Шевченко пропрацював у «Дженоа» всього 69 днів, команда вилетіла з Серії А – проте не все однозначно. Ось що хорошого він досягнув в Італії

Період Андрія Шевченка в Дженоа прийнято вважати провалом: 11 матчів, одна перемога в Кубку та звільнення через два місяці. Але якщо відкинути цифри на табло і подивитися на склад команди сьогоднішніми очима, відкривається інша картина. Шевченко не просто тренував аутсайдера — він заклав фундамент для майбутніх зірок європейського футболу, розгледівши талант там, де його ігнорували гранди.

Сайт Sport Arena з несподіваного ракурсу дивиться на роботу Андрія Шевченка в Дженоа – все було не так однозначно, як могло виглядати в сезоні 2021/22. 15 січня виповнюється 4 роки з моменту відставки єдиного українського тренера в Серії А.

Як взагалі Шевченко опинився в Дженоа: «міланський» слід, великі амбіції та паралелі з Комо

Станом на 2021 рік Андрій Шевченко – ще не президент УАФ, а навпаки – колишній співробітник організації, який пішов із національної збірної після чвертьфіналу чемпіонату Європи після завершення контракту. Дженоа – 11-та команда Серії «А», яка отримала нових власників і сподівалася «вистрелити», як оце зараз Комо Джарум Групп, Сеска Фабрегаса та Ніко Паса.

Дженоа перебувала певним чином в орбіті давно знайомих Шевченку футбольних постатей. Достатньо сказати, що за кілька років до того Адріано Галліані називався в ЗМІ як потенційний власник клубу. Ходили чутки, що Сільвіо Берлусконі, який вливав великі гроші в великий Мілан 80-х і 90-х, міг повернутися в «кальчо» саме в якості, так би мовити, людини з великим впливом на Дженоа.

Американська компанія 777 Partners, яка щойно придбала клуб, хотіла відразу ж зробити вагому заявку на успіх. Тож запросила чвертьфіналіста Євро-2020. Шевченко був їхнім першим великим призначенням, «обличчям» нового проєкту.

Хто провалився до Шевченка?

Давіде Баллардіні — це «вічний пожежник» Дженоа. Він очолював клуб чотири рази в різні періоди. Попередній власник клубу, Енріко Преціозі, звільняв і призначав його щоразу, коли команда потрапляла в кризу.

На момент продажу клубу американцям (777 Partners) у вересні 2021 року, Баллардіні вже був на посаді. Проте нові власники не вважали його частиною свого «проєкту». Він провалив старт сезону:

• За 12 турів команда здобула лише одну перемогу.
• Дженоа безнадійно борсалася в зоні вильоту.
• Останньою краплею стала нічия з Емполі (2:2), після якої Баллардіні звільнили.

Чому вибрали саме Шевченка?

Баллардіні призначав Преціозі — людина, яка керувала клубом 18 років і була символом старого, хаотичного стилю управління. Американці з 777 Partners хотіли гучного імені, яке б символізувало нову еру.

Шевченко став їхнім першим самостійним вибором. Вони хотіли тренера зі світовим іменем та сучасним підходом (враховуючи успіх Андрія зі збірною України на Євро-2020), щоб показати: Дженоа більше не провінційний клуб, що виживає, а частина глобальної футбольної мережі. Важливим було те, що Андрій був зіркою Мілану, володарем «Золотого м’яча» саме в час виступів у Серії «А».

В принципі, все вказувало на те, що Дженоа готувалася довіряти Шевченку – селекція під його керівництвом працювала, уже був придбаний у австрійському Штурмі Келвін Йєбоа (родич колишньої зірки Лідса) – пізніше, з переходом данця Хейлунна в Удінезе, стало ясно, що це досить таки перспективний напрям. Взяли в оренду з Роми Калафіорі, з яким Шевченко й попрацювати часу не мав. Клуб встиг оформити прихід Калафіорі, Естіґора, Хефті — гравців, які мали стати основою для порятунку від вильоту.

