“Якщо говорити про пріоритети, то перше - це зміна мислення команди. Гравці повинні бути готові діяти інтенсивно, швидко приймати рішення, не боятись втрати мʼяча і правильно реагувати на втрату.
По-друге, це швидкість мислення, швидкість гри, швидкість рішень. І рішення ці повинні просувати атаку вперед, а не просто зберігати мʼяч.
І по-третє - це, напевне, загроза супернику, загроза воротам суперника і жага до гри. Це такі основні моменти”, - пояснив Костюк.
Костюку поки складно чітко розвести принципи: перший і другий фактично про одне - швидкість мислення. У практичній площині це зводиться до спрощеної моделі:
• не боятися ~150 втрат за матч
• мати ресурс повернути ~120 із них
• бити за будь-якої можливості
Тобто пріоритет - інтенсивність, вертикальність і реакція на втрату. Це архетип прямолінійного футболу. У системі виріс свій Пономарьов - і це не добре й не погано. Але проблема виникає в тому, що «швидкість мислення» має різні когнітивні режими.
Гра через лонгболи та другу фазу має відносно низьку щільність рішень (decision density). ЦЗ аналізує в межах заздалегідь заданого сценарію: просунути вперед → підняти лінію → підготуватися до зворотної атаки. Помилка в точності не критична, бо структура передбачає боротьбу за другий м’яч. Типовий ланцюг: лонгбол → боротьба → підбирання → дальній удар або фланг і крос.
Тут домінує колективний рефлекс і синхронізація рухів. Це більше про реакцію, ніж про складну обробку інформації в щільності.
Гра проти низького блоку - це інший режим:
• висока щільність рішень (decision density)
• високе когнітивне навантаження (information load)
• суворі вимоги до попереднього сканування простору
Гравець повинен оцінити розташування ліній, зчитати мікрорухи суперника та прийняти рішення ще до прийому. Сценарій часто доводиться змінювати впродовж епізоду. Це інший тип швидкості мислення - не реактивний, а прогностичний. Саме тому з’являються 15 хвилин без ударів при 0:0. Бо модель, яка працює на просторі, не автоматично переноситься в щільність.
Рондо - це не «катання». Це інструмент збільшення когнітивного навантаження в контрольованому середовищі. Гравець одночасно тримає в полі уваги:
• мʼяч
• опонентів в пресингу (5v2)
• варіанти передачі ще до прийому
Щільність рішень тут значно вища, ніж у транзитній фазі!
Двом у меншості це дає навички:
• перекриття пасових ліній
• розпізнавання тригерів для відбору
• координації узгодження рухів з партнером та відсутність в них хаосу
Тобто розвивається швидкість обробки інформації в щільності.
В чому конфлікт? Проблема не в тому, що прямолінійний футбол «поганий». Проблема в когнітивній несумісності домінуючих режимів. Транзитна модель формує реактивний тип мислення. Позиційна атака вимагає прогностичного.
Поєднати їх можна. Але це дуже складно - і потребує системного тренувального процесу, де щільність рішень навмисно варіюється. Інакше виникає розрив між декларацією «швидкість мислення» і реальною структурою гри, яку ми й бачимо в киян у володінні.
Вже після гри з Епіцентром:
— Чому сьогодні у вашої команди, як то кажуть, пішло - цілих чотири голи, а в минулому турі, з «Рухом», - ні?
— Тому що в першому таймі першими забили гол. Після перерви суперник розкрився, стали з’являтися вільні зони, і за рахунок цього ми реалізували те, що напрацьовуємо в тренувальному процесі, і на швидких переходах в атаку забили ще три м’ячі.
Це і викликає занепокоєння. Інтерв'ю останніми тижнями просякнуті тезами «ми тренуємося грати на швидких переходах». Що потім обертається лише 2 big chance моментами за 111 хвилин, доки рахунок був 0:0 в стартових турах року. Якщо розділити кількість передач на бодай якось підготовлені удари (викинути з вибірки рандомні пуляння навмання), то отримаємо усі ознаки...стерильності. А з нею Костюк наче бореться. Принаймні декларує цю боротьбу грою «на швидких переходах». Тим часом Шахтар не декларує, він тренує позиційку, але проводить другий блідий тайм поспіль...
#ДКмікроскоп
