– Як тобі рівень угорської ліги у порівнянні з тими чемпіонатами, де грав раніше?
– Вже 5-6 років я не виступав в УПЛ. Дивлячись трансляції українського чемпіонату, мені важко визначити його теперішній рівень. Якщо ж порівнювати Угорщину із Білоруссю, то рівень приблизно однаковий. Щоправда, угорці створюють кращу футбольну атмосферу, тут краща відвідуваність. Майже всі стадіони – нові, тож я по-справжньому кайфую від кожного матчу.
Щодо України, тут картина зовсім печальна. Я спілкуюся з багатьма своїми колегами, які виступають вдома. Відзначити можна хіба що Динамо, Шахтар, Зорю – завдяки цим клубам клас УПЛ буде вищим від угорської першості.
– Твій дебют за першу команду Карпат відбувся у 2010-му: львів’яни на власному полі обіграли Динамо – 1:0. Прекрасний спомин?
– Після фінального свистка на фан-секторі, де яблуку ніде було впасти, ультрас розтягнули банер «Юра, дядько гордий за тебе». Мені настільки приємно стало, що на очі навернулися сльози. Великий уклін нашим фанатам за їхню підтримку – я відчував її щодня. Карпати для мене – більше, ніж клуб.
Я настільки чекав свого дебюту, що про жоден мандраж не могло бути й мови. Десь відчував, що давно переріс рівень «дубля» – багато забивав там. У грі з Динамо замінив Кожанова приблизно на 90-ій хвилині. Потім мені розповідали, що за ці 3-5 хвилин, які залишалися до фінального свистка, я пробіг стільки, скільки люди пробігли за увесь матч.
Не зупинявся ні на секунду. Відчував перед собою велику відповідальність та обов’язок – не помилитися, відпрацювати до кінця. Після фінального свистка моє щастя від дебюту та перемоги важко було словами передати. Увесь переповнений стадіон «Україна» нам аплодував – це кайф. У такі моменти ти готовий порвати будь-якого суперника.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
