— Мої душа і серце з «Дніпром», тому моя книга-автобіографія приурочена в тому числі до 100-річчя дніпровського клубу. У ній розповідається про всі періоди кар'єри в «Дніпрі» — від походів хлопчиськом, коли командою керував Микола Павлов, а я вчився в дніпропетровському спортінтернаті, на стадіон до нинішніх часів, які, на жаль, виявилися не найкращими в історії клубу. Тому хочу сказати спасибі всім, хто був зі мною поруч у ці роки.
— Зараз у вас новий етап кар'єри — тренерський. Що ви відчуваєте?
— Так, моя кар'єра гравця залишилася в книзі, а зараз розпочався новий життєвий етап. Кар'єру я закінчив фактично в Києві, в «Динамо». Тому, незважаючи на те, що я мало грав і, може, не допоміг команді так, як хотілося, дякую вболівальникам «Динамо» за теплу підтримку.
— Чи не мрієте ви попрацювати тренером у збірній України?
— Колись таке може бути. Найголовніше — я мрію стати хорошим тренером. Я тільки на початку цього шляху. Попереду багато роботи, багато чому ще належить навчитися. У моїй кар'єрі футболіста були авторитетні фахівці, мені є на кого рівнятися. Я буду намагатися стати успішним спеціалістом і досягати хороших результатів.
— На ваш погляд, чи на правильному шляху зараз перебуває наша національна збірна?
— Звичайно. Я вважаю, у неї правильний вектор розвитку, а Андрій Шевченко якісно готує команду, яка досягає результату. Приємно дивитися на гру збірної, є малюнок. Отже, все робиться правильно. Уже скоро команда стартує у відбірному турнірі Євро-2020. Упевнений, у неї гарні шанси на вирішення своїх завдань.
— Ви зіграли за збірну України 100 матчів. Було багато яскравих поєдинків. Але в якому матчі вам особливо прикро було програвати?
— Напевно, особливо запам'ятався матч-відповідь плей-офф відбору чемпіонату світу 2014 року проти збірної Франції. У Києві ми виграли — 2:0, їхали на гостьовий поєдинок із великими надіями. Тоді здавалося, що ми вже свого не упустимо, але ми програли — 0:3. Це був справжній шок. Ми такого не очікували...
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
