Є кар'єри, які будують в тихих кабінетах. А є шляхи, які прокладають крізь вогонь. Денис «Редіс» Прокопенко, колись затятий ультрас київського «Динамо», а сьогодні – жива легенда оборони Маріуполя, офіційно став бригадним генералом. Президент Зеленський присвоїв це звання людині, чий шлях від фанатської трибуни до генеральських погонів – це готовий сценарій для голлівудського блокбастера.
Але щоб зрозуміти «Редіса», треба копнути глибше, аж у родинну історію. Його прадід, етнічний карел, воював проти совєтів на боці Фінляндії у Зимовій війні 1939-го. Історія, як відомо, любить іронічні рими. Через 75 років його правнук, київський інтелігент з дипломом викладача англійської мови, взяв до рук зброю, щоб знову битися з тим самим ворогом. Шеврон з прапором Карелії на його формі – не просто данина пам'яті, а символ того, що ця війна для його родини триває вже майже століття.
Весною 2014-го, коли російські танки сунули на нашу землю, «Редіс» проміняв виїзди за улюблене «Динамо» на виїзди на фронт. Випускник факультету германської філології став гранатометником. Звучить як початок анекдоту, але це була сувора реальність. І в цій реальності він виявився напрочуд ефективним. Настільки, що вже у 26 років очолив «Азов», ставши наймолодшим командиром в історії ЗСУ та Нацгвардії. Поки його однолітки шукали себе, він уже вів за собою людей.
А потім був Маріуполь. 86 днів пекла, сталевої волі та нелюдської мужності. Оборона міста, а потім і заводу «Азовсталь» під командуванням Прокопенка увійшла в підручники військової історії. За цю битву він отримав звання Героя України. Коли вище командування віддало наказ зберегти життя, «Редіс» та його бійці вийшли з руїн заводу-фортеці. Вони не програли бій – вони виконали наказ, вигравши для країни безцінний час.
Далі був полон і так звані «турецькі канікули». За домовленостями, командири «Азовсталі» мали чекати кінця війни на березі Босфору. Але, як виявилось, домовленості з терористами та їхніми друзями – річ гнучка. У липні 2023-го, після візиту Зеленського до Ердогана, «Редіс» та інші командири несподівано для всіх (і особливо для Москви) повернулися додому. Їхня турецька епопея закінчилася швидше, ніж дехто розраховував.
Повернувшись, він не пішов на ток-шоу чи в політику. На зустрічі з бійцями він сказав те, що остаточно зацементувало його образ: «Я — солдат. Мене не цікавлять ніякі інші напрямки діяльності, крім військової справи. Моє серце, моя душа, моє тіло належать Азову». Це не просто слова. Це кредо людини, для якої війна закінчиться лише з поверненням кордонів 1991 року та останнього полоненого.
І ось тепер – нове звання. Бригадний генерал Прокопенко. Для когось це вершина кар'єри. Для «Редіса», який після реабілітації одразу повернувся на передову, це лише новий інструмент для досягнення головної мети. Історія цього хлопця з фанатського сектору ще далеко не закінчена. Вона пишеться прямо зараз, у реальному часі. І ми маємо честь бути її свідками.
