Матеус швидко закріпився в основному складі дніпрян і упродовж кількох сезонів наколотив понад п'ять десятків голів. У фіналі Ліги Європи-2015 саме бразилець віддав результативний пас на Ніколу Калініча, який забив один із двох м'ячів Дніпра у ворота Севільї... Прекрасна епоха, яка блискавично обірвалася.
Останні два роки Матеус провів у маловідомому китайському клубі Шицзячжуан Евер Брайт. Тут 35-річний вінгер також забиває багато і зі смаком. Періодично повертається в Україну – на батьківщину своєї дружини Юлії. «Футбол 24» поспілкувався із Матеусом під час його чергового візиту на береги Дніпра.
«Серце Маркевича було з Металістом»
– Як і чому ви перейшли з Браги у Дніпро?
– На той момент я мав п'ять пропозицій. Найбільше сподобався варіант із Дніпром, тому що у нього були кращі умови: і фінансові, і для мене особисто, і для сім'ї. Інші пропозиції? Вони також були непоганими, але все ж Дніпро – поза конкуренцією. У чемпіонаті України виступали багато бразильців, які мені подобалися. Наприклад, Вілліан.
– Якими були ваші перші враження про Україну?
– Відразу захотів поїхати звідси (Усміхається). Було дуже холодно. Потім, щоправда, звик.
– Дніпро тоді очолював Хуанде Рамос. Що запам'яталося від роботи з ним?
– Приємно було отримати пропозицію від клубу, де працює тренер Хуанде Рамос, який очолював такі великі клуби в Іспанії. Напевно, уся Європа хоче грати під керівництвом відомого тренера. Дуже хороший коуч – це один із найважливіших показників.
– Коли Рамос пішов у відставку, він пояснив команді своє рішення?
– У клубі вже почалися заборгованості зарплати. Рамос цього не казав, але причини його відставки читалися.
– Можете порівняти Рамоса із Маркевичем?
– Маркевич був ближчим до команди, він більше спілкується з колективом. Гравці вважають, що Богданович – хороший тренер. По суті, його серце було з Металістом. Але, попри це, тренер дуже добре проявив себе й у Дніпрі.
– Хто був вашим основним конкурентом у Дніпрі?
– У той час конкурентів вистачало. Основним із них був Коноплянка. Ми постійно змінювалися позиціями, могли грати як на одному фланзі, так і на іншому. На кожну наступну гру виходив той, хто демонстрував кращу форму під час тренувань.
– Перша думка, коли запитують про Дніпро?
– Чому так все закінчилось…
– Були часи, коли дербі Дніпра з Металістом мало навіть запекліший градус, ніж матчі між Динамо і Шахтарем.
– То були фантастичні моменти! Увесь тиждень ми готувалися до цього двобою. Навіть місяць! Нерви, адреналін. Кожен футболіст хотів грати. Дуже шкода, що це закінчилося.
«Я – один із небагатьох, хто не подавав на Дніпро до суду»
– Ось у тому сезоні, коли Дніпро вилетів із Ліги чемпіонів, чи закрадалася думка, що сезон вже не врятувати?
– Ні, не було таких думок. Ми вилетіли не через те, що грали погано. Я тоді мав проблеми зі спиною. Нам просто не пощастило. Ніхто, жодні інші гравці команди навіть думки такої не допускали, що єврокубки для нас закінчилися.
– Опишіть всі ті емоції, коли ви крок за кроком прямували до фіналу Ліги Європи.
– Як я вже казав, почалися заборгованості зарплати. Але коли стартував етап плей-офф, ми зібралися всією командою і домовилися битись за честь клубу.
– Фінал у Варшаві проти Севільї. Що пригадуєте?
– Коли ми приїхали туди, подумалося: ось він – фінал, ми зробили це, ми змогли. Відчувалося величезне бажання перемогти. Можливо, це був найкращий фінал Ліги Європи. Шкода, що не вдалося здобути позитивний результат. Навіть до сьогодні я відчуваю наслідки своєї травми носа, отриманої в тому матчі. Проте найбільше болить той факт, що ми не зуміли перемогти.
– Можливо, Дніпро зіграв би краще, якби з фінансами все було гаразд?
– Ні, команда грала на максимумі – з грошима чи без них. Навіть в останньому матчі чемпіонату ми боролися до останнього. Багато гравців отримали травми у тому поєдинку. Грали не за гроші, а за свій авторитет.
– Чи були ті, хто не зумів знайти внутрішню мотивацію?
– Таких вистачало. Я, Ротань, Зозуля, Коноплянка, Селезньов із кожним спілкувалися і доводили, що потрібно грати.
– Які розмови були після фіналу?
– Пригадую, як після останнього поєдинку у чемпіонаті директор запросив нас на розмову і розповів про те, яка ситуація в клубі. Нам запропонували продовжити контракти і розділити заборгованість на два роки – вона виплачувалася б поступово. Багато хто погодився, але до сьогодні ніхто нічого не отримав.
Більшість скривджених просто забули про це, як я, наприклад. Я – один із небагатьох, хто не подавав на клуб до суду. Можливо, є ще хтось такий. Було багато розмов, але… Все закінчилося.
– Скільки вам заборгували?
– Багато.
– Чому відбувся розвал клубу? Як думаєте?
– У країні виникла така ситуація, що багато хто прагнув піти з команди. Мені телефонували в Україну із Бразилії. Казали, щоб у будь-який момент збирав валізи, що мені допоможуть. Усі боялися. Розповідали, що Коломойський витратив дуже великі суми, аби захистити місто. Мовляв, грошей на клуб просто не залишилось. Команда почала розвалюватися.
