13 листопада національна збірна України проведе один із найбільш відповідальних поєдинків за останній час. У суперниках в «синьо-жовтих» будуть дворазові чемпіони світу та Європи – французи, яким, аби вирішити завдання із виходу у фінальну частину чемпіонату світу-2026 у поточному відбірковому циклі в рамках групи D, швидше за все, вистачить і нічиєї проти нашої команди, однак перемога у грі з підопічними Реброва на всі сто відсотків і без жодних застережень забезпечить «триколірним» путівку за океан – до США, Канади та Мексики, де влітку наступного року й відбудеться мундіаль.
Збірна Франції історично є одним із найбільш незручних суперників для нашої національної команди. Примітно також, що проти «триколірних» наші провели найбільшу кількість матчів, порівняно з іншими опонентами – 13. І баланс для «синьо-жовтих», на жаль, не райдужний…
Україна проти Франції на поєдинки виходила під керівництвом уже шістьох головних тренерів. Хто з них провів найбільше ігор із «триколірними»? Хто є найуспішнішим? А хто, навпаки, зазнав найбільшого фіаско? Про все це прямо зараз і піде мова, причому прізвища наставників ми наведемо у порядку успішності протистоянь французам…
Сергій Ребров – 1 матч (+0=0-1, 0:2)
5 вересня збірна України у Вроцлаві програла Франції із рахунком 0:2, пропустивши по м'ячу у кожному з таймів – спочатку від Майкла Олісе на 10-й хвилині, а потім від Кіліана Мбаппе на 82-й. Шанси зачепитися за більш сприятливий результат у нашої команди були, що підтверджують і показники очікуваних голів обох команд (1,84 – в України; 2,21 – у Франції), однак загалом один із грандів світового футболу на рівні збірних взяв три очки дуже буденно та без особливих сумнівів із точки зору заслуженості.
Тепер Сергій Ребров матиме чудовий шанс взяти у Франції реванш, що вже не дано іншим його колегам, які свої поєдинки на чолі збірної України проти «триколірних» відіграли раніше…
Олег Блохін – 5 матчів (+0=1-4, 3:11)
Проте проти французів Блохіну якось не щастило. У п'яти зустрічах наша команда може похвалитися тільки однією нічиєю за чотирьох поразок та гнітючої різниці м'ячів 3:11.
Заради справедливості два поєдинки з п'яти, у яких Україна грала із Францією під керівництвом Блохіна, носили статус товариських. І в обох з них наші програли: 6 червня 2004-го з рахунком 0:1 на «Стад де Франс» за загалом дуже і дуже гідного опору, коли перемогу «триколірним» на 89-й хвилині приніс точний удар Зінедіна Зідана, а через сім років, у червні 2011-го, «синьо-жовті» у Донецьку на «Донбас Арені» поступилися зірковому опоненту вже за всіма статтями – 1:4. Тоді рахунок у матчі відкрив той, хто колись був лідером та легендою для вітчизняного футболу, рекордсменом за кількістю матчів за національну команду, але після початку повномасштабної фази російсько-української війни своєю поведінкою швидко перетворився на вигнанця, хоча варто було б використати й більш жорсткіше слівце, якби не бажання максимально залишатися у межах літературної мови. На гол відщепенця експериментальний склад французів відповів аж чотирма точними ударами, причому імена авторів забитих м'ячів, мабуть, наразі вже мало що скажуть більшості наших уболівальників – Марвен Мартен (дубль), Кевін Гамейро та Юнес Кабул.
У 2007 році Україна та Франція провели між собою два матчі в рамках кваліфікації на Євро-2008. Спершу на «Стад де Франс» у червні наші програли із рахунком 0:2, пропустивши м'ячі від Франка Рібері та Ніколя Анелька, а вже у листопаді, на НСК «Олімпійський» у Києві, «синьо-жовті» все ж таки зачепилися за очки, звівши поєдинок до нічиєї. За Україну тоді забивали наші лідери атаки – Воронін та Шевченко, а от у Франції в голеадорах виявилися не менш зіркові та відомі гравці – Тьєррі Анрі та Сідней Гову. На жаль, той поєдинок вже зовсім нічого не означав для «синьо-жовтих», які у відбірковій групі взяли 17 пунктів та фінішували аж на четвертому місці, пропустивши уперед збірні Італії (29 очок), Франції (26) та Шотландії (24), а зумівши випередити Литву (16), Грузію (10) та Фарерські острови (0).
Мабуть, найбільш знаковий матч проти збірної Франції наша національна команда також провела під керівництвом Олега Блохіна. Йдеться про поєдинок групової стадії домашнього для нас Євро-2012, коли 15 червня 2012 року на «Донбас Арені» українці приймали французів у рамках другого туру. Та гра, на жаль, також не втішила вітчизняних фанатів позитивним результатом, завершившись поразкою «синьо-жовтих» із рахунком 0:2 (авторами забитих м'ячів виявилися Жеремі Менез та Йоан Кабай). Але найбільше гра Україна – Франція на Євро-2012 запам'яталася нашим та й європейським фанатам, неймовірною зливою та грозою, через які поєдинок довелося зупиняти на півгодини. Існували побоювання, що із таким потоком води поле «Донбас Арени» не впорається, однак один з найкращих стадіонів країни того часу із легкістю витримав це випробування і гра була продовжена…
Андрій Шевченко – 2 матчі (+0=1-1, 2:8)
Під керівництвом іншої вітчизняної легенди Андрія Шевченка збірна України також виходила проти французів, причому робила це двічі.
