Він їхав в «Арсенал» підписувати контракт ... Життя і смерть Іллі Цимбаларя

Футбол України 28 Грудня, 16:50 3962
Він їхав в «Арсенал» підписувати контракт ... Життя і смерть Іллі Цимбаларя
Уродженець Одеси, хавбек «Чорноморця», московського «Спартака», збірних України та Росії Ілля Цимбалар пішов від нас 28 грудня 2013 року, не доживши навіть до свого 45-річчя. Рідні та друзі Іллі розповіли Максиму Розенку, яким хлопцем він був.

Йому потрібно було йти зі Спартака

«Я знайшов Іллюшу в одеській школі №39, – згадував у розмові з автором цих рядків відразу після похорону Цимбаларя Едуард Лучин. – Набирав групу, пройшовся школами, дивився, як рухаються хлопчаки. Ілля вже тоді виділявся – у нього було незламне бажання увесь час перебувати з м'ячем. Коли закінчився урок, я до нього підійшов, запропонував піти в школу Чорноморця. Іллюша був у захваті.

Він жив навпроти стадіону, приходив на дерев'яний баскетбольний майданчик, де по суботах і неділях грали мужики в будь-яку погоду – у дощ, у сніг. Чекав, коли його, 9-річного хлопчика, візьмуть в команду. Коли не брали, плакав. А коли брали, буквально літав по майданчику. Я вже тоді зрозумів його мотивацію – його фанатична відданість футболу мене просто обеззброїла».

Лучин вважав, що кар'єра Цимбаларя склалася б набагато успішніше, якби він вчасно поїхав до Західної Європи.

«Нерозтрачена сила, нерозгаданий смуток – це про Іллюшу, – акцентував Едуард. – Я йому казав, що потрібно піти зі Спартака. Поїхати, нехай навіть не в провідний клуб Європи. Юрка Нікіфоров підписав контракт зі скромним Спортінгом із Хіхона. Там його помітив і запросив у ПСВ Ейндховен Боббі Робсон. Вважаю, що у Юри була блискуча кар'єра. А поруч з Іллюшею не виявилося людей, які повинні були переконати, що йому потрібно йти зі Спартака.

лучин цимбалар

Ілля Цимбалар та Едуард Лучин

У нього був колосальний потенціал. Свого Евересту він не досягнув. Хоча грав на чемпіонаті світу. Я вже тоді жив у Нью-Йорку, вів репортажі про матчі збірної Росії для російськомовної Америки. Ілля з Юрою запрошували мене в Чикаго, але, на жаль, не було можливості вирватися до них.

Ми продовжували спілкування з Іллюшею і після того, як він завершив свою ігрову кар'єру. Якось він мені сказав, що збирається стати тренером, йде навчатися тренерському ремеслу. Коли я прилітав до Одеси, ми зустрічалися. Коли зустрічалися востаннє, мені здалося, що у нього був смуток в очах – через те, що він не має можливості займатися улюбленою справою. Для нього виходити на поле було, немов для композитора написати п'єсу...»

Хотів відірвати йому ноги...

«Коли ми з Іллюшею грали за Чорноморець, спочатку нам надійшла пропозиція від московського Динамо, – згадує Юрій Нікіфоров. – Ми вже дали згоду на перехід і тільки після цього отримали пропозицію від Спартака. Я прикинув, що у футбольному плані більше виграю від переходу в Спартак. Поговорив з Іллею, він зі мною був у цьому питанні солідарний. Хоча, по-моєму, у фінансовому плані пропозиція від Динамо була більш вагомою.

Спершу жили з родинами на базі в Тарасівці – у нас з Іллюшею були подвійні кімнати на другому поверсі. Наші діти постійно бігали разом. Якось вирішили з'їздити в місто сім'ями, погуляти. Спустилися в метро. І з маленькими дітьми потрапили в годину пік. Нас заносили і виносили з вагона, після Одеси це був шок. Потім нам пояснили, що є години пік, коли не варто в метро спускатися із маленькими дітьми».

