Але є досить серйозні сумніви, що півзахисник гірників зможе стати гравцем збірної України, хоч на березневі матчі, хоч на літо 2026 року. Головною перепоною тут стануть правила ФІФА.
Бразилець поки занадто мало часу провів в Україні
Почнемо із базових принципів: кожен футболіст може грати за свою збірну за правом крові. Тобто, якщо він або хтось із його батьків чи дідів з бабусями народилися в Україні. Щодо Педрінью, таке правило діяти не може, адже його родина походить зі штату Алагоас – не Україна. На жаль, він не походить з української діаспори Курітібщини.
Також у ФІФА є правило one-time switch (одноразової зміни футбольного громадянства), коли футболіст із подвійним громадянством, може один раз змінити асоціацію. Але для цього треба цілий ряд умов: йому має бути до 21 року, він може зіграти не більше трьох матчів за дорослу збірну попередньої країни на момент першого матчу за попередню асоціацію, в нього вже мало бути громадянство іншої країни. Найбільш показовий приклад – Деклан Райс, який має 3 матчі за збірну Ірландії.
Оскільки в Україні взагалі було заборонене множинне громадянство (до січня 2026), то це точно не наш кейс, та й Педрінью вже 28 років.
Таким чином, щоб грати за збірну України Педрінью може тільки скористатися правилом осілості – substantial connection («суттєвий зв’язок») за яким гравець після повноліття повинен прожити безперервно 5 років в країні, щоб отримати її футбольне громадянство.
У випадку бразильця є одразу кілька нюансів.
Педрінью перейшов в «Шахтар» 9 червня 2021 року. Тобто за правилом 5 років зіграти за збірну України футболіст зможе не раніше 9 червня 2026.
Але не забуваємо й про пункт «безперервно». Де-факто гравець покинув «Шахтар» 24 лютого 2022 року, із початком повномасштабної війни. Педрінью повернувся 7 липня 2024 року, цей час футболіст провів в оренді у «Атлетіку Мінейру». Тобто два роки і понад чотири місяці футболіста в Україні не було.
Педрінью був в оренді у Бразилії, тож мав зв'язок з Україною через контракт з «Шахтарем», в такому випадку його перебування в країні не обнуляється, а ставиться на паузу, але майже 28 місяців у Бразилії йому не зараховані в «стаж українця».
У «Коментарі до правил, що регулюють право гравців виступати за збірні команди» версії січня 2021 року чітко прописано: «Якщо немає виняткових обставин, гравець повинен фізично перебувати на території асоціації щонайменше 183 дні протягом 12 місяців».
Період фізичної присутності не переривається через:
- I) короткі поїздки за кордон з особистих причин;
- II) відпустки за кордоном під час міжсезоння;
- III) медичне лікування або реабілітацію за кордоном після травми чи хвороби;
- або IV) поїздки за кордон у зв’язку з футбольною діяльністю (тренування, збори, матчі тощо).
Єдине дозволене відхилення від правила 183 днів – це наявність «надзвичайних обставин». Це ситуації, що не залежать від волі гравця (наприклад, стихійні лиха, глобальна пандемія, форс-мажорні обставини). Кожен випадок оцінюється індивідуально.
Тож вторгнення РФ на територію України теоретично можуть розглядати під таким кутом.
Свого часу Україні вже погрожували проблемами через паспорт Мораєса
Якщо відкинути громадян РФ, яких натуралізували ще у 1990-ті за спрощеною процедурою, то всі інші випадки якраз вкладаються у п'ятирічний термін проживання на території України: Едмар, Девич, Марлос та Мораєс прожили в Україні потрібну кількість часу.
Стосовно останнього, щоправда, були питання, адже у 2019 році федерації Люксембурга та Португалії поставили під сумнів законність натуралізації форварда. Гравець проживав в Україні 6 років і 9 місяців, але був перерваний орендою до Китаю. Оренда Мораєса тривала 131 день, тож за тодішніми законами все було в порядку, адже кваліфікувалося, як робоча поїздка.
Але певна неоднозначність була, бо правила застосування Статуту ФІФА тоді не визначали поняття «безперервного перебування», а зараз такий пункт є.
Схоже, що всі розмови про підсилення перед матчами проти Швеції явно передчасні. І навіть влітку можливість натуралізації, напевно, залежить від роботи юристів й погляду ФІФА – тобто того самого індивідуального сприйняття ситуації. Бо випадок Педрінью точно абсолютно унікальний. Але майже 2,5 роки безперервної паузи за 5-річний період – це серйозний аргумент проти.