– У 2014 році Дніпро мав чималі шанси на чемпіонство...
– Одна з основних перешкод – це, звичайно ж, арбітраж. А деякі команди отримували гроші від наших конкурентів, щоб відбирати у нас очки. Багато факторів було.
«Мені пропонували українське громадянство»
– Упродовж всього періоду в Дніпрі у вас виникали думки щодо переходу в інший клуб?
– Було багато пропозицій, але клуб не хотів мене продавати. Пам’ятаю, навіть надійшла пропозиція на вдвічі більшу суму, ніж та, за яку мене придбав Дніпро. Але керівництво клубу таки відхилило її.
– Про які клуби йде мова?
– Із Туреччини, Греції. Навіть з України були претенденти на мене.
– Шахтар і Динамо?
– З Металіста надходило запрошення. Була пропозиція від Луческу, коли він очолював Шахтар. А от Динамо не проявило свого інтересу.
– Чи намагалися вас вмовити, щоб ви залишились у Дніпрі?
– Було таке. Коли почалася війна. Мав на руках пропозиції з Китаю і Греції. У Дніпрі мене переконували в тому, що все стабілізується, що все буде нормально.
– А українське громадянство пропонували?
– Пропонували, але це ні до чого не привело.
– Чому?
– Не склалося.
– Сума вашого найбільшого бонусу у Дніпрі?
– Багато було бонусів, але їх досі ніхто не отримав (Усміхається).
– Як у Дніпрі було з дисципліною? Хтось порушував?
– Були ті, що порушували, і втрачали до 75 відсотків зарплати.
– Наприклад, через що?
– Приїжджали пізніше на тренування. Навіть бувало, що зовсім забували приїхати.
– Як часто ви розмовляли з Коломойським?
– Дотепер із ним незнайомий.
– Тобто він не приходив на матчі, у роздягальню? Навіть після фіналу Ліги Європи?
– Я поїхав до лікарні.
– Що ви можете сказати про цю людину?
– Він розуміє, чому довів до ситуації, при якій клуб розвалився.
– Кому ви більше симпатизували – Шахтарю чи Динамо?
– Якби у мене запитали, де я хочу грати, я б відповів – у Динамо.
– Чому?
– Через синій колір (Усміхається).
«У Китаї – дуже швидкий футбол»
– Як виник варіант із Китаєм?
– Я перебував у Бразилії, коли з'явилася пропозиція від ПАОКа. Поїхав до Греції, пройшов перегляд. У момент підписання контракту із ПАОКом мені надійшло запрошення з Китаю. Тож ми домовилися із президентом грецького клубу, що я поїду у Піднебесну, а якщо там щось не зростеться, можу повернутися.
– Так просто відпустили?
– Президент ПАОКа розмовляє російською, він усе зрозумів – зрозумів ситуацію. Він усвідомлював, що ми тут упродовж року не отримували гроші, і що це таке – необхідність фінансових тилів.
– З якими труднощами зіткнулися у Китаї? Інший менталітет, інша країна, у порівнянні з Україною – небо і земля.
– В Україні простіше. Було важко їхати звідси, тому що мені подобається ваша країна. Тут – мої друзі. А там – їжа зовсім інша, люди зовсім інші. Зараз, щоправда, вже призвичаївся. Мені подобається Китай, мені подобається їхня кухня, мені подобаються люди. Дві країни, які мене прийняли прекрасно. Єдине – у Китаї небагато друзів. Вони здебільшого в Україні.
– Чи сильні китайці у футболі?
– Коли я тільки приїхав у Китай, то не вважав так. Але зігравши перший матч, я зрозумів, що тут – дуже швидкий футбол, багато зіткнень. Щороку китайська ліга – все краща.
– Головна відмінність між українським і китайським футболом?
– Український футбол – більш технічний. Китайський – швидший.
– З якими цікавими або незрозумілими законами ви зіткнулися в Китаї?
– Там є певний поділ на іноземців і неіноземців. Легіонерам більше підказують: що можна робити, чого не можна. Вони дуже дисципліновані.
– Чи правда, що в китайському торговому центрі є камери схову для чоловіків?
– Не знаю.
– З чим ще ви зіткнулися?
– Та багато там цікавого. Це потрібно бачити.
– Чи велика різниця у зарплатах між Україною та Китаєм?
– Приблизно однаково.
– І у футболі також?
– У Китаї більша зарплата, звичайно.
«Розвиваю власний бізнес»
– Де звикли проводити вільний час?
– У вільний час я їжджу до Бразилії та України. Це країни, які мені найбільше подобаються.
– Чи стежите зараз за українським футболом?
– Так. Часто переглядаю трансляції матчів.
– Коли закінчується ваш контракт із китайським клубом?
– Ще один рік залишився.
– Плануєте продовжувати?
– А хто цього не хоче? Хіба що завтра отримаю запрошення у Динамо або Шахтар (Сміється).
– До скількох років плануєте грати?
– Хотілося б до 40.
– Чим ще займаєтеся крім футболу?
– Розвиваю власний бізнес. Зубна паста, гребінці, свій бренд. Дружина відкриває магазин одягу. Намагаємося розширитись якомога більше.
– В Україні такий стан справ, що існує великий ризик для бізнесу…
– Не тільки в Україні, а й в усьому світі.
– Як часто буваєте в Україні?
– 3-4 рази на рік.
– Коли їхали в Україну цього разу, знали, що введено воєнний стан?
– Навіть мій брат із Бразилії мені про це казав, усі мої друзі. Тільки й розмов, що про воєнний стан.
Костянтин Кваша, спеціально для Футбол 24
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