Тож хаотичність Дженоа виявлялася й у цьому – взяти зіркове ім’я, доручити йому команду, почати під нього формувати склад і… звільнити.

Провал Дженоа часів Шевченка: інакше й бути не могло

Прихід Шевченка в Дженоа відбувся у момент «ідеального шторму». Клуб перебував у стані болісної трансформації: американські власники з 777 Partners щойно викупили акції у Енріко Преціозі, який керував командою 18 років. Шевченко фактично прибув розгрібати «авгієві стайні» старого режиму — склад був розбалансованим, перевантаженим віковими гравцями та деморалізованим серією поразок Давіде Баллардіні.

Головною проблемою став конфлікт цілей. Нові власники декларували будівництво довгострокового проєкту, але реальність диктувала інше: клуб панічно боявся вильоту із Серії «А», що означало б величезні фінансові збитки. В таких умовах у Шевченка не могло бути ані часу, ані права на помилку. Те хороше, що тільки намічалося — омолодження складу, зміна тактичного малюнка та залучення сучасних скаутських методів Йоханнеса Шпорса — вимагало місяців роботи. Але тиск за результат тут і зараз виявився сильнішим за логіку розвитку. Шевченко став заручником перехідного періоду: його запросили будувати майбутнє, а звільнили за те, що він не зміг миттєво виправити минуле.

Дженоа не виграла жодного матчу в чемпіонаті, а останнім для Шевченка став програш від Мілану

Сам результат вийшов у нього очевидно провальним: в 11 матчах лише одна перемога та три нічиї при семи поразках і співвідношенні голів 5:18. Набравши всього шість очок, Шевченко досягнув найгіршого ratio в своїй кар’єрі – всього 0,55 очка за гру. Це був виклик честолюству великого футболіста, який на чолі далеко не гранда європейського футболу – збірної України – набирав у середньому 1.69 очок за гру. А на період роботи Шевченка, нагадаємо, збірна України грала в елітній групі Ліги націй, її суперниками ставали всі гранди – Італія, Франція, Англія, Іспанія , Німеччина. 1.69 очка за гру в такий насичений період збірної України варті навіть більшого доробку, якби він очолював якусь команду-гранд…

Читайте також: ПСЖ-то виграв Суперкубок Франції-2025. А Ілля Забарний? Є точна відповідь юриста

Встигнувши обіграти Салернітану в Кубку Італії (1:0), вистояти нічиї з Удінезе, Аталантою та Сассуоло, Шева пішов у відставку після поразки в 1/8 фіналу Кубка Італії від рідного Мілану. А багато хто зі ЗМІ відзначав, що саме той січневий матч виявився найкращим для Дженоа – і виднілося вже світло в кінці тунелю.

Шевченко намагався поставити Дженоа структуру 3-5-2 (яку використовував у збірній), але команда була вкрай розбалансована. В останньому матчі проти Мілана він перейшов на 4-3-3, і команда видала свій найкращий перфоманс. «Багаті також плачуть» – від 7 листопада 2021 року до 15 січня 2022-го Шевченко мав лише 69 днів у якості головного тренера Дженоа.

Ну, на жаль, український футбол такий – що, крім Шеви, в топ-5 ліг Європи хіба що Скрипник ще попрацював, у Бундеслізі в складі Вердера, за який свого часу й грав. А щоб сучасний український тренер зміг привернути своєю роботою інтерес із АПЛ, Ла-Ліги, Серії «А», Бундесліги чи Ліги 1 – і його запросили, і він справився з мовним і ментальним бар’єром… Навіть важко уявити зараз такого, хтось приходить вам на думку? І мені – ні.

Незлагоджений тандем: Шевченко та Шпорс

Коли в грудні 2021 року посаду генерального менеджера обійняв Йоханнес Шпорс, вектор Дженоа радикально змінився. Разом із Шевченком вони почали «чистити» склад від баласту. Шпорс, вихованець системи Ред Булл, шукав перспективних атлетів, а Шевченко — гравців, здатних грати в інтенсивний футбол. Саме цей дует ініціював переходи, які за кілька років принесуть клубам десятки мільйонів євро.

