути. Зараз Кравець сидить у запасі в Локомотиві Кошіце. Це команда другого за силою дивізіону Словаччини. Євген Янович був капітаном збірної України 2005 року. Його і Олександра Ющенка дуже хотіло залишити в себе Динамо Загреб. Сьогодні Янович не грає в основі за Інгулець, а Ющенко без клубу... Гроші, як чинник повернення, не зовсім ефективний інструмент для молодих гравців. Особливо, коли футболіст ще нічого не досягнув. Футбол – це дуже важка робота. Тільки перспектива, тільки можливість себе проявити має ставати гарною складовою повернення додому.
У Динамо на рівні академії – великі проблеми. Потрібно відстежувати гравців, які б могли грати за U-19. Клуби, котрі не приховують своїх амбіції та мають хороші фінансові можливості, типу ЛНЗ, Карпат, Металіста 1925, можливо Колоса, Олександрії, Вереса, Руху, повинні задуматися над створенням відділу селекції, який буде відслідковувати молодих українців у Європі та шукати слушний момент для їхнього повернення.
Михайло Дубровний викликався у збірну України 2005 року народження. Після початку війни опинився у Генті. Зараз грає у четвертому за рівнем дивізіоні Бельгії. Європейська кар'єра не склалася. Але для українських клубів він би міг бути цікавим. Дуже багато українських футболістів віком до 20-21 року загубилися у Європі. Повернення додому пішло б їм на користь та було би шансом врятувати кар'єру. Немає сенсу називати всіх. Тут не потрібно платити мільйони чи навіть сотні тисяч доларів. У більшості своїй то гравці, яких можна брати вільними агентами або залишати відсоток від наступних продажів.
Так само потрібно спостерігати за тими, хто зараз на слуху. Може так статися, що гравець буде доступний. Наприклад, для Динамо великою проблемою є позиція нападника. Після Матвія Пономаренка 2006 року народження, напевно, наступним йде Антон Мартинюк аж 2010 року. Потенційно повернення Богдана Попова чи підписання Артема Степанова пішло б київському клубу на користь. Це молоді нападники, які ще нестабільні та роблять тільки перші кроки у дорослому футболі. Попереду – повна невизначеність. Тому потрібно слідкувати. Можливо, випаде момент їх підписати.
Треба аналізувати не тільки тих, хто поїхав у Європу після початку війни, але й дітей емігрантів, які там давно. Вони також можуть бути цікавими для українського ринку. Давид Фесюк – тільки запасний воротар у Хайдуку. Андрій Фірман загубився у Ювентусі. Рівень цих гравців, як мінімум, дає можливість хоча б прицінитися до них.