Перша зустріч не принесла радісних емоцій ані Шевченку, ані комусь із вітчизняних шанувальників футболу, ставши найгучнішим ляпасом в історії національної команди. Поразка з рахунком 1:7, зафіксована латвійським рефері Андрісом Тремайнісом 7 жовтня 2020 року на «Стад де Франс», має під собою цілу низку об'єктивних причин, про які навіть через кілька років треба буде згадувати, намагаючись пояснити сучасникам рахунок на табло. Тоді через травми та епідемію Covid-19 «синьо-жовті» змушені були діяти у відверто експериментальному складі, а у запасі в команди Шевченка навіть не виявилося резервного воротаря, через що таким у протоколі значився Олександр Шовковський – один з асистентів головного тренера, котрий завершив кар'єру гравця ще у 2017-му. З іншого боку, той матч дозволив дебютувати за національну збірну 18-річному центрбеку Іллі Забарному, котрий представляв «Динамо». І нехай більш неприємного першого матчу, мабуть, і придумати складно, натомість з того часу наша національна команда отримала твердого гравця основи, який до 23 років вже провів за неї аж 53 поєдинки. Ось вже воістину, коли у негативі треба шукати і знаходити хоч щось позитивне…
Олександр Петраков – 1 матч (+0=1-0, 1:1)
За перше місце у групі українці, так само як і ніхто інший, із французами тоді вже не боролися, а щоб заскочити на друге, яке давало право зіграти у плей-оф кваліфікації, необхідно було випередити Фінляндію. Зрештою «синьо-жовті» змогли це зробити, набравши лишень на одне очко більше за представників півночі. Примітно, що вирішальним стало саме очко, набране у матчі із Францією, якій фіни обидва свої матчі програли.
4 вересня 2021 року «синьо-жовті» на НСК «Олімпійський» у Києві вистояли, звівши поєдинок до нічиєї 1:1. Наші відкрили рахунок на 44-й хвилині зусиллями Шапаренка, але вже на 50-й Франція його зрівняла – відзначився Марсьяль. Гості могли виривати і перемогу, але в одному з епізодів штанга прийшла на допомогу нашому кіперу Андрію Пятову, завдяки чому свій єдиний матч проти французів Олександр Петраков на чолі національної команди завершив на позитиві...
Йожеф Сабо – 2 матчі (+0=2-0, 0:0)
На чолі із Йожефом Сабо збірна України провела свої перші матчі з командою Франції. Зустрітися «синьо-жовтим» та «триколірним» жереб надав можливість у рамках відбіркового циклу на Євро-2000. Це була та сама кваліфікація, під час якої Україна вдома виграла у росії (3:2), а у фінальному турі вирвала у збірної країни 404 нічию (1:1) завдяки голу Шевченка/Філімонова.
З Францією ж українці тоді двічі зіграли внічию, причому обидва рази без голів – 0:0. Спершу наприкінці березня 1999-го такий рахунок було зафіксовано на «Стад де Франс», а у вересні того ж року він красувався і на табло київського НСК «Олімпійський».
Михайло Фоменко – 2 матчі (+1=0-1, 2:3)
Єдиним тренером, під керівництвом якого збірна України, на поточний момент, обігравала команду Франції, є Михайло Фоменко, нині, на жаль, вже покійний…
Цьому коучу судилося привести «синьо-жовтих» до другого місця у європейській кваліфікації на ЧС-2014, що дало нам шанс отримати путівку на мундіаль до Бразилії через плей-офф. Перед жеребкуванням Україна була серед сіяних, а от у когорті несіяних нам міг дістатись хтось із квартету Франція, Швеція, Румунія, Ісландія. Як уже зрозуміло, жереб вивів нас саме на «триколірних», у лавах яких тоді виблискував очевидний, як вважало чимало експертів, претендент на «Золотий м'яч» Франк Рібері.
Можливо, саме матчі проти України й не дозволили Рібері здобути престижну індивідуальну нагороду, яка зрештою дісталася португальцю Кріштіану Роналду. Справа в тому, що 15 листопада 2013 року в Києві на НСК «Олімпійський» Франція була несподівано й заслужено бита українською збірною із рахунком 0:2 (м'ячі в активі Зозулі та Ярмоленка), а Рібері буквально «з'їв» правий бек нашої збірної Артем Федецький.
Для виходу на ЧС-2014 у Парижі нашій збірній потрібно було не програти з більшим рахунком, але… Дива не сталося. Україна поступилася саме з тим рахунком, який був так потрібен Франції – 0:3 (дублем відзначився Мамаду Сахо, а ще один м'яч забив Карім Бензема). При цьому, на виїзді через перебір «гірчичників» не зміг зіграти Федецький, а Мандзюк, котрий замінив його на фланзі, втримати Рібері у другій грі проти України поспіль не зумів. В результаті Франк відзначився двома результативними передачами…