Втім, в італійській пресі звучали думки, що Шпорс, ставленик компанії 777 Partners, насправді віддавав перевагу зовсім іншому стилю тренування, тож у підсумку запросив Александера Блессіна, який до того гучно заявив про себе роботою в скромному бельгійському Остенде. Проте протеже Шпорса тотально провалився – вилетів із Серії «А», був звільнений наступного сезону, коли в команди йшла пробуксовка навіть у Серії «Б».

Історія мала щасливе завершення – Дженоа призначила екс-одноклубника Шеви Альберто Джилардіно, який в підсумку й повернув її в Серію «А». Проте футбол – дуже неоднозначна річ. Хоча Пандєв, Маркетті, Кришіто зовсім не знайшли спільної мови з Блессіном, а сам Алекс відверто хейтив очевидного таланта Калафіорі, в підсумку цей тренер все ж довів свій рівень, вивівши в Лігу чемпіонів скромний бельгійський Уніон Сен-Жилуаз. Все ж вмів він працювати, хай якими й суперечливими його методи роботи могли здаватися «сенаторам» Дженоа!

Проте ми відволіклися, ми все ж про спадщину Шевченка в Дженоа. Тут непросто: наближені до головного тренера конфіденційно запевняли нас, що більшість гравців прибули в команду за бажанням Андрія Миколайовича, в італійській пресі звучали кардинально інші інсайди – ніби це Шпорс хотів бачити в команді молодих гравців, а Шевченко наполягав на значно більш якісному та досвідченому підсиленні.

Майбутня зірка Арсеналу: Ріккардо Калафіорі

Сьогодні Ріккардо Калафіорі — один із найдорожчих захисників світу та ключовий гравець Арсеналу. Але в січні 2022-го він був підлітком, який безнадійно сидів на лавці Роми у Жозе Моурінью.

Дженоа бачив у Калафіорі не просто лівого захисника, а універсала з хорошим відчуттям простору (що, власне, й розкрилося пізніше в Болоньї – одній із найбільш стильних команд Європи останніх 10 років). Хоча через звільнення Андрія Миколайовича вони пропрацювали разом лише лічені дні, саме трансфер у Дженоа під керівництво Шевченка став для Ріккардо першим кроком у дорослий футбол Серії А. Шева дав йому поштовх, який згодом привів гравця через Базель і Болонью до Лондона.

Андреа Камб’язо: універсальний солдат, якого розкрив Шева

Якщо Калафіорі був точковим підсиленням, то Андреа Камб’язо став головним відкриттям внутрішнього ресурсу Дженоа за часів Шевченка. Саме український тренер розгледів у 21-річному вихованці клубу ідеального універсала, здатного закрити весь фланг та якісно працювати на атаку. При Шеві Камб’язо отримав повну свободу дій, ставши ключовою ланкою у переході команди з оборони в напад.

Сьогодні Андреа — один із найдорожчих гравців Ювентуса та гравець основи збірної Італії. Його стрімкий злет розпочався саме на «Луїджі Ферраріс», де Шевченко довірив йому роль «джокера», що згодом перетворила хлопця на зірку Серії А.

Мексиканський капітан: Йохан Васкес

Серед молоді, яку вводив (до певної міри, вимушено) Шевченко, був і юний захисник Васкес. Мексиканський оборонець, якого Шева активно інтегрував у склад, грає за Дженоа й зараз і є його капітаном. Зараз за ним полюють топ-клуби, і 27-річний захисник своєї збірної оцінюється в щось біля 15 млн. євро.

Новачок із УНАМ Пумас дебютував у Дженоа ще при попередниках Шевченка, проте український тренер активно підпускав його до основи, відчувалося, що бачив у ньому потенціал.