«Коли ми вже освоїлися і стали своїми в Спартаку, виникло бажання продовжити кар'єру у Європі, – не приховує Юрій. – Пам'ятаю, надійшла пропозиція від італійської Перуджі. Керівництво викликало нас з Іллюшею, ми навіть погодили умови особистих контрактів із присутніми на зустрічі представниками італійського клубу. Чесно кажучи, були впевнені, що переїжджаємо в Італію. Але в підсумку з італійським клубом не склалося – мабуть, Спартак просив за нас занадто багато».

цимбалар нікіфоров

Юрій Нікіфоров та Ілля Цимбалар

«Іллюша був мені як брат, – стверджує Юрій. – Коли грали у Спартаку, всі новорічні свята і дні народження відзначали разом. Але це не заважало Іллі підколоти мене на полі під час тренувань. Вибіжить з-за спини, обіграє якимось красивим фінтом. Я серджуся. Хочеться наздогнати Іллюшу, відірвати йому ноги. Але ось він повертається, усміхається – і у мене всі емоції негативні тут же випаровуються, мимоволі сам починав усміхатися. Усмішку Іллі запам'ятав на все життя…»

Переймався, що не затребуваний...

Сім'я екс-захисника і тренера Чорноморця Геннадія Ніжегородова пов'язана тісними узами із сім'єю Цимбаларів. Дружина Геннадія, Марина, і дружина Іллі, Ірина, – це рідні сестри. Ілля хрестив доньку Ніжегородова, Марію, старший син Іллі, Сергій, – другу доньку Геннадія, Дарину. Хрещена сина Ніжегородова, Костянтина, – Ірина Цимбалар.

«Познайомилися ми з Іллею, коли я грав у Нижньому Новгороді, – згадує Геннадій. – Спартак до нас приїхав на виїзну гру, Цимбалар вже був зіркою. Але я авторитетів не визнавав – був молодим, гарячим. Пішов з Іллею в жорстке зіткнення, трохи зачепив його по ногах. Ілля встав, обтрусився і з властивим йому гумором сказав: «Заспокойся, грай у футбол». Потім ми цей епізод із ним згадували, сміялися.


Ніхто не міг припустити, що у нас в підсумку виявиться стільки спільного. Більш щільно з Іллею стали спілкуватися, коли він перейшов у московський Локомотив. Якось пішли посидіти в ресторан після гри. Він був зі своєю родиною. У цей момент до нас прилетіла сестра Ірини – Марина. Познайомилися. У результаті одружився з Мариною. Після цього ще більше здружилися з Іллюшею.

Всіх трьох моїх дітей хрестили Цимбаларі. Їздили разом відпочивати до Таїланду – він дуже подобався Іллі. Мені було з ним легко – здавалося, знаю Іллюшу з раннього дитинства. Радилися один з одним щодо футбольних і життєвих питань. Сумним Іллю я взагалі ніколи не бачив – він увесь час жартував, балагурив. Ніколи в житті не скаржився, ніколи нічого не просив, ніколи нікого не зрадив. Грав у футбол не заради грошей».

цимбалар

Марина Ніжегородова, Ілля та Ірина Цимбаларі, Геннадій Ніжегородов

Після переїзду родини Цимбаларів і Ніжегородових в Одесу вони стали бачитися ще частіше.

«Ми зустрічалися майже щодня, – розповідає Геннадій. – Ходили один до одного в гості, разом їздили відпочивати. Ілля став першим тренером мого сина. Коли зустрічалися, Ілля постійно вчив Костю якимось футбольним тонкощам. Костя називав Іллю «Лука» – ще будучи маленьким, не вимовляв повне ім'я. А доньки величали Іллю «Петровичем», хоча він – Володимирович. Донька «Петровичем» якось назвала і це закріпилося».

Ніжегородов заперечує, що Цимбалар в останні роки свого життя зловживав алкоголем.

«Останній рік він узагалі практично не пив, – стверджує Геннадій. – Я сам не можу зрозуміти, звідти стільки чуток з'явилося на цю тему. Ілля дуже переймався з іншого приводу – що він залишається незатребуваним у великому футболі. Вважаю, він міг багато чого досягти і як тренер. Йому просто не дали шансу. Можливо, через те, що Ілля завжди і всюди ставив перед собою максимальні завдання».