Норвезька скеля: Лео Естіґор

Історія Лео Естіґора — чи не найяскравіший приклад того, як Шевченко вмів розгледіти потенціал там, де інші бачили просто «чергового орендованого гравця». До переїзду в Геную Естіґор належав Брайтону, але тинявся по орендах (Санкт-Паулі, Ковентрі, Сток Сіті) та не був потрібен Брайтону. Шпорс та Шевченко викупили його кандидатуру як таку, що має ідеальні характеристики для виживання в Італії: міць, зріст та агресію.

Естіґор прибув до Генуї 5 січня, а вже 6 січня Шевченко випустив його в основі проти Сассуоло. Жодної адаптації — лише чиста довіра. Лео миттєво став лідером оборони. Як тільки він почав стабільно грати у Шевченка, на це одразу відреагувала збірна Норвегії — вже у березні захисник отримав свій перший виклик до національної команди, де став партнером Ерлінга Голанда та Мартіна Едегора. До роботи з Шевченком Естіґор грав лише за молодіжні збірні. Сьогодні Естіґор — визнаний майстер, який встиг пограти за Наполі та стати основним у збірній.

40-річний бомбардир та виклики роздягальні

Робота з молоддю проходила на тлі спроб порозумітися з ветеранами. Горан Пандєв, легенда північномакедонського футболу, на той момент уже наближався до свого 40-річчя. Це був складний союз: Шевченко вимагав пресингу та обсягу роботи, який Пандєву було важко дати фізично. Проте Андрій Миколайович намагався використовувати досвід Горана як «джокера», поважаючи його статус у роздягальні.

Паралельно Шева інтегрував у склад Йохана Васкеса, який згодом став стабільним гравцем збірної Мексики, та допоміг розкритися Андреа Камб’язо, за яким зараз полюють топ-клуби Європи, і який є незамінним у Ювентусі. І головне: з приходом Блессіна багато, якщо не більшість із цих гравців, або регресували, або навіть залишили Дженоа. А недавнє інтерв’ю Маркетті показало, що із наступником Шевченка гравці ще не знайшли й людського контакту, залишившись шокованими деякими його висловами та методами роботи. Тож, м’яко кажучи, краще після звільнення Андрія не стало.

Чому Шева пішов і що залишилося Дженоа?

Останнім акордом став матч Кубка Італії проти Мілана. Дженоа програла в овертаймі, але це була найкраща гра команди за часів Шевченка. Тренер нарешті знайшов баланс, перейшовши на схему 4-3-3, а рахунок у матчі відкрив саме «його» гравець — Лео Естіґор.

Шевченка звільнили через тиск нових власників, які хотіли негайного результату в таблиці, не розуміючи, що фундамент уже побудовано. Андрія замінив Александер Блессін, але він лише скористався кадрами, які зібрали Шпорс та Шевченко.

Період у Дженоа помилково вважають провалом лише тому, що дивляться на кількість очок. Якщо ж подивитися на список гравців, які пройшли через Шевченка в Генуї і де вони грають зараз (Арсенал, Ювентус, Наполі), стає зрозуміло: українець готував команду майбутнього, але клубу просто не вистачило терпіння. Дуже жаль, що клуб не зміг використати одночасно напрацювання штаба Шевченка та задумки спортдира Шпорса – в кожного з них були сильні сторони, але об’єднати їх на користь Дженоа не вдалося.

Математика прогресу: як зросла вартість активів Дженоа з часів Шевченка

Щоб зрозуміти, яку роботу було виконано, достатньо поглянути на цифри. Ці гравці були запрошені або отримали шанс саме за Шевченка, коли їхня ринкова вартість була мінімальною. Зараз всі вони зробили крок вперед у своїй кар’єрі – і не можна заперечити ту роль, яку відіграла їхня спільна робота з Шевченком або хоча б сам факт, що при ньому відбувся важливий для їхньої кар’єри поворот (це скоріше про Калафіорі):