Батькове виховання

«Мені було шість років, гуляв у дворі з братом, – згадує молодший син Іллі, Олег, якого з дитинства у родині всі називали «Алік». – Старші хлопці почали до мене присікуватися. Я їм кажу, мовляв, ви знаєте, хто мій батько? Зараз він прийде, як розжене вас тут. І продовжую в тому ж дусі. Батька тоді, як мені здавалося, знав кожен другий.

Сім'я Цимбаларів: Сергій, Ілля, Ірина та Алік

Як з'ясувалося пізніше, тато дійсно вже йшов за мною. Але, почувши мій спіч, пригальмував і причаївся за деревом. А потім вийшов, узяв мене за шкірку і дав мені хороших чортів. Сказав, що користуватися прізвищем не можна, я повинен сам всього досягти. Це був повчальний урок, після якого, зазвичай, вважаю за краще не називати свого прізвища».


Повернення із Москви в Одесу

«Ми всі народилися в Одесі, а одеситів завжди тягне до рідного міста, – так пояснює переїзд Алік. – Навіть прислів'я є: «Де народився, там і пригодився». Влітку 2013 року грали з татом на маленькому полі міні-турнірчик. Шість на шість. Батько, природно, виглядав на голову сильнішим за всіх.

Якщо озиратися назад, мені дуже шкода, що у тата не склався переїзд до Лондона. Він їхав в Арсенал підписувати контракт. Його манера гри подобалася Арсену Венгеру. Але, судячи з усього, за трансфер батька захотіли занадто велику суму. Тоді на ньому всі хотіли заробити. Тато згадував, що керівники Спартака після повернення з Англії сказали: «Іллюша, ти потрібен тут». Але якщо його так сильно любили у Спартаку, чому не надали можливості продовжити клубну кар'єру в Західній Європі?»

Ілля Цимбалар про перегляд в Арсеналі

Незадовго до смерті Цимбалар дав мені велике інтерв'ю, у якому розповів, зокрема, і про перегляд в лондонському Арсеналі.

«Під керівництвом Арсена Венгера тренувався тиждень, – пригадував Ілля. – Прилетів до Лондона разом із Єсауленком. Жили на базі. Графік матчів у «канонірів» був дуже напружений, тому тренування більше спрямовувалися на відновлення сил. Зазвичай спочатку проводили легку розминку, потім грали двосторонку.

цимбалар роналдо

Ілля Цимбалар проти Роналдо

Пару разів поспілкувався з Венгером – настільки, наскільки могла мені дозволити моя англійська. Арсен сказав: «Молодець, все добре». Але насправді виявилося не все так добре. Єсауленко через пару днів повідомив, що в Арсеналі мені грати не судилося – натрапила коса на камінь у переговорах. Пам'ятаю, вилітали з Лондона рано вранці – увечері Спартак проводив домашній матч із новоросійським Чорноморцем. Я вийшов на поле в стартовому складі. Тож особливо ніколи було засмучуватися. Хоча, звісно, мріяв спробувати себе на цьому рівні».

Досьє


Цимбалар Ілля Володимирович

Півзахисник

Народився 17 червня 1969 року в Одесі.

Вихованець одеської СДЮСШОР Чорноморець.


Виступав за команди: Динамо Одеса (1987), СКА Одеса (1987-1989), Чорноморець Одеса (1986, 1989-1993), Спартак Москва (1993-1999), Локомотив Москва (2000), Анжи Махачкала (2001-2002).


Досягнення: 6-разовий чемпіон Росії (1993, 1994, 1996, 1997, 1998, 1999). Володар Кубка Росії (1994, 1998, 2000, 2001). Володар Кубка України (1992).

Найкращий футболіст Росії-1995.

Визнаний найкращим правим півзахисником російських чемпіонатів 1992-2012 років.

За збірну Росії провів 28 матчів, забив 4 голи.

Учасник чемпіонату світу-1994. Учасник чемпіонату Європи-1996.

Віце-президент клубу Анжи Махачкала (2002).

Головний тренер дублюючого складу Спартак Москва (2003-2004), Спартак-МЖК Рязань (2006), ФК Нижній Новгород (2008-2009).

Асистент головного тренера в Шинник Ярославль (2010) і Хімки (2011).

Помер 28 грудня 2013 року в Одесі.


Максим Розенко, спеціально для Футбол 